Микола Духов — історія конструктора з Полтавщини, що створив ядерну бомбу

Радянський союз багато чим «відомий» нам. Одним із незаперечних фактів його популярності є ставлення до представників дворянських родів, інтеліґенції. Як складалася доля вихідців із таких родин у горезвісній імперії ні для кого не секрет. То як так сталося, що за кількістю нагород полтавець Микола Духов потрапив у десятку почесних громадян, маючи дворянське походження.

Він народився у селі Веприк Гадяцького повіту у 1904 році. Його батько був фельдшером, а мати — дочкою збіднілого поміщика.

Дитяче хобі, що приносило гроші

У сім років малий Микола уже мав «військові замовлення»: робив старшим хлопцям-сусідам дерев’яні нагани та рушниці, тому дід виділив для онука власну майстерню. Там малий ремонтував усі скарби, що приносили сусіди: від годинника до сівалки; там зробив перший у Веприку радіоприймач і поставив випуск на потік, бо відбитися від замовлень не вистачало сил.

Микола Духов

Він навчався у сільській школі, потім у Гадяцькій класичній чоловічій гімназії. 1919 року гімназію перетворили в єдину трудову школу другого ступеня, 1920 року Микола отримав диплом про її закінчення.

Він був здібним, але тоді тільки комсомол міг дати путівку до вишу, тому Духов пішов різальником буряків на цукровий завод – убив вісім років на службі революції, бо мав «неправильне» (вороже, інтеліґентне) походження.

З 1921 по 1926 роки Духов працював на різних роботах: був секретарем земельного відділу, керував домом-читальнею та місцевим відділом РАЦСу. Разом зі своїм другом Дмитром Мурашко міряв землю під посів та вів облік тварин і сільськогосподарського інвентарю.

І тільки у 1926 р. Миколі Духову, як кращому серед комсомольців, виділили єдину путівку для навчання на робфаці Харківського геодезичного інституту, після якого необхідно було продовжити навчання за фахом землеміра або геодезиста.

Старт кар'єри конструктора

Після закінчення робітфаку він був рекомендований «для зарахування без випробування на механічний факультет» Ленінградського політехнічного інституту, де навчався з 1928 по 1932 рік на кафедрі «Автомобілі та трактори» і отримав спеціальність інженера-конструктора тракторів та автомобілів.

У 1932 році Микола закінчив механічний факультет за фахом «Конструювання тракторів і автомобілів», отримав призначення на роботу в конструкторському бюро заводу «Червоний путіловець» у Ленінграді.

Духов блискуче стартував: сконструював устаткування першого радянського легкового автомобіля Л-1, потім важкий підйомний кран на 75 т.

З 1938 року Миколу Духова призначили начальником КБ серійних танків Т-28. У 1939 р. він створив важкий танк «КВ» – Климент Ворошилов, броня якого була практично невразливою для німецької артилерії, вдосконалив середній танк «Т-34», сконструйований також перед війною в Україні в Харкові.

У 1940 році з’явився КВ-2 з 152-міліметровою гарматою.

У конструктора з геніальними генами з’явилося немало «доброзичливців», які шепотіли: «хитрий хохля», ач, записав у паспорті «укрАїнець»! Та караван ішов… восени 1943 р. Духов здав перші два танки «ИС» (Йосип Сталін) і наприкінці року налагодив серійне виробництво наймогутнішого танка Другої світової війни.

Танк ІС-2

До речі, куди ж у ті роки без політики, на заводі була політшшкола. Микола був відповідальним за антирелігійний напрямок. За пропозицією Духова у заводському клубі проводили вечори питань та відповідей. Питання на політичну тему записували на однакові папірці, які скручували в трубочки. Такі трубочки пропонували витягувати всім охочим. У випадку політично "правильної відповіді" людина отримувала безплатний квиток на виставу.

Танки Духова

Ще до початку Другої світової війни Духов на Кіровському заводі в Ленінграді займався модернізацією танка Т-28. Його часто бачили на полігоні в комбінезоні танкіста. Разом з випробувачами він тестував машини та брав участь у їх ремонті та технічному обслуговуванні.

На початку Другої світової війни Миколу призначили головним конструктором танкового виробництва Челябінського тракторного заводу.

Танки Духова німці називали «Духов-панцер», радянські солдати іменували «звіробоями», бо приборкували німецькі «тигри» й «пантери». До речі, ходили легенди, що за його головою полював Гітлер і знав про українця більше, ніж ми з Вами.

За вдачею Духов був спокійний, стриманий. Із робітниками, рядовими інженерами поводився невимушено. Через це багатьом на перший погляд здавалося, що в стосунках із підлеглими він тримається не на рівні «високого начальства». Та це була хибна думка. Духов ніколи не був «простачком». Він завжди досить легко погоджувався з аргументами інженерів, начальства, військових, терпляче вислуховував їхні ідеї, щоб не витрачати часу на марні суперечки. А потім наполегливо втілював у життя свою технічну лінію, правильність якої підтверджував час.

