«Резервний фонд полтавської громади має використовуватися для потреб оборони»: економіка воєнного часу

В інтернет-спільнотах все частіше люди прохають поділитися продуктами. Мимоволі, читаючи це, усвідомлюєш — навіть якщо війна закінчиться завтра — країна переживатиме не найлегші післявоєнні часи.

Саме тому, вже зараз важливо бути готовим до всього, важливо зрозуміти — як нині працює економіка країни, та що нас очікує після перемоги? Про це ми поговорили з Ігорем Петріченком, позаштатним експертом незалежної економічної групи UkraineEconomic Outlook.

Чим економіка воєнного часу різниться від економіки довоєнного часу?

Різниця велика. Перш за все, для бізнесу будь-яке середньо та довгострокове планування нині не має сенсу, оскільки ситуація в країні постійно змінюється, доступ до капіталу відсутній.

Економіка воєнного часу — це мобілізаційна економіка.

Окрім того, певна кількість підприємств зараз має переорієнтуватися з цивільного попиту на військові потреби.

Які підприємства, що працювали до війни, можуть бути найбільш гнучкими у військовий час?

Якщо підприємство виробляє товари першої необхідності — йому нічого не треба змінювати, так як попит на них буде завжди. Якщо ж підприємство втратило покупців через війну, йому варто спробувати переорієнтуватися.

Найпростіше це для тих підприємств, які від початку свого існування виробляли товари подвійного призначення. Наприклад, якщо ви шили одяг тоді, то зараз ви можете робити те ж саме для армії.

Таким підприємствам легше. Бо вже є люди, є обладнання і можна дуже швидко переорієнтуватися.

Є й інші підприємства, яким легко переформатуватися. Там не все створене, щоб виробляти потрібні товари, але варто докласти мінімум зусиль для того, щоб запустити виробництво необхідного.

А є підприємства, які не можуть під військовий час себе переформатувати.

У нас був бюджет кожної громади та країни. Почалася війна. І всі кошти, які були в бюджеті — перенаправлені саме на потреби військові, так?

Ні. Так це не працює. Насправді найбільша частина бюджету наших громад — захищені статті. Це по суті зарплати бюджетників і поточні видатки, без яких об'єктивно існувати громада не може. Ці гроші так і лишилися на ці потреби.

Однак зараз фактично немає ніяких коштів на капітальні витрати. Ми не будуємо нові лікарні.

Якщо ми говоримо про нашу полтавську громаду — сформований резервний фонд в 680 мільйонів гривень. Це ті гроші, які в мирний час пішли б на ремонти доріг чи на будівельні роботи. Сьогодні ці всі кошти в резервному фонді. І нині цей резервний фонд має мобільно використовуватися для потреб оборони.

Тобто вся економіка зараз працює на оборону країни?

Ми не можемо всі гроші спрямувати на фронт. Теоретично, авжеж, можемо. Але тоді будуть мільйони голодних людей та виникнуть нові соціальні проблеми. Тому, коли ми кажемо, що економіка перейшла на військові рейки — це не означає, що все працює тільки для потреб фронту. Навпаки, більша частина економіки залишилася цивільною.

Немає сенсу всіх переводити на те, аби забезпечувати лише потреби фронту. Та ми й не можемо цього зробити.

Якщо це кафе — то ви в ньому не зробите танк.

Тому так, у принципі, якась частина економіки переходить на військові рейки. Але це далеко не вся економіка.

Все пропало, або склянка наполовину порожня

У великих містах заводи та деякі підприємства припинили діяльність. Багато людей нині без роботи. Як це впливає на економіку?

Дуже погано. Це погіршує торговий баланс, знижує рівень зайнятості і надходження до бюджету.

Страждають і місцеві бюджети, адже саме податок із зарплат є основною складовою, яка формує місцеві бюджети.

Найгірше в цій ситуації те, що скорочення економічної активності призводить до ще більшого скорочення економічної активності.

Розумієте, основне питання в тому, на якому моменті війна закінчиться. Бо є три типи економічних втрат:

• коли є підприємства і люди, але порушені логістичні зв'язки та зв'язки з суміжними підприємствами. Ми розуміємо, якщо завтра війна закінчиться, то ці підприємства дуже швидко відновляться;
• коли є підприємства, які знаходяться в зоні бойових дій, але вони вцілілі й ми маємо надію, що вони такими й залишаться. Тоді теж після закінчення війни вони можуть швидко відновитися;
• третій тип — це підприємства, які постраждали. І деякі з них вже не запрацюють ніколи. А деякі, можливо, вдасться відновити. Але знову ж таки, існує проблема військового часу й територій, де тривають бойові дії. Зараз туди не можна виїхати, щоб зрозуміти в якому стані підприємство і чи буде воно працювати. Та навіть якщо сьогодні це можна зробити, то завтра це може бути неактуально — бо там бойові дії.

