Дмитро Чіхладзе: полтавець, що готує їсти вдома

Психологи стверджують, що нині ми всі впадаємо в дитинство та переживаємо своєрідний регрес. Тож поки ми тут (в стані дитинства) — пропоную згадати базові геометричні поняття — аксіома та теорема. Не дарма ж нам в школі торочили, що математика важлива.

Наприклад, ці знання можна застосувати до такого загальнопоширеного зараз поняття як волонтерство.

Аксіома (читайте як твердження, що не потребує доведення) — у Полтаві нині не волонтерить хіба амброзія (бо ще не зійшла).

Теорема (те, що треба довести) — знайти у місті людину, яка погодиться б на камеру розповісти чим вона допомагає — важко. Бо коли говориш, що хочеш аби більше людей дізналися про діяльність — полтавці відхрещуються. Мовляв, роблю що можу, нащо про це писати.

Такий довгий вступ тут не просто так. Він теж має мету — трохи відволікти читачів від новин про війну, бо психіка напружена до "вже не можу, але треба бути в курсі" і пов'язати школу з нашим героєм. Ми вчилися разом з ним в одній школі (сільській і не надто великій), але познайомилися лише зараз.

До війни Дмитро на замовлення випікав піци, крутив роли та готував напрочуд смачні лимонади. Саме після його появи на місцевому гастроринку, із Супрунівки до харчових закладів Полтави майже перестали надходити замовлення.

Після 24 лютого чоловік припинив свою діяльність та почав готувати на замовлення волонтерів.

Чим він займається зараз, як формував замовлення та від кого отримував допомогу — читайте у нашому матеріалі.

Для українців 24 лютого мало стати звичайним робочим днем. Правда?

Правда. Але ми всі прокинулися в такому шоці та в такій невизначеності від новин, що про роботу, мабуть, ніхто не думав.

24 лютого ніхто нічого не розумів. Ми з родиною тоді не знали, що робити та постійно переїздили з Полтави до Супрунівки.

Після того як почалася війна ви одразу перекваліфікувалися на волонтерство?

Ближче до кінця лютого. Тоді я зрозумів, що наші тримають оборону і прийшло усвідомлення, що я нічого не роблю. А ще я розумів, що в мене є можливість готувати їжу у великих об'ємах. Тому цим і зайнявся.

Ми завжди готували для волонтерів та нацполіції. Ми возили їжу у волонтерські пункти, а вони перенаправляли її тим, хто потребує.

Спершу я дав оголошення у соцмережах.

Люди приносили крупи, макарони, консерви. Залишалося знайти тих, кому це постачати. Зі мною зв'язалися волонтери і запропонували співпрацю.

У нас прекрасні люди. За день нам скинули близько 12 тисяч гривень та нанесли купу продуктів. Ми були сповнені ентузіазмом.

Перші 50 порцій ми повезли до Собору. Там були волонтери, люди, що крутили коктейлі Молотова.

Не було думки вирушити в ЗСУ? Ви не відчували себе винним, бо не на передовій?

Я розумію, що непридатний до військової служби: я не можу чітко стріляти, я не розбираюся у військовій стратегії й тактиці, але я знаю, що я вмію готувати. Я можу нагодувати людей, бо маю для цього все.

Співвідношення користі, яку я принесу, коли буду готувати і користі від того, що я загину від першої ж кулі в мій бік, я думаю очевидна.

Ми поговорили з кумом і зрозуміли, що маємо робити те, що можемо. Разом з кумом возимо їжу. Грошей за пальне він не бере. А на зворотній дорозі їдемо в магазини або на ринок на закупівлю.

Як ви формували команду волонтерів, яка допомагає вам готувати?

Ми готуємо без сторонньої допомоги: я, сестра та її чоловік. На кухні у нас 2-3 людини було.

Зараз сестра за кордоном, залишились я, чоловік сестри і кум, який овочі допомагає чистити.

