«Пам'ятаємо, помстимося». У Полтаві попрощалися з військовою Наталією Стребковою

23 грудня у Полтаві попрощалися з прахом військової Наталії «Зоряни» Стребкової, яка служила в полку «Азов» і загинула в Маріуполі. Жінка родом із Полтави. Її тричі намагалися вивезти з окупованого міста, однак щоразу вона поверталася.

Поблизу Свято-Успенського собору збираються люди, переважно військові. Холодний вітер пронизує їхні куртки й стяги «Азову», які вони принесли для Зоряни.

Чоловік військової Олексій Стребков, теж азовець, тримає букет троянд кривавого кольору. Свою покійну дружину він лагідно називає Наталкою.

«Коли почалась повномасштабна фаза цієї довготривалої війни, ми вивозили нашого собаку. Наталка просила, щоб я її не залишив, адже вона теж має бути в Маріуполі й боронити це місто. Хоча дуже любила Полтаву, як і всю Україну», — розповідає Олексій.

У соборі починається прощання. Над урною з прахом схиляють прапори «Азову». Слова молитви розколюють тишу і відлунням лягають на голови присутніх, запах ладану б’є в ніс. Ті, хто знали Зоряну особисто, й ті, які прийшли вшанувати її пам'ять, схиляють голови перед сміливістю жінки та її жертвою.

Наталія Стребкова загинула у Маріуполі 15 квітня через потрапляння багатотонного снаряда у бомбосховище. Історія «Зоряни» почалась у 2017 році — тоді жінка вступила до лав «Азову». Це сталося невипадково, адже за рік до того Наталія Стребкова вийшла за військового з того ж підрозділу, і пара переїхала до Маріуполя.

Чоловік Наталії невдовзі після її загибелі потрапив у російський полон. Його вдалося обміняти й повернути додому у вересні. Нині він проходить лікування та реабілітацію.

«Шановні воїни, сьогодні у цьому величному Свято-Успенському соборі ми помолилися за спокій душі нашого полеглого воїна Наталії, яка своє життя віддала за незалежність. Це та людина, якій ми вклоняємося, віддаємо шану та честь. Хочеться думати, що вона поруч із нами, адже наші полеглі воїни не зникли — вони перебувають в іншому житті, неземному. Вічна пам'ять», — виголосив промову священник.

Олексій Стребков пригадує, що Наталія завжди ходила у цей собор поставити свічку, коли відчувала неспокій на душі. Він пояснив, якої пам'яті хотів би для своєї дружини:

«Мені дуже хочеться, щоб це не було мішурою, бо вона була справжньою. Кожен з нас може увічнити пам'ять загиблих на цій війні тільки своїми вчинками. Ми ще ніколи не були такими сильними, як зараз, і ми однозначно переможемо», — договорити йому завадив ком у горлі.

Присутні по черзі підходять до праху військової, аби вклонитися та покласти квіти.

Процесія покидає собор і рушає через центр міста улюбленою вулицею Наталії — вулицею Соборності. Дві жінки, що йдуть назустріч, хитають головами й зітхають: «Азов». Ходу пам'яті очолюють найрідніші люди Зоряни — чоловік, донька і зять.

Побратими позаду вигукують гасла:

«Герою Наталії Стребковій тричі слава, слава, слава! Пам’ятаємо! Помстимося!»

Прах військової передадуть на остаточне місце зберігання в колумбарії Києва, доки у столиці не зроблять єдиний меморіал для всіх азовців.