«Мы только книги на работе читаем», — как работают полтавские библиотеки

Что такое библиотека? Место для хранения книг. Едва ли не впервые мы идем туда в шесть лет, когда получаем школьные учебники. Второй раз ездим в конце учебного года, чтобы их отдать. А что же с сентября по май, а как же лето? Как вообще работают библиотеки и для чего они нужны? «Полтавская волна» разобралась.

Уявімо коло з точкою в центрі. Це і є бібліотека. А через неї проходить безліч відрізків – то люди з різною освітою, віруваннями, традиціями і багажем знань. От тільки ці лінії можуть ніколи не пертинатися, а відрізки бути значно вужчими, і через центр не проходити. А можуть навпаки. Але для цього бібліотекам треба змінитися.

Бо проблема в тому, що, за відповідями полтавців класичні заклади, як-от музеї і бібліотеки, слабко пристосовані до форматів спілкування, взаємодії, нетворкінгу (мережування). Окрім того, містяни нарікають, що більшість мистецьких подій зосереджені у центрі, периферія ж занурена у буденність.

Натомість зараз орієнтовний обсяг фінансування бібліотек — 225 930 тис. грн (15% від загального обсягу). За рахунок цих грошей їх утримують та розвивають (сюди входить оплата праці, оплата комунальних послуг та енергоносіїв, господарче утримання закладів). Також передбачено придбання періодичних видань, літератури та матеріально-технічне забезпечення централізованої бібліотечної системи і ремонтні роботи.

poltavska-khvilia_xcwi/A9BbnYI7g.png
Результати дослідження «Культури Полтави»

Тобто гроші з бюджету на бібліотеки виділяються, бібліотекарі працюють, а відвідувачі, вони є? Ми задали це питання пані Ганні – завідувачці бібліотеки- філіалу № 4

poltavska-khvilia_xcwi/J0zcpySng.jpeg

Довідка. Бібліотека-філіал № 4 розташована на зупинці Чайковського за адресою Європейська, 141. Нещодавно бібліотека виграла конкурс Бюджету участі та перетворилася на громадський простір. Нині приміщення більше нагадує машину часу. Тут зручне зонування. Є ігрова кімната для дітей, читальня для дорослих. Відкриті стелажі з книгами, які можна читати, зручно вмостившись. Окрім того є багато простору для проведення івентів та активностей.

Про тоді і зараз

Авжеж раніше все було не так. Я тут з 80-х років працюю. Власне весь наш сьогоднішній колектив тоді сформувався. Чи читали тоді і як читають зараз? Тоді все було заповнене радянською літературою, але все таки вдавалося діставати популярні на той час тексти. Цим і приманювали читачів. Плюс, в ті часи бібліотека була чи не єдиним місцем пошуку інформації. Зараз, коли в кожного є доступ до інтернету на телефоні, то йти кудись аби щось дізнатися не потрібно. Та і книгу можна скачати на телефон і читати собі спокійно.

Але, незважаючи на це, до нас ходять. Молоді не багато. Зараз лише 300 формулярів на людей до 40 років. Найбільше відвідують бібліотеки діти, але до середньої школи і люди 40+.

poltavska-khvilia_xcwi/TsfF7YS7g.png
Результати дослідження «Культура Полтави»

За даними дослідження «Культури Полтави» книги читає 35% містян.

Про дітей, які не читають

«Мені здається існують дві проблеми через які діти середнього шкільного віку перестають читати. Це шкільна програма і відсутність прикладу».

Я завжди говорю – якщо ви прочитали Айвенго – я готова аплодувати вам стоячи. Або Данте чи Декамерон. Як можна вивчати з дітьми у 8 класі такі складні штуки. Не дивно, що інтерес до читання зникає.

Те ж саме і вдома – ніколи дитина не буде читати, якщо вдома замість книги батьки дивляться фільми або сидять у телефонах.

До нас приходить тато з донькою. Вони завжди беруть дві книги. Одну дівчинка читає сама. А іншу вони з татом читають разом ввечері і обговорюють.

Про стереотипи

Дуже у багатьох стереотипи щодо бібліотек. Якщо ти бібліотекар, то ти занудна жінка поважного віку в окулярах. Окрім того, чомусь всі думають, що у бібліотеках є тільки старі книги і те, що вивчається в школі.

«Одного разу до нас прийшла жінка, яка переїхала з Донеччини. Це було два роки тому. Прийшла і говорить: «У вас же тут все на украинском. Как его можна читать?». Ми показали їй книги, які маємо, розповіли про них. Знаєте, ця жінка тепер наша постійна читачка. Вона так гарно говорить українською, наче робила це завжди. Каже, що навіть уявити не могла, що за два роки її життя так кардинально зміниться».

