«Прикрити по медицині»: медики-добровольці ПДМШ ім. М. Пирогова рятують життя на фронті

Геннадій Друзенко, співзасновник та президент Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова.

Хто такі медики-добровольці?

Наші добровольці – це люди переважно із медичною освітою: коледжем або університетом, хоча трапляються і парамедики, тобто ті, хто пройшов тренінги з домедичної допомоги. За вісім років нашого існування через ПДМШ пройшло понад 800 медиків-добровольців. Це зріз всієї медичної спільноти, як регіонально, так по вертикалі: від водія-санітара до головних лікарів чи викладачів провідних медичних університетів. Після початку великої війни до ПДМШ почали приєднуватися також іноземці.

Люди добровільно йдуть на фронт, бо мають в житті вищу планку і хочуть прислужитись захисту України і зробити свій внесок у нашу перемогу. По-перше, медики-добровольці ПДМШ йдуть на фронт за власною ініціативою, їх не мобілізують; по-друге, вони за свою роботу не отримують грошей. На ротацію пироговці на місяць їдуть у зону бойових дій, декому вдається оформити відрядження, декому відмовляє їх керівництво. Цим медики-добровольці кардинально відрізняються від своїх колег у погонах, які роблять таку ж роботу, піддають себе таким самим ризикам, але мають соціальні гарантії та пристойну оплату праці від держави. З іншого боку, військовий медик не може через місяць повернутись додому і зобов’язаний виконувати накази військового командування.

Яку саме роботу медики-добровольці виконують на фронті?

Насамперед це медична евакуація. З помаранчевої зони до стабілізаційних пунктів – це так зване коротке плече. На стабпунктах медики ПДМШ, працюючи пліч-о-пліч з військовими колегами, надають пораненим невідкладну допомогу, стабілізують і відправляють до тилових лікарень. Тут (на т.зв. довгому плечі) вже працюють реанімобілі та відповідні бригади, здатні довезти важких хворих до місця призначення. Іноді медики ПДМШ також працюють у прифронтових цивільних лікарнях, де критично бракує вузьких спеціалістів. Лікар-реаніматолог чи анестезіолог працює іноді у швидкій, іноді в стабпункті. Якщо травматолог чи хірург – то це стабпункт, чи лікарня, куди потрапляють військові. Війна приносить багато лиха, з’являється багато поранених, переломи, травми, опіки. Рубав дрова, відрізав палець – це все нікуди не дівається.

Також наразі на фронті великий попит на терапевтів та сімейних лікарів, оскільки з похолоданням прийшли й сезонні хвороби: грипи, ГРЗ, пневмонії тощо. Терапевти нарозхват, вони йдуть до бійців рано-вранці і повертаються на базу пізно ввечері. Навіть, коли всі солдати з руками й ногами, умови виснажливі, люди хворіють. Для ПДМШ завжди хворий є насамперед людиною, що потребує допомоги. Тому лікуємо як військовослужбовців, так і цивільних. Хоча надання допомоги нашим захисникам у пріоритеті.

На яких позиціях працюють медики-добровольці на фронті?

Зараз у нас локації в Лимані, Слов’янську, Бахмуті, також у Карлівці, це недалеко від славнозвісних Пісків. Нещодавно ми зняли медавак на півдні, бо там у спецпідрозділу, з яким працював ПДМШ більш-менш тихо. Отримали прохання від спецпризначенців з Харківщини, треба допомогти їм, підстрахувати. Під час Харківського наступу активно працювали з 518 батальйоном спецпризначення «Дике поле» зі звільнення Слобожанщини від російських загарбників. Фактично, разом з ними пройшли шлях від Гусарівки біля Балаклеї до Куп’янська.

Як відбуваються ротації добровольців?

На днях чергова листопадова ротація, у складі якої понад 30 добровольців, приїхала на Схід. Вони розподілені між позиціями, на яких ми надаємо медичну допомогу. Розпочато набір наступних добровольців вже на грудень. Це велика частина людей, які повертаються до ПДМШ, лояльність в нас дуже значна: багато людей повертається знову і знову, після перерви на основне місце роботи. Тих, кого не вистачає, добираємо через сайт, радіо, через соцмережі. Перше, що робить майбутній пироговець, він заходить на сайт і заповнює анкету, вносить базову інформацію про себе.

Хто фінансує спільноту медичних добровольців?

З миру по нитці (посміхається, — ред.). ПДМШ завжди були краундфандингові, ми ніколи не мали титульного спонсора, маємо донорів від великих глобальних компаній, які можуть подарувати два Humvee (повнопривідний багатоцільовий військовий автомобіль, — ред.), і закінчуючи щоденними донатами 100-200-500 грн від українців, які переказують підтримку через сайт.

Для нас збирають гроші в Канаді, США, Великій Британії, Новій Зеландії, у континентальній Європі. Це свідчить про те, що нам довіряють, і впевнені, що наша спільнота – то не тимчасове явище, яке раптово спалахнуло на хвилі емоцій і скоро щезне. ПДМШ – це тривалий проєкт, котрий майже вісім років рятує життя на фронті і буде продовжувати робити те саме до перемоги.

Чому варто продовжувати проєкт?

У 2014 ПДМШ задумувався, як милиця для держави. На початку російсько-української війни бракувало буквально всього: медиків, медичного обладнання, медикаментів, швидких, евакуаційного транспорту тощо. Ми вирішили, що треба підставити державі плече. Тоді збиралися повернутися за кілька місяців у звичайне життя. Та не так сталося, як гадалося. Досвід показує, що навіть зараз, коли вже дев’ятий рік триває війна, і дев’ятий місяць – повномасштабне вторгнення, наші медики-добровольці більш ніж затребувані на фронті. Все більше підрозділів просить "прикрити по медицині".

До нас звертаються з офіційними та не офіційними запитами. Війна вибиває не тільки штурмовиків, не лише звичайних солдатів. На жаль, медики теж смертні, швидкі теж знищуються. Коли йде серйозна м’ясорубка, то за штатним розкладом просто не вистачає бойових медиків, особливо у новостворених підрозділах. Цифри промовистіші за будь-які слова: з травня, коли ми почали працювати на Донбасі і вести статистику (березень-квітень працювали на Київщині і було не до обліку), наші медики-добровольці надали допомогу понад 4 000 пацієнтів. Більшість з них – важкопоранені бійці. Хтось же мав це зробити! Десятки наших швидких, які тут працюють, сучасне обладнання, яке нам подарували з різних країн, і головне мотивовані та професійні медики – все це досі потрібне на фронті. Врешті-решт + ПДМШ – це шанс чийогось сина/дочки, чоловіка/дружини, батька/матері вижити, бо йому чи їй поталанило зустріти фахових, відданих і жертовних лікарів.

Пресслужба ПДМШ