Карбувати в пам'яті чи щезати з неї: що у Полтаві з культурою вшанування загиблих воїнів і цивільних

Навесні 2022 року Володимир Зеленський своїм указом запровадив національну хвилину мовчання. Її мета — вшанувати пам'ять всіх, хто загинув внаслідок російської агресії. Минуло два роки. Як сьогодні полтавці реагують на хвилину мовчання? Який алгоритм дій можна запропонувати містянам та підприємцям? «Полтавська хвиля» спробувала розібратися, чому культура вшанування пам’яті є спільним обов’язком.

Середня температура по палаті

16 вересня, Полтавська міськрада. О 08:55 люди збираються на сходах для вшанування загиблих воїнів. Неподалік присутні й патрульні. О 09:00 на колонках вмикається відлік хвилини пам’яті. Згодом грає гімн України. Завершує хвилину мовчання гучне «Слава Україні! — Героям слава!». Рух відновлюється.

17 вересня, перетин вулиць Соборності та Антона Грицая. О 08:59 рух транспорту динамічний, вочевидь, полтавці поспішають на роботу. О 09:00 час не спиняється ні для автівок, ні для перехожих, які прямують у своїх справах.

17 вересня, вулиця Соборності. Хтось говорить телефоном, а дехто поспішає не відволікаючись. Батьки проводжають дітей до школи, а хтось прямує на закупи до крамниці. О 09:00 нічого не змінюється, люди продовжують займатися своїми справами.

18 вересня, кав’ярня на Стрітенській вулиці. Обслуговування відвідувачів триває до 08:58. Потім працівниця закладу оголошує хвилину мовчання і просить присутніх доєднатися до вшанування. Розмови стихають, частина людей встає та починається відлік.

19 вересня, заклад громадського харчування на Монастирській. О 9:00 у кондитерській продовжують обслуговувати клієнтів. Хвилину мовчання не оголошували.

Тенденція чи випадковість?

Артем Ліфрідов, керівник міського ветеранського центру, розповів, що наразі у Полтаві культура вшанування пам'яті тільки формується. Завдання ветеранської спільноти та органів місцевого самоврядування — сприяти її розвитку.

«Важливо вчити громаду шанобливому ставленню до пам’яті загиблих, адже це основа єдності та підтримки суспільства у складні часи. Ветеранська спільнота переконана, що культура пам’яті є невід'ємною частиною поваги до військових, які захищають нашу країну».

Артем пригадує випадки, коли ані цивільні, ані військові не знали, як належно вшанувати загиблих героїв, яких проводжають «на щиті». Він вважає незнання частковою відповіддю на питання, чому люди можуть ігнорувати ритуали вшанування.

«Дехто просто не знає, як правильно поводитися в таких ситуаціях, інші не усвідомлюють різниці між вшануванням загиблих цивільних і військових. Також є люди, які живуть у своєму замкненому світі, намагаючись не звертати уваги на трагічні події й уникають контактів із реальністю. Тому культура пам'яті потрібна, щоб кожен розумів свою відповідальність перед загиблими захисниками».

Керівник центру вважає, що щоденна хвилина мовчання, коли транспорт, пішоходи, працівники підприємств і всі мешканці зупиняються на одну хвилину, щоб віддати шану загиблим — не створить значних незручностей, але стане символом єдності й поваги до наших захисників.

Бізнес може долучитися, організовуючи своїх працівників для участі у хвилині мовчання або інших заходах, додає пан Артем. Наприклад, на День пам'яті захисників деякі місцеві підприємства приєдналися до всеукраїнської акції «Стіл пам'яті».

Такі ініціативи не лише вшановують загиблих, але й формують культуру пам'яті, яка передаватиметься наступним поколінням через наш власний приклад. Дітям важливо показувати взірець поваги до героїв, щоб вони розуміли цінність таких вчинків і самі ставали частиною цього процесу.

«Історія, яку ми живемо сьогодні, пишеться кров’ю, тому передача цієї пам'яті через покоління є нашим моральним обов’язком».

«Я хочу гідного вшанування людей, що віддали найцінніше»

Одеситка Ірина Березовська на своїй Instagram-сторінці щодня показує, як о 9:00 вшановує пам’ять загиблих. На її думку, вшанування, як і волонтерство має бути публічним.

«Ці речі заслуговують на публічність для створення контексту, в якому ми перебуваємо. Я це показую, бо мені не байдуже, я хочу гідного вшанування людей, що віддали найцінніше».

Каталізатором ритуалу вшанування для пані Ірини стала новина про загибель військовослужбовиці Ірини Цибух.

«Після смерті Ірини Цибух поставила будильник і роблю це щодня за рідкісним вийнятками».

Поведінка одеситів і гостей міста різна, каже Ірина Березовська. За її словами, державні установи поки не реагують, хоча у громадському транспорті хвилину памʼяті оголошують. Жінка переконана, що до вшанування героїв і цивільних жертв потрібно долучати більшу частину суспільства.