Про зміни та меценатів

Нам допомагають меценати. Я пам’ятаю як до бібліотеки вперше зайшов Андрій Гурник. Ми тоді світло економили. А діти у нас реферати писали сиділи. І ми вмикали лампу тільки над дитиною. Вся інша частина бібліотеки була в темряві. А одного разу відкриваються двері, заходить чоловік з пакетом і каже: «Тут енергозберігаючі лампочки. Візьміть їх вкрутіть. Хай діти навчаються».

poltavska-khvilia_xcwi/CC-5tySng.jpeg
Андрій Гурник

З того моменту почалася наша співпраця. Жодного разу я не питала чому він вирішив нам допомогти, але він вивів бібліотеку на новий рівень. Показав нам як треба працювати. Ми почали влаштовувати презентації книг. Привозити письменників. А бібліотека стала отим містком у системі письменник-книга-читач. Ми тоді стали працювати ефективніше. У нас почало з’являтися більше читачів.

Сам пан Андрій розповів Полтавській хвилі чому почав допомагати бібліотеці.

«У мене є друг. Бізнесмен Юрій Худяк. Одного разу він сказав, що гроші нічого не варті, якщо ти не робиш корисного для розвитку суспільства. Він захоплюється авіацією, допомагає Музею авіації. Тоді я подумав, що дуже люблю читати. Саме тому вирішив допомогти полтавським бібліотекам. Філіал №4 обрав випадково – бо саме він знаходився поряд з місцем моєї роботи. Допомагав взагалі трьом бібліотекам, але лише №4 підхопила мою ініціативу».

Коли до бібліотеки приїхали брати Капранови і ми побачили скільки людей прийшли на презентацію – зрозуміли, що і дорослих можна заохотити. А це ж популяризація книги. Автор зустрічається з читачами, читачі беруть у бібліотеці його книгу. Все просто. Ніякого велосипеда віднаходити не треба.

poltavska-khvilia_xcwi/o_jhnLIng.jpeg
Брати Капранови. Бібліотека до перетворення

До речі, ми не просимо у автора, аби подарував нам книгу. Зазвичай ми її купуємо перед презентацією. Соромно просити про такий подарунок. Бо це авторська зарплатня. Не такі вони й великі гроші отримують.

Про конкурси

Найбільшою перемогою був «Бюджет участі». Уже коли до нас почали їздити письменники – читачі загітували подати заявку на участь у конкурсі. Виграш ми хотіли витратити на ремонт. Так як раніше за учасників голосували на базі бібліотеки – вирішили спробувати.

Як зараз пам’ятаю – за нас проголосували 837 людей. Голосували читачі, прохали проголосувати своїх знайомих. Пам’ятаю один хлопчик привів за руку свого батька. Той був заспаний, з нічної зміни, але прийшов і проголосував. А потім той хлопець і маму приводив.

Уже коли ми виграли гроші і зробили ремонт почалася інша історія – все прибрати, розставити, почистити. Один день ми самі це робили, а з наступних читачі почали приходити допомагати. Не знаю як вони дізналися. Але повірте – це було безцінно. Тоді ми зрозуміли, що потрібні. І те, що ми робимо – не марно.

Окрім того, ми беремо участь у конкурсах для бібліотек. Відшуковуємо їх в інтернеті. Гірше всього ініціатива – постав лайк – отримай книгу. Бо там зазвичай дуже багато умов, часу відслідковувати ці всі розіграші не завжди вистачає.

Про час роботи

Багато хто говорить, що у нас не зручний графік роботи. Мовляв, у будні треба до 20.00 працювати. Знаєте, раніше так і було. Але люди не ходили. Особливо в зимовий час. Для чого працювати, коли нікого немає? Але якби нам сказали – працюйте до 20.00, бо читачам так зручніше – ми б працювали, аби люди читали.

poltavska-khvilia_xcwi/Xuj-7LSng.png
Результати дослідження Культури Полтави

Взагалі образливо зустрічати людей, які критикують бібліотеку, при цьому не буваючи в ній. Багато хто говорить, що ми на роботі тільки книги читаємо. Інші кажуть, що в бібліотеці нічого нового немає. Лише класика. Я таких людей завжди запрошую до нас – приходьте подивіться, а потім уже критикуйте.

Про бібліотечний фонд

Поповнюємо ми бібліотеку трьома способами.

Спосіб 1. Держзакупівлі

З держбюджету виділяють кошти на поповнення бібліотечного фонду. Нам присилають прайс, де зазначені назви книг, які можна замовити та їх ціну.

Цьогоріч нашій бібліотеці виділили 25 000 грн. Багато? Ні. Бо одна книга коштує 130-250 гривень.

Раніше ми закуповували книги раз на рік. Це не дуже зручно. Бо новинки за якими ганяються на початку року вже геть неактуальні наприкінці. Проте зараз система трохи змінилася. Нові книги ми отримуємо кожного квартала. Щоправда багато з того списку, який нам дають – уже неактуально, бо є у нашій бібліотеці. Адже ми розуміємо, що люди хочуть розвиватися. Вони шукають сучасну літературу, молодь – ту, про яку в інтернеті почула. Багато хто цікавиться книгами з саморозвитку. Ми це розуміємо. І слідкуємо за тенденціями.

