Дітей закопували живцем: хроніки Голокосту в Полтаві

Полтава. Холодно. На вулиці сіро і мрячно. Дерева стоять голі, дороги мокрі від нещодавнього дощу, а вітер пронизує так, що хочеться заховатися в будинку.

Вулицею Кобеляцькою у бік артскладів рухається група людей. Їх супроводжують представники влади та поліція. Одні йдуть тихо, про щось думають. Інші заспокоюють дітей на руках, аби не плакали, ще хтось — згадує про те, що робив минулого року. Їх багато і вони різні — за статусом, статтю, характерами. Їх об’єднує одне — вони ідуть, щоб померти. Вони — полтавські євреї. На календарі 23 листопада 1941 року.

Хроніка подій

Довоєнний час

До війни у Полтаві мешкали 22 тисячі євреїв. Це була 1\6 від усього місцевого населення. Більшість із них жили в центральній частині міста на вулиці Новопрокладеній (зараз Шолом-Алейхема). Переважно це були пересічні громадяни, які працювали у сфері обслуговування. Серед них: перукарі, продавці, фотографи, годинникарі й інші.

Однак, із початком Другої світової євреї почали потерпати від утисків. Це були люди, яких знищували лише за національність. У кожному місті, яке окуповували загарбники, євреї починали «жити» за новими правилами.

Так, усі євреї, які досягли чотирнадцятиліття були зобов’язані носити білу пов’язку із зображенням блакитної зірки Давида. Їм заборонялося після 18.00 виходити на вулицю. На всіх підприємствах і крамницях, що належали євреям, розміщували вивіски німецькою та українською мовами: «Жидівське підприємство».

18 вересня 1941 рік

Полтаву окупували 18 вересня 1941 року. А перші вбивства євреїв у місті відбулися вже 22 вересня. Наприкінці місяця у місто прибула зондеркоманда 4Б, яка перебувала в Полтаві до початку листопада 1941 року. За цей час розстріляли декілька сотень євреїв.

Також восени 1941 року євреїв Полтави переселили на вулицю Шолом Алейхема, де було створене відкрите гетто.

З «Виписок із Щоденника» І. Ю. Легенького (1941 p.)

«Вже кілька днів вітер тріпає розпорядження німців, якого ми не бачили раніше. Наказ виданий комендантом поліції і полягає в тому, що євреї не можуть покидати свого будинку без відому поліції. На дверях жильіа повинен бути напис: «тут мешкає жид» та носити пов’язку нарукавну з с’юнською зіркою. <…> Без будь-яких оголошень набирає поширення виселення з квартир в підвали, зселення всіх на вул. Шолом Алейхема, відбираючи при цьому цінні речі, мебель, не дозволяють надавати медичної допомоги та ін. подібні заходи.

Жовтень 1941 рік

З 4 по 30 жовтня солдати зондеркоманди 4Б убили 723 єврея. А в період з 31 жовтня до 5 листопада 1941 р. – ще 137 євреїв. Усього за місяць знищили 860 людей.

17 листопада у Полтаву прибув загін зондеркоманди 4А, який 23 листопада розстріляв 1538 євреїв.

На Полтавщині, як і в інших регіонах України, всі процеси, пов’язані зі знищенням євреїв, були зведені до єдиного алгоритму. Як правило, за день-два до акції на дошках вивішували наказ для євреїв з’явитися до певного місця (площа, окрема вулиця), маючи при собі цінні речі та теплий одяг.

Людей вводили в оману, кажучи, що перевезуть на роботу до іншого міста абощо. Коли євреї збиралися, у них одразу забирали всі цінні речі. Поліцаї також обшукували їхні квартири (сільські старости або міські бургомістри мали списки із зазначенням адрес євреїв). Усе награбоване майно зазвичай розподіляли між поліцаями та фольксдойче.

22 листопада Полтавою розповсюдили повідомлення такого змісту: 23. ХІ. 1941 р. о 8 год. ранку з’явитися в кінець вулиці Пушкарівської, маючи при собі: паспорт і другі документи, цінні речі і гроші: теплу одежу, на три дні харчів. Хто не з’явиться з жидів і буде переховуватись, а також ті що будуть переховувати, будуть розстріляні».

23 листопада 1941 року

Масове знищення євреїв у Полтаві відбулося 23 листопада 1941 р. Це була запланована акція. Людей зібрали на вулиці Пушкарівська. Там відібрали речі, коштовності та повели на околицю міста до так званих «Червоних казарм».

Дослідник Голокосту на Полтавщині Анатолій Мучник у своїй праці встановлює маршрут, яким вели євреїв 23 листопада: «німці й поліція вели людей великими групами по вулиці Кобеляцькій, у районі Кобищанів, що на окраїні Полтави, на край, де розташовувалося військове стрільбище з пороховим складом. Групами по 2-3 десятки підводили людей до протитанкового рову і розстрілювали».

Дітей кидали до рову живими, або мазали отрутою під носом.

Свідки згадували: «Лунали стогони і плачі, українці і росіяни, що мали змішані шлюби помирали разом зі своїми сім’ями. Всю ніч чулися постріли».

З «Виписок із Щоденника» І.Ю. Легенького (1941 p.):

23.XI. Зомліла Полтава від кошмарів німців і поліцаїв! Щонайменше 2 тис. чоловік гнали німці з собаками І поліцаями різного віку євреїв. Всіх їх убили і пограбували. Тріщали автомати, кулемети. Люди божеволіли, а діти…».

Свідки на Полтавщині згадували, як вбивали єврейське населення. Вони детально описували, що під час розстрілів робили поліцаї, скільки євреїв розстрілювали за один раз. Навіть пам’ятали, які слова кричали люди перед смертю.

Це можна пояснити тим фактом, що німецьке керівництво доволі часто залучало місцевих жителів до копання ям, куди потім падали євреї, закопування могил та сортування одягу. Так, житель Пирятина Петро Чепуренко, якого німці змусили закопувати яму після розстрілу, побачив у ній свого сусіда Рудермана і місцевого столяра Сіму – і втратив свідомість.

Місцевий житель (ім’я в документі не вказано) єврейського походження, якому вдалося пережити розстріл (дуже часто німці не влучали або лише завдавали євреям ран, тому деяким вдавалося вижити і вибратися із ями), повідомив, що німці під час розстрілів на Полтавщині «укладали» жертв у ями за так званим «методом сардин»: роздягнених жертв примушували лягати в яму обличчям долілиць на трупи вже розстріляних людей.

Вбивства євреїв на Полтавщині та й в Україні загалом, відбувалися поблизу населених пунктів. Тому, не дивно, що містяни розуміли, що відбувається довкола.

Багатьом було страшно і вони намагалися триматися осторонь. Інші не могли пройти повз — тому надавали євреям прихисток, допомагали втекти, потайки носили продукти. Кожен полтавець-неєврей обирав власну стратегію поведінки. Визначав шлях, яким іти.

Кожен робив те, що мав робити, захищаючи родину, друзів, країну.

«Полтавська хвиля» нагадує, що 27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Саме цього дня у світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».