Для себе Ірина виробила певний канон: читати про одного загиблого героя щодня:

«Найкраще людину характеризують дії. Наприклад, чоловік, який мав хист все ремонтувати, отримав спочатку позивний Фіксик, але вирішив, що це зросійщений позивний і взяв собі Гвинтик. Я б хотіла, щоб життя героїв зберігалося в історіях. На дошці пошани має бути не лише фото, а й зручний qr-код з “людяною”, а не сухою статистичною інформацією».

Петиція, як спосіб достукатися до влади та полтавців

5 вересня полтавець Антон Білик розмістив петицію на сайті Полтавської міськради, в якій закликає «забезпечити по всій Полтаві хвилину мовчання, аби вшанувати загиблих в російсько-українській війні». Вона зібрала необхідні 250 голосів за дві доби.

Ідея петиції з'явилася у хлопця після трагічної події в Інституті зв'язку. Тоді йому здалося, що люди об'єднались навколо горя, почали шукати інформацію про те, де можна отримати знання з домедичної допомоги або як допомогти постраждалим.

«Мені стало шкода, що нас згуртувала трагедія. В цьому випадку роль пам'яті не може бути переоцінена. Вона не тільки допомагає сформувати колективні цінності та не повторювати помилок минулого, а й гуртує суспільство навколо усвідомленого досвіду. Мені є кого згадати в цей час, кому подякувати за свій день».

Антон поділився ідеями для втілення своїх задумів у життя:

• кожен полтавець може зупинятися о 9:00 рівно на хвилину, своїм прикладом мотивуючи знайомих;
• водії можуть приклеїти на авто наліпки, які сповіщатимуть, що людина за кермом зупиниться рівно о 09:00 (це допоможе уникнути аварійних ситуацій);
• підприємці можуть запровадити хвилину мовчання за путівником команди «moment of honor community»;
• про хвилину мовчання мають нагадувати міські рекламні майданчики: сітілайти, бігборди, екрани;
• медіа та державні структури мають чіткіше артикулювати алгоритм поведінки для мешканців.

Сам Антон старається кожного дня зупинитись о 09:00.

«Поставив собі нагадування на телефоні, і навіть дома призупиняюсь, замовкаю на цю хвилину. Зазвичай, згадую друзів, знайомих що загинули на війні. Звісно, у вирі справ, роботи, почуттів можна легко переключитись та забути. От тому і важливо, аби з цим допомагали сповіщення від міста. Однієї мотивації інколи буває замало».

Відповідь на петицію

Катерина Ямщикова розповіла «Полтавській хвилі», чи можливо реалізувати вимоги петиції.

За її словами, працівники міської ради щоранку збираються на центральному вході до приміщення міськради для загальнонаціональної хвилини мовчання, а також у дні прощання із загиблими героями навколо Корпусного парку утворюють живий коридор. Вона закликає всіх полтавців доєднуватися.

Згідно з розпорядженням міського голови від 1 липня 2024 року, перевізникам рекомендовано на хвилину зупиняти рух транспорту о 09:00, щоб водії та пасажири могли вшанувати пам'ять загиблих.

На жаль, через технічні обмеження поточна система оповіщення не може бути використана для оголошення хвилини мовчання. Нині у міській раді шукають можливості для розв'язання цього питання.

А як в інших?

Антон додає, що потрібно надихатися містами, де вже наявна така практика. Наприклад, Кропивницький. З восьмого серпня родини полеглих воїнів та волонтери збиралися на площі Героїв Майдану вздовж дороги з плакатами «Я зупиняюсь, а ти?» та портретами загиблих захисників, щоб містяни звернули увагу на дотримання хвилини мовчання.

Кропивничани виходили на дороги, щоб зупиняти рух транспорту. Для видання «Гречка» одна з ініціаторок акції та очільниця благодійного фонду «Полк Святослава Хороброго» Яна Пшеніцина розповіла:

«Проблема про гідне вшанування хвилиною мовчання загиблих на війні українців неодноразово підіймалась, тому ми вирішили діяти та адвокатувати на рівні міста, щоб щось змінити. Відсьогодні збиратимемось щодня, навіть якщо це буде всього декілька людей».

***

Антон Білик вважає, що пам’ять допомагає творити зріле суспільство, усвідомити досвід і не повторити трагедій минулого. Та цитує Антона Лягушу, академічного директора магістерської програми з дослідження памʼяті та публічної історії Київської школи економіки:

«Хвилина мовчання — це ще й можливість внутрішніх рішень. Можливо, хтось під час цієї хвилини вирішить задонатити, піти у військо чи розмовляти українською. І якщо ми щодня зупинятимемось у спільному згадуванні, горюванні та вдячності — це означає, що ми точно конструюємося, як політична нація, що вкрай важливо».

Текст Єлизавети Карпенко