Тому робити зараз якісь оцінки дуже складно.

Що потрібно робити населенню аби економіка країни трималася на плаву?

Основна проблема нашої економіки в тому, що ми досить мало чого виробляли крім сировини ще до війни. Ми продавали сировинні товари на експорт і за гроші, отримані від експорту, купували собі імпорт з високою доданою вартістю. Це і є ознака бідної країни, яка продає сировину, а за кошти, що отримує від продажу намагається покращити рівень життя своїх громадян.

А зараз що люди можуть робити? Найкраще, це звісно займатися тими сферами, які можуть генерувати валюту в країну. Якщо у нас буде достатньо валюти, то ми зможемо купити все, що завгодно.

Це які сфери?

Зараз я б сказав, що це IT галузь в першу чергу. Вона може потужно генерувати потік валюти в країну. Бо наші основні експортні напрямки нині під величезним ударом: ми втратили порти, ми втратили значну частину земель для посівних і наші металургійні заводи (Азовсталь). Це означає, що ми суттєво будемо втрачати валютне надходження від сировинного експорту.

Тому треба шукати ті напрямки, які дуже швидко можуть працювати. Також важливо займатися релокацією підприємств.

Якщо ваше підприємство знаходиться в зоні бойових дій — держава має задуматися над тим, як допомогти вам виїхати в західні області і там працювати та генерувати експортну виручку.

Що стосується попиту в Україні, він буде затискатися. Ми розуміємо, що зараз відкривати нове підприємство, розраховуючи, що люди будуть більше грошей витрачати, точно не треба. Економіка буде падати, але якщо ви можете замістити якийсь імпорт, то це зараз має сенс.

Бо варто пам'ятати, що не всякий імпорт може зайти в країну. Є обмеження Нацбанком. Якщо ви зараз можете замістити товари, які складно сюди завести, то після закінчення війни ви будете на коні, бо фактично отримаєте пустий ринок, який одразу можна заповнити.

Це все дуже гарно звучить. Проблема в тому, що це схоже на російське імпортне заміщення. Світ досить складний і, на жаль, в ньому, в розподілі праці та розподілі виробництва ми займаємо не перші місця. І робити такі речі, які були б якісні, і конкурували — не так просто. Однак, для багатьох це можливо.

Зараз багато людей шукають роботу. Гнучкі. Готові перекваліфікуватися. Кого не вистачає, хто наразі може допомогти?

Існує ринок праці. Ми бачимо, що з вакансіями дуже туго. Мабуть зараз найбільший попит — артилеристи та танкісти.

За даними НБУ — 30% підприємств за минулий місяць або закрилися, або скоротили свою роботу. Далі пішло зменшення цієї цифри. Зараз близько 23%. Тобто підприємства потроху оживають, але ми розуміємо, що навіть якщо 23% закрилися і зменшили виробництво, то це величезний потік людей, які вивільнилися на ринок абсолютно різних спеціальностей.

Тому зараз сказати, що можна вибрати якусь професію і вона точно буде потрібною — складно.

Після війни, дивлячись чим вона закінчиться, ми однозначно розуміємо, що буде попит на будівельні й інженерні спеціальності, на все, що стосується відновлення. І є велика надія на те, що це відновлення буде. І буде воно дуже серйозним і швидким. Чому? Тому що, скоріше за все, Захід дасть нам багато грошей.

І тут можна говорити про кілька причин такого рішення:

• причини морально-етичні. Я думаю вони працюють стовідсотково;
• ці гроші (кредити) підуть їм назад на їхні ж технології. Тобто ми будемо купувати їхнє обладнання це буде запускати їхню економіку;
• їм дешевше дати нам кошти на відбудову країни аби сюди поверталися мільйони біженців, ніж цих біженців адаптувати там.

За рахунок відбудови, ми будемо швидко наздоганяти той стан, у якому ми були до війни.

Однак існує дві проблеми:

За словами Гетманцева, не слід чекати лібералізації податкового законодавства. І якщо ми не створимо умов для вільної економіки, в кращому разі, ми відбудуємося до того стану, який мали до війни. Але ж нам треба більше. Нам треба, щоб сюди приходив інвестор.

