«Мала кодове слово, якщо схопить фсб»: мешканки Херсона розповіли, як зливали інформацію про окупантів

Британське видання The Telegraph розповіло історії кількох українок, які жили в окупованому Херсоні на постійно зливали інформацію про дії окупантів херсонському підпіллю та нашим військовим.

Анастасія Бурлак

Наприклад, Анастасія Бурлак тримала популярний кафе-бар у Херсоні, куди часто приходили російські окупанти. Вона обслуговувала їх, але паралельно з цим фіксувала всю важливу інформацію та передавала її своїм контактним особам.

Зі слів Анастасії, випивка розв’язувала російським військовим язики, і вони почувалися розслаблено. І якщо офіціантки та власниця кафе обслуговували їх люб'язно, то тільки для того, щоб щось вивідати й передати нашим партизанам.

«Пам’ятаю, коли вперше зайшли якісь росіяни, у мене буквально руки тремтіли, коли я їх обслуговувала, так мені було страшно, – розповіла Анастасія, — Але я також була зла — як вони сміли прийти на нашу землю? Якого чорта вони намагалися вирішувати за нас, як нам вести справи? Я передавала будь-яку інформацію, яку могла — скільки там було солдатів, скільки машин, будь-яку інформацію про командирів».

Анастасія спілкувалася зі своїм куратором за допомогою приватних повідомлень в Instagram. На випадок, якщо її б затримали агенти фсб, вони навіть домовилися про кодове слово: «Негроні». Якби вона це написала — це означало б, що вона зараз у в’язниці, а її «керівник» мав би стерти всі сліди їхнього спілкування.

«Якщо росіяни почнуть катувати вас щодо якоїсь інформації, то вони можуть зламати й найсильнішу людину», — сказала вона.

Попри те, що зараз херсонці потерпають від частих обстрілів, а людей в місті лишилося навіть менше, ніж під час російської окупації, Анастасія з втіхою усвідомлює, що внесла і свою невелику часточку у звільнення Херсона.

«Це не була якась система, адже більшість із нас діяли лише за власною ініціативою. Тому росіяни не могли цього зупинити», – зазначила Анастасія.

Зокрема, Анастасія тримала зв’язок зі своїм другом, бійцем територіальної оборони Херсона. Він попереджав її, що вона піде на великий ризик, стежачи за своїми клієнтами серед окупантів, але Анастасію це не зупинило. Особливо її обурювала хамська поведінка окупантів в її барі.

«Вони заходили, багато випивали, іноді з повіями. Вони не любили довго чекати на обслуговування. Одного разу вони сказали офіціантці, що якщо вона не поспішить, то її кинуть в підвал. Мені довелося сказати: "Будь ласка, не погрожуйте моєму персоналу!”. Хоча я сама боялася, що опинюся у в’язниці разом з офіціанткою», — розповіла власниця бару.

Бували також випадки, коли п’яні російські клієнти погрожували застрелити місцевих за українську мову чи з інших подібних причин.

Анастасія не знає, як була використана більшість наданої нею інформації. Але йдучи на роботу та з роботи, вона постійно перевіряла, чи не стежать за нею. Також у неї почався нервовий тик. На запитання, як вона з цим впоралася, вона відповіла:

«Алкоголь допоміг».

Ірина Кабичева

Інформацію про ворога передавала й інша мешканкаХерсона, 42-річна домогосподарка Ірина Кабичева. Гуляючи по місту, для відвернення уваги й створення “невинного” образу, вона брала з собою 10-річного сина Тимура.

«Я брала його на заняття з дзюдо. Іноді також ми гуляли з чоловіком, і виглядали просто як сім'я, яка йде на прогулянку. Нас взагалі ніхто не підозрював», — розповіла вона.

При цьому Ірина спостерігала за готелями, де розміщувалися ворожі керівники, та товарними складами, казармами, автобазами. Цінну інформацію вона передавала для подальшого використання українськими військовими. Так, в готель, за яким вона спостерігала і де розміщувалися російські керівники, одного разу прилетіло, і вижили після цього не всі.

Оксана Погомій

Наші інформатори стежили не лише за росіянами, а й за українськими колаборантами. 59-річна Оксана Погомій, депутат міської ради Херсона, розповіла, що передавала інформацію про українців, яких підозрює у співпраці з росіянами, в тому числі про тих, яких бачили на проросійських демонстраціях або які допомагали в організації сфальсифікованого кремлем референдуму про приєднання до росії.

За свою позицію Оксана змушена була переховувалась, адже її шукали росіяни.

Після звільнення Херсона куратор Ірини надіслав їй лист із привітанням, подякувавши за «вчасне надання важливої інформації про ворога». Друзі Оксани у Facebook подякували їй за опубліковані нею виступи та пости.

«Вони сказали, що раніше були надто налякані, щоб ставити цим постам «лайки», — згадала вона.

Анастасія ж, наприклад, дізналася, що її наводка допомогла вбити одного з російських вояків. Наш партизан, з яким вона тримала контакт, пішов за п’яним російським солдатом та зарізав його. Коли вона про це дізналася, то її власна реакція була дещо неочікувана для неї самої.

«Почути це було абсолютно нормально. Знаю, що росіяни люди, але після всього цього часу я їх ненавиджу», - сказала вона.