«Душу й тіло положили за нашу свободу». Репортаж-реквієм українським воїнам

Ранок 18 жовтня у Полтаві видався сонячним і холодним. Площа перед Свято-Успенським Собором бачила не одну панахиду за нашими героями, аж від першого «Плине кача» у 2014-му. Сьогодні тут вкотре проведуть в останню путь українських військових.

237-й день великої війни. Повітряна тривога у Полтаві триває четверту годину. Доки у різних куточках України лунають вибухи, до Собору йдуть люди й несуть червоні гвоздики, білі троянди, синьо-жовті букети хризантем.

На площу виносять труни, позаду чути ридання рідних. Домовини накривають прапорами, і над усіма присутніми лунає жіночий голос:

«Молоді, сильні, талановиті, надійні, щирі. Їм би жити і жити... Не забудемо, не пробачимо ворогу. Обіцяємо: ми помстимося, відвоюємо своє», — говорить громадська діячка Лариса Семеняга.

Сьогодні прощаються з чотирма воїнами, яких убили росіяни:

Євгеній Брах, стрілець. Загинув 21 вересня під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Олександр Белозеров, бойовий медик. Загинув 10 жовтня під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Сергій Биба, кулеметник. Загинув 14 жовтня внаслідок мінометного обстрілу в районі Курдюмівки (Бахмутський район, Донеччина).

Ярослав Капко, стрілець. Загинув 14 жовтня внаслідок мінометного обстрілу в районі Курдюмівки (Бахмутський район, Донеччина).

Перед початком служби для полеглих воїнів заспівали Гімн України. Востаннє.

«Вставай, пішли додому», — кричить мати, обіймаючи труну свого сина.

Службу провів архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. По закінченню він виголосив промову:

«Там, де з'являється росія, там завжди буде корупція, насильство, несправедливість і рабство. Поки що це аксіома.

Вони націлилися вбити нас, вбити кожного, хто не вважає себе росіянином, або не хоче коритися злочинцям. І ця війна за наше майбутнє, за дітей, онуків і тих, хто ще не народився, щоб вони жили в іншій країні.

Свобода — це найбільший божий дар. Без свободи людина не може бути людиною. Це найважливіша цінність, за яку наші захисники сьогодні віддають життя.

Сьогодні багато від кого лунає питання: а де Бог? Відповідь така: Бог з тими, хто страждає, Бог з нами, Бог там, де правда, де любов. Христос казав: хто дбатиме, щоб зберегти свою душу, той її загубить, а хто віддасть своє життя за ближніх своїх і друзів, той здобуде вічне життя.

Ми переможемо, в цьому немає жодного сумніву. Ми збудуємо іншу Україну. А поки що ми на Голгофі. Але буде воскресіння і буде радість.

Хай Бог упокоїть наших воїнів, достойних людей нашої спільноти, кращих із кращих. А нам дасть сили й міцності духу трудитися задля нашої перемоги».

До домовин підходять побратими полеглих, друзі, родичі й незнайомі люди. Вони кладуть квіти, щоб попрощатися і вшанувати пам'ять тих, хто поклав своє життя на вівтар історії, аби ми були господарями на своїй землі.

Після прощання полтавці утворюють живий коридор, стаючи на коліна і схиляючи голови перед Героями. Траурна процесія вирушає на кладовище для поховання бійців. Услід надривно лунає: «Гей, плине кача по Тисині ...».

***

Хотілося б ще додати, що Герої не вмирають, але ми бачимо — це не так. Вони вмирають щодня, однак мусять жити у наших вчинках, аби ці страшні жертви не були марними.

Фото — Станіслав Пантелей