Спосіб 2. Купи сам – віднеси в бібліотеку

Ми купуємо книги самі. Зараз дуже гарно читають сучасну літературу. У нас на неї черга.

Наші працівники в курсі всіх новинок. Ми відслідковуємо що виходить у видавництвах, читаємо відгуки. Якщо вони позитивні і книга людям подобається – замовляємо її собі. А після прочитання відносимо в бібліотеку. Для чого їй вдома на полицях стояти. Тут у неї народжується друге життя.

Хочу сказати, що я ходжу на всі міські заходи і мене дивують ті полтавці, які кажуть, що у місті нічого не відбувається. Я не пропускаю літературних презентацій, тримаю руку на пульсі, і намагаюся відвідати презентацію письменника до того, як відбудеться його зустріч з нашими читачами.

Спосіб 3. Читачі

Одна читачка принесла нам старі книги. Говорить: у мене вдома лишилися від мами. Я б хотіла вам їх подарувати. Ми відмовилися. Сказали, що такі книги списуємо. Вона пішла і здала їх в макулатуру. Потім знову прийшла до нас і каже у мене є гроші за здані книги. Скажіть, яку книгу вам придбати.

Або ще історія була.

Нашій читачці син подарував серію книг Кокотюхи. Одразу після цього вона принесла їх до бібліотеки. Каже: ви їх у себе лишіть. Хай люди читають. А я буду приходити і брати їх як відвідувачка.

Про заходи

Письменники дивовижні люди. Намагаємося запросити тих, чиї книги люди читають. Або тих, з ким читач ще незнайомий. Письменники надихають. Краще них про книгу ніхто не розповість. У нас були Макс Кідрук, Андрій Кокотюха, Тетяна Белімова, Світлана Талан, Василь Шкляр та багато інших.

poltavska-khvilia_xcwi/q0mC7LS7R.jpeg
Зустріч з Мілою Іванцовою

Ми часто запрошуємо дитячих авторів. Аби наші юні читачі розуміли, що бібліотека – місце зустрічей та цікавих подій. Діти, які прочитали книгу допомагають з модерацією. А які питання вони ставлять... У одного письменника запитували ким працює його дружина. Їм цікаво було знати про нього як про людину, а не про автора. І це чудово, що у дітей є можливість розпитати.

poltavska-khvilia_xcwi/XpU_nYI7R.jpeg
Шаховий турнір для дітей

Окрім того, ми проводимо на базі бібліотеки шахові турніри, мистецькі виставки, майстер-класи для різних вікових груп. Людям варто тільки захотіти прийти.

Аби не втратити своїх читачів під час ковіду ми влаштовували онлайн-зустрічі, співпрацювали з різними органіаціями.

poltavska-khvilia_xcwi/h8xUnLInR.png
Онлайн-презентація книги Наталії Гурницької

Наприклад ми влаштовували онлайн-презентацію книги Олександра Михеда разом з ГО «Центр розвитку культури» та Черкасами.

Послухавши пані Ганну, ми зрозуміли, що бібліотека може працювати по-новому. І це не просто слова.

Тому для того аби бібліотеці бути потрібною – вона повинна бути не книгосховищем, а стати місцем і способом комунікації, обговорення суспільних і соціальних викликів, проведення навчальних і освітніх івентів, реалізації волонтерських проектів. Та будь-для чого. І це дійсно той центр — духовний, естетичний, культурний в яких хочеться повертатися. І це реально. Доведено на прикладі 4 бібліотеки. Ви ще не були? Завітайте, вони завжди раді).

І наостанок

poltavska-khvilia_xcwi/RiIk4YI7g.jpeg

Пані Таїсія

Одного разу, ще до ковіду, наша журналістка відвідала бібліотеку №4. Зайшла і почула як хтось грає на піаніно. Відвідувачі в цей час, в абсолютній тиші, гортали книги і слухали музику.

За інструментом сиділа жінка. Вона переїхала в Полтаву з Горлівки, коли почалася війна. А там залишила своє піаніно. Бо ж в Полтаву везти його було не з руки. Сама жінка за освітою викладач сольфеджио, музикознавець. Одного разу вона зайшла до бібліотеки і попросилася пограти в той час, коли менше всього буде заважати іншим.

«Вона живе музикою, ви чуєте як вона грає, як ми можемо їй не дозволити», – сказала нам бібліотекарка пані Світлана.

А ми подумали. Ця бібліотека живе своїми відвідувачами, ну як ми можемо в неї не зайти.

Катерина Ткаченко

Еще с рубрики: "Новости региона"

Последние публикации

Обсуждение

Написать комментарий