У мене звичайна кухня в квартирі, що переобладнана під професійну з обладнанням і каструлями. Це не супер-професійне приміщення, що може вмістити 30 кухарів.

На моїй домашній кухні ми втрьох виробляли максимальну кількість їжі, яку можна було виготовити. Ми працювали по 12 годин в день.

Які страви готуєте?

Різні. Що вміємо, та на що є продукти — суп, борщ. Звечора варю бульйон. А зранку наступного дня готую страву. Дивлюся, які продукти маю наразі та й готую.

На друге зазвичай каша та гуляш. Бо це максимально швидко. Я чергую соуси до м'яса. Якщо є час — кручу фарш і роблю котлети чи тефтелі. Зараз привезли тушонку. Можемо її в овочі додавати із заправками різними. Люди говорять, що смачно

Ви відновили свою основну діяльність? Піци зараз випікаєте?

Так. Ми робимо піци. Був запит. Люди телефонують. Спочатку відповідав, що почнемо працювати, коли війна закінчиться. А потім зрозумів, що маю трохи вільного часу.

Щоправда ціни довелося підняти, бо здорожчало все. Багато чого знайти нереально. Ковбасу одну нам привозили з Чугуєва — Чугуєва немає. Моцарелу теж ми купували під Харковом — теж там немає. Тому возимо з інших міст.

Ви сказали, що в перший день вам вдалося зібрати близько 12 тисяч гривень. А як зараз із допомогою? Чи менше допомагають?

У якийсь момент ми знайшли людину, яка може допомогти і спонсує нашу діяльність. Коли в мене закінчуються продукти я телефоную йому. Грошей не на все вистачає, бо кожного дня потрібно купувати навіть хліб та молочку.

Зараз кошти почали скидати рідше. Але справа в тому, що ми й не просимо. У нас зараз є людина, яка допомагає фінансово. Нам цього вистачає.

Але ті, хто зараз замовляють піцу, запитують, чи ми ще готуємо їсти для волонтерів. Коли дізнаються що так — завжди дають щось зверху до замовлення.

Продукти носили?

Дуже багато. Не було куди ставити навіть. Хтось макарони приніс, хтось кролика, хтось курочку. Навіть нутрію були принесли. Я тоді з нутрією вперше працював.

Консерви нанесли. У кого що є. Багато людей із Супрунівки передавали продукти. Я знав, що в мене в селі багато хороших людей, але я навіть уявити не міг, наскільки їх багато.

Одна жінка принесла мішок гороху та цибулі. Допомагали хто чим міг.

А як щодо вигорання. Ви ж готуєте з перших днів. Не хочеться закритися десь і відпочити, побути на самоті?

Взагалі я звик працювати багато і з мінімальною кількістю вихідних. Моя робота мені в радість, і я ніколи не стомлююся, коли готую.

Хоча зараз буває — відчуваю, що потребую перерви. Тоді говорю дівчатам-волонтерам, що маю відпочити. Беру вихідний і або просто вдома відлежуюся, або з кумом час проводжу.

А новини постійно читаєте?

Коли є час. Вранці поки каву п'ю читаю. Коли працюю — уже ніколи. Працюю руками, голова вільна — вмикаю щось собі — новини, політблогерів. До цього слухав наукові лекції, а зараз треба бути в курсі, що в країні відбувається.

Авжеж зараз не так як раніше. Читаєш найважливіше і рідше. Якщо щось серйозне трапиться — говорити про це будуть всі. Важливого не пропустиш

Скажіть, змінилося ваше ставлення до національних символів — гімн, прапор?

Це знаєте, просто феномен якийсь. Раніше постійно були думки кудись поїхати. Кожного разу, коли їхав дорогою в ямах, розумів що в країні купа проблем, корупція. А тут просто всі як один говорять:"Ми самі розберемся зі своїми проблемами, нам допомагати не треба".

Навіть не знаю. Мені думається, що те як ми об'єдналися не мине без сліду для країни. Зараз всі разом. Всі допомагають хто чим може. У нас дуже хороші люди. Це факт.