Полтавець у черзі на серце: ще рано збиратися на той світ...

Близько 900 000 українців мають тяжку форму серцевої недостатності, 500 потребують трансплантації серця щороку. 50 людей – стабільно перебувають в листі очікування. Серед тих хто очікує – полтавець Тарас. Йому діагностували дилатаційну кардіоміопатію. Аби чоловік жив – потрібна пересадка серця.

«Полтавська хвиля» поспілкувалася з Тарасом і дізналася про його хворобу, лікування та про те, як воно – перебувати в стані очікування.

Про хворобу

Коли ти звернувся до лікаря, з чим тебе госпіталізували?

У мене була вроджена аномалія – гіпертрофічна кардіоміопатія. Лікарі виявили її ще в підлітковому віці. Але ніякого курсу лікування тоді я не проходив. Діагноз лишився поза увагою.

Усе своє життя я почував себе добре і вже звик, коли лікарі дивувались моїй кардіограмі.

Прогресувати хвороба почала приблизно 1,5 роки тому, точніше вже з’явилися наслідки від неї. Спочатку почались проблеми зі шлунком, через поганий кровообіг він погано функціонував. Я звернувся до лікарів і мені поставили діагноз – атрофічний гастрит.

Майже рік я вважав, що це і є основна проблема, та як виявилось, то були вже наслідки.

Цього року в кінці серпня у мене почалися проблеми зі сном, диханням, дуже набрякли ноги. Дивом, після відвідування сімейного лікаря та приватної клініки я потрапив до кардіолога, після чого мене одразу ж госпіталізували. Та і потім ніхто не міг визначити причину мого стану, а діагноз мені поставили лише в Києві.

Розкажи про своє лікарняне життя.

Ну, все почалося, коли я звернувся до лікаря, бо у мене набрякали ноги. Чомусь думав, що алергія. Саме це стало причиною того, що я вирушив до своєї сімейної лікарки у районну лікарню. Та на роботі її не було – в реєстратурі сказали, що вона пішла у декретну відпустку. Зв’язку з нею не було. Тому, аби отримати направлення до вузькопрофільного спеціаліста, мені довелося шукати іншого лікаря. Єдиного вільного я знайшов у 4 лікарні, що по вулиці Європейській, 101. Потім із направленням звернувся до приватної клініки, а вже там мені порадили звернутися до кардіолога.

Після звернення до кардіолога мене госпіталізували.

Спочатку я опинився у терапевтичному відділенні, де, м'яко кажучи, умови не дуже. Персоналу бракує, працює багато інтернів, і часто виходить, що зовсім “зелений хлопчик” залишається один на все відділення... ну і, звичайно ж, він нічого не встигає.

У районній лікарні мені ставили так багато крапельниць, що набряки лише збільшилися. Ще я дуже погано спав, бо дихати було як і раніше важко. Згодом мене перевели в кардіологію обласної лікарні. Там процес лікування був активнішим. Ну і нарешті прийшли лікарі з Києва та сказали, що треба робити пересадку серця, причому зажадали дати відповідь одразу. Тому особливо роздумувати не прийшлось. Далі госпіталізація до Інституту серця МОЗ України, де мене врешті нормально “відкачали” та призначили ліки, а потім відпустили додому.

Що передбачає собою черга на серце? Наскільки вона велика і чи довго треба чекати на серце?

Це все комп'ютерна система. Наскільки довго чекати я не знаю. Пріоритетність визначається здебільшого тим, чи сумісні серце і реципієнт.

Загалом у списку зараз близько 50 людей.

Про життя

Я так розумію, нервувати тобі не можна, як ти зараз даєш раду емоціям? Що допомагає?

Нервувати звичайно не бажано, намагаюся контролювати себе. У цьому допомагає і лікування, і проходження процедур. Бо коли проводять маніпуляції чи підключають тебе до крапельниці на постійній основі, обмежуючи пересування, доводиться звикати. Також непогана практика концентруватись на "тут і зараз", бо в думках про минуле чи майбутнє можна загрузнути й спровокувати небажані страхи. Довелося за цей час подолати не одну панічну атаку.

Як змінилося твоє життя після хвороби?

Після хвороби все ускладнилось. Перш за все через те, що я маю меншу можливість пересуватись, нікуди не можу сходити. Бувають різні дні – погані й не дуже. В погані я майже нічого не роблю.

Довгий час я не міг нормально ні почитати, ні щось подивитися. Увесь час просто сидів або лежав.

Дуже неприємним фактом стало те, що харчування стало обмеженим. У мене жорсткі обмеження щодо вживання солі.

Ти уже уявляв себе з новим серцем, думав про те, якими будуть відчуття, зважаючи, що орган ти отримаєш від іншої людини?

Не те щоб я про це дуже розмірковував, буде як буде. Більшість думок стосуються того, з якими труднощами мені доведеться жити далі та як їх мінімізувати. Бо насправді трансплантація – це тільки початок шляху.

З особистого: батьків і дружину ти заспокоюєш чи вони тебе? Які способи та слова діють найкраще?

Заспокоюємо один одного. Головний "інструмент" – це, звичайно, любов.

Розкажи про свій звичний день зараз?

У добрі дні я можу навіть поприбирати вдома. За деякий час розгріб купу старих завалів (чистив простір) і багато непотрібного викинув. Також можу попрацювати з записами, бо розвиватись – це завжди важливо. Ще почав експериментувати з мікрозеленню, та поки результати мене не дуже влаштовують... всі ж ми чули про Едісона і лампочку.

Які думки найчастіше лізуть тобі в голову?

Частіше всього розмірковую про майбутнє, бо попереду ще важка робота над собою.

Про боротьбу

Що дає тобі сили боротися?

Як таких причин боротися я для себе не вигадую, щоб не мати зайвих прив'язок та не створювати марних очікувань.

Просто думаю, що ще рано збиратися на той світ, це завжди встигнеться, а попереду ще багато цікавого.

Можливо у тебе є те, чим би ти хотів поділитися з іншими?

Я б порадив звертатися до лікаря одразу, як тільки з’являються натяки на проблеми. А ще б радив дуже уважно ставитися до свого серця, і, в першу чергу, перевіряти саме його. Бо може бути як у мене – проблеми зі шлунком виявилися наслідком проблем із серцем. Тому слідкуйте за своїм здоров'ям.

Розкажи про людей, які тобі допомагають? Хто вони?

Допомога приходить від багатьох людей, за що я дуже вдячний кожному. Часто це зовсім неочікувано – підтримують люди, які для мене не зовсім близькі, і тому мене це дуже вражає, іноді до сліз. Я дивуюся тому, наскільки у деяких великі серця і вдячний кожному. Ви – мої янголи, Ви – мої герої!!!

А ми нагадуємо, що допомогти Тарасові можна, перерахувавши гроші за реквізитами: карта ПриватБанку 516874271502 3465 – Кошовий Борис Олексійович (батько).