Сломанная кафедра, голодный студент и фото на память: полтавчане вспомнили, как были студентами

17 листопада Україна відзначає Міжнародний День студента.

Це свято має сумну історію походження. У жовтні 1939 року поліція та підрозділи СС розігнали мирну демонстрацію з нагоди 21 річниці створення Чехословацької Республіки. Під час цього тяжко поранили студента медичного факультету Яна Оплетала.11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, перетворився у протест проти окупації, у якому взяли участь тисячі людей. І це знову призвело до сутичок з поліцією.

16 листопада 1939 року у Берліні відбулася нарада за участю Адольфа Гітлера, на якій прийняли рішення закрити чеські вищі навчальні заклади «на три роки», хоча насправді вони відкрилися тільки після перемоги над нацизмом. Майно університетів підлягало конфіскації.

17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів у Празі та інших університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій стратили у празьких в'язничних стінах, понад 1200 арештували і наступного дня відправлено в Заксенгаузен.

Заксенгаузен, чи Заксенгавзен, інколи Заксенгаузен-Оранієнбург — концтабір у Німеччині, що діяв між 1936 та 1950 роками. Названий за однойменною дільницею міста Оранієнбург. З 1936 по 1945 табір провадив націонал-соціалістичний режим у Німеччині як табір головним чином для політв'язнів, а з 1945 до весни 1950 табір провадили сталінські радянські сили, які дали йому назву «Спецтабір № 7», головним чином для політв'язнів.

Тоді у гуртожитки вривалися солдати, били студентів, потім вивозили їх на околиці Праги, де студентів змушували падати, а німці чоботами наступали їм на шиї. На вулиці був мороз, деякі студенти були в піжамах. Гуртожитки з іноземцями і жінками насилля не зачепило.

Про це все дізналася Міжнародна Рада студентів. На своїх зборах 1941 року у Лондоні вона затвердила 17 листопада як День студентів, у пам'ять про події в Чехії. Відтоді міжнародне студентство просуває ідею визнання 17 листопада міжнародним днем студентів на рівні ООН.

Спеціально до Дня студента «Полтавська Хвиля» поспілкувалася з полтавцями про їх студентське життя.

І ось що вони нам розповіли.

Сніжна зима та романтика в електричці. Анастасія, 27 років

У нас в старому альбомі з чорно-білими фотографіями є одна, де мама сидить в електричці із закритими очима. Їй там років двадцять. Вона якраз поверталася з навчання додому, втомилася після пар і заснула. А хлопець, який сидів навпроти, замилувався нею і сфотографував. Коли мама проснулася, той хлопець розповів, що не втримався і зробив світлину, поки вона спала. Сказав, що вона дуже гарна. Також дізнався ім’я, прізвище та адресу, аби потім відправити світлину. І надіслав таки. Який же романтичний час, все ж таки, студентство! А ще мама розповідала, що одного разу зимою випав такий сніг, що вони усім студентським гуртожитком вибігли на вулицю і, як маленькі, кидалися сніжками та ліпили снігових баб. Мама каже, що за 5 років навчання у Слов'янську таке було лише раз.

poltavska-khvilia_xcwi/Jb0h3Q57g.jpeg
Анастасія. Фото з особистого архіву

Табличка та «скасована» пара, Ельвіра, 26 років

Нам потрібен був один викладач, здати лабораторні роботи чи ще щось. Ми прийшли на кафедру, а там табличка «Нарада», і ми розуміємо, що чекати невідомо скільки. Тому ми просто зняли табличку і зайшли серед наради, мовляв, а у вас тут нарада, а ми не знали. Здали роботи та пішли. Потім одногрупник ще місяць у рюкзаку тягав цю табличку.

Також одного разу у нас була потокова лекція (було груп 3-4), на яку викладач не прийшов. І ми за законом студентів (якщо через 15 хвилин після початку лекції викладач не з’являється, можна йти) пішли. Але наступна пара (семінар) теж у нього. Ми групою пішли до нього (а він чай п'є з якимсь чоловіком, забув про пару), і почали скиглити. Мовляв, у нас зараз пара скасувалась, а ваша наступна, а ми втомилися, можна ми підемо додому. І він нас відпустив, після 5 хвилин прохань. Я стояла в кабінеті і думала як би не засміятися...

poltavska-khvilia_xcwi/GBA23wcng.jpeg
Ельвіра. Фото з особистого архіву

Вікно та розвалена кафедра, Олександр, 34 роки

Я навчався в університеті на початку двохтисячних. На одній із пар попросили мене відчинити вікно на кафедрі. Я заліз на висоту 4 метри — смикаю вікно, смикаю... Не відкривається. Вирішив дьорнути його якнайсильніше — і тут вікно відкрилося поривом вітру різкіше та більше, ніж я розраховував. І мене знесло. З висоти 4 метрів приземляюся на дерев'яну кафедру. А я такий величенький хлопчик, тож, звісно, проламую її. Вийшов гарний отвір, рівний. І тут — кроки в коридорі. Я швидко вилажу, встигаю сісти на перше-ліпше місце, як в аудиторію заходить препод… Одна ремарка: викладач був сліпий, майже нічого не бачив.

Мої одногрупники і я сиділи тихіше води, нижче за траву. Єдине, на що сподівалися, аби викладач не впав у ту яму… Тим паче, це була остання пара, якби досиділи і пішли б, ніхто і не дізнався, хто це зробив. Але, певно, що не з моїм щастям! Викладач починає розповідати, відходить назад, падає у яму так, що одна голова стирчить. Але мені пощастило, він подумав, що це під ним проломилося, тож мені нічого не було.

Голодний Сашко і пари, Анна, 22 роки

Наш одногрупник Саша постійно слідкував за своїм тілом. Тобто ходив в зал, правильно харчувався, і при цьому мав власний розпорядок дня. Харчувався він також відповідно цьому. Саме тому, він носив з собою контейнери з гречкою, яйцями, куркою.

Одного дня у нас мала бути пара з найстрогішою викладачкою, можливо, навіть з усього університету. Заняття почалося, викладачка сиділа і заповнювала журнал. Як тут Саша починає діставати всю їжу, яку мав з собою, і їсть. При чому, сидів він на першій парі. Оксана Андріївна ( а так звуть викладачку) почала його соромити і намагалася вигнати з аудиторії. Той почав збирати контейнери з їжею і повільно вийшов. У процесі в нього випала ложка, тож він виніс все в коридор і потім за нею повернувся. Хвилин через п’ять він повернувся за хлібом, який забув у рюкзаці, а ще через п’ять — за протеїновим коктейлем. Загалом усі його пересування забрали у нас пів пари точно! І так він робив щоразу. У результаті викладачі, у яких пари випадали на обід, просто перестали зважати на Сашка. А ми почали ним трошки захоплюватися — бо він перший переміг, так би мовити, обставини для власного комфорту.

poltavska-khvilia_xcwi/HLA23wc7g.jpeg
Анна. Фото з особистого архіву

Нагадаємо, сьогодні ми писали, де полтавці зможуть відсвяткувати День студента

Ярослава Фоніна

Еще с рубрики: "Социум"

Последние публикации

Обсуждение

Написать комментарий