М. Духов ліворуч

Микола Духов був настільки поглинутий своєю конструкторською діяльністю, що часто ігнорував важку політичну ситуацію в країні. Сталін постійно за ним стежив — часто підозрював конструктора у намірі втекти за кордон.

Одного разу, перебуваючи в Києві, Духов домовився зі своїми охоронцями про поїздку у Веприк. Хотів поїхати сам. Однак Сталін дізнався про це і видав наказ розстріляти охоронців. Тоді лише особисте прохання Духова зберегло життя людям.

Український опенгеймер

У 1948 р. Миколу Духова призначили заступником Головного конструктора, він працював головним конструктором першої радянської атомної бомби у науково-конструкторському секторі в КБ-11 (Арзамас-16). Микола Леонідович почав вивчати нову справу і став у ній провідним спеціалістом.

Тоді почалося його життя під грифом «цілком таємно».

Фізикам-ядерникам був потрібен талановитий інженер, який міг би втілити їхні ідеї в життя. Цим інженером і став Микола Духов.

Під керівництвом М.Л. Духова розробили конструкцію ядерного заряду, джерела нейтронного ініціювання ланцюгової реакції (нейтронні запали для вибуху) і стендову апаратуру для тестування функцій як складових частин, так і всієї бомби. У найстисліші терміни Микола Духов розробив конструкцію вибухового механізму у вигляді кулі («Шар-Дух»), який перевершив американські аналоги.

Духов сам спостерігав за випробуванням атомної бомби у 1949 року та кисневої бомби у 1953 році.

Духов одержав солідну премію за атомну бомбу Духов і поїхав до автокрамниці на Бауманську купити собі «Волгу». Касир прийняла гроші, перерахувала і сказала: «У мене дріб’язку немає. Візьміть на здачу лотерейні квитки». Спрацювала тяга до ризику: Духов погодився, купив трохи папірців – і виграв ще одну «Волгу».

У 1954 році він став директором, головним конструктором та науковим керівником філіалу, яким керував десять років. За цей час під його керівництвом розробили перше покоління ядерних боєприпасів для сімнадцяти різних носіїв.

Почуття гумору, матерні слова та коло інтересів

Історія 1

Молоді ядерники, що проводили роботу з радіоактивними речовинами, кожен вечір мали здавати лабораторію коменданту військової охорони. Повільного коменданта доводилося чекати годинами. У цей час працівники розважалися тим, що ловили мух на вікнах і складали на одну купу.

— Це що, — одного разу запитав комендант.

— Мухи, — відповів Духов.

— Мертві?

— Уже померли від радіації.

Після цього випадку комендант більше не приходив. Відправляв до лабораторії своїх помічників.

Історія 2

Духов був дуже емоційним. Під час суперечки міг пустити не одне матерне слово. Якось колеги йому натякнули, що не доречно людині його рангу так виражатися. Вони запропонували Миколі Леонідовичу написати пам'ятку про заборону матюкатися і лишити її на столі. Аби не забувати.

Невдовзі в кабінеті Духова на нараду зібралися вчені та конструктори. Почали сперечатися. У цей час сам Духов мовчав, втупившись у стіл.

— Микола Леонідович, скажіть свою думку, — звернулися колеги.

— Що ж я скажу, — вибухнув Духов, розмахуючи пам'яткою, — якщо мені не можна сказати ні слова.


Окрім захоплень конструюванням він любив слухати класичну музику та грав на піаніно та гітарі. Разом з книгами фізико-математичного спрямування читав підручники з біології, філософії, медицини та хімії. Духов не був дилетантом у жодній темі, якою цікавився.

За спогадами очевидців одного разу він привіз маленьку електробритву. Став демонструвати її роботу прямо в цеху і жартома зголив вуса начальнику цеху.

Микола Духов з родиною

Після Семипалатинська Духов відчув на собі результати опромінення. Хвороба підкосила його в розквіті творчих сил, діагноз не давав шансів на довге життя. Він помер 1 травня 1964 року на 60-му році життя, було то на Великдень. Похований на Новодівочовому кладовищі в Москві.

Микола Леонідович оптимально розв’язав інженерну проблему створення радянського ядерного озброєння, проте у Радянському Союзі чверть століття після його смерті не веліли про це згадувати. Натомість про живих учасників цієї епопеї писали широко. І лише горбачовська «перебудова» дала можливість відкрити світові правду про роботу дослідника в оборонній промисловості.

При написанні матеріалу використані напрацювання М. Ільченка та В. Сергійчука

Подякуй авторці!

Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.

Катерина Ткаченко

Ще з рубрики: "Історії"