Добре, коли західні держави дають гроші, але краще мати приватний капітал.

Друга проблема в тому, що ми не знаємо, чим закінчиться війна. Бо якщо над нами буде висіти розуміння того, що в будь-який момент росія може знову на нас напасти, то навіть при найкращих умовах для зовнішнього інвестора — ніхто сюди не прийде. Для інвестора головне гарантії.

Ви згадали про росію. В чому суть та користь санкцій? Як страждає росія економічно?

Насправді зараз деякі санкції навіть допомогли росії. Бо коли з країни виходить імпортер — це означає, що люди менше можуть купувати імпорту. А це покращує торговий баланс. У них є валюта, яка заходить від продажу нафти та газу, і вони витрачають її на купівлю імпортних речей. Але зараз частину цих речей вони купити не можуть. І фактично, це навпаки укріплює їхній курс.

Плюс вони ввели досить серйозні імпортні обмеження. Але це чудово виглядає в короткостроковій перспективі. В більш довгій — це викличе багато проблем.

По-перше, відтік капіталу суттєвий. Здається 50 мільярдів доларів за два місяці з росії пішло. Вони зараз не можуть реалізувати частину своєї нафти. Її просто ніхто не хоче купувати. І це дає надію, що в них не все буде гаразд.

Іще один момент щодо обмежень по імпорту — коли склади закінчаться, почнеться так званий розрив виробничих ланцюжків. І цей удар розповсюдиться навіть на ті підприємства, які начебто повністю російські й виробляють російські товари.

Є питання сотень тисяч звільнених людей. Частина з них отримує поки що мінімальну зарплату. Але ж якщо у вас стає підприємство, то зупиняються всі процеси.

Якщо ви втрачаєте роботу, то ви менше витрачаєте в магазинах. Якщо ви в магазині менше витрачаєте, то хтось менше заробляє і підприємство, яке постачає продукти в цей магазин, теж втрачає. Воно починає постачати менше товару, скорочує штат. Цей ланцюжок повторюється і підживлює себе.

Тому відразу скажу — чекати, що росії настане кінець — не варто. Вони будуть жити все гірше і гірше — це факт. Можливо, навіть дуже погано, якщо не знайдуть способів як, обходячи санкції, продавати нафту.

У мене немає великого оптимізму щодо цього, бо поки що я не бачу щоб зубожіння змінило щось в голові. Вони стають більш агресивними.

Вони стануть точно бідними, але це не означає, шо це зупинить агресію.

З іншого боку, це означає, що у путіна буде менше грошей на силовиків і ракети. Це гарна новина, але у будь-якому разі, вважати, що санкції зупинять війну я б не став.

Нас же в найближчий час очікує погіршення фінансового стану. І чи не буде це як після режиму Януковича, коли багато хто говорив — «краще був би Янукович, зате війни не було б?»

Чи є ризики того що українці говоритимуть — «краще б ми пішли на мир з росією, бо тоді б ми не були такими бідними?» Чи все таки в головах українців багато що змінилося.

Я не соціолог, але я бачу, як коливається цей маятник. Зараз люди на якійсь ейфорії. Є стан розуміння того, що йде війна і треба всі ресурси мобілізувати. Але після війни люди почнуть задавати певні питання. Ми розуміємо, що хтось втратив роботу, а хтось —близьких. А хтось їх втратить ще. І звісно, це психологічна травма. І тут питання, як людина буде з цим справлятися.

Є люди, які й зараз кажуть, що краще б залишався Янукович. Але треба розуміти, що в такому разі ми були б другою Білоруссю. Ми втратили б свою суб'єктність. Це була б окупація без танків.

ВВП України впало, порівняно з минулим роком. Якщо порівнювати економіку України зараз із країнами з якими воювала росія. Сирія, Чечня, Грузія...

Не можна порівнювати. Хіба з Грузією. Але ми розуміємо, що в Грузії відбулася восьмиденна війна.

З Чечнею порівнювати не варто. Бо в принципі порівнювати будь-яку пострадянську країну в 90-х роках і країну сучасну не має сенсу. Бо що тоді відбулося в Чечні? Тоді люди жили за рахунок городу. Ну а якщо всі їдять з городу, то від того що десь кудись прилетіла ракета рівень життя не сильно змінюється. Питання в тому що Чечня була дуже бідною і стала ще трошки бідніша. Але це вже не так помітно.

Взагалі існує така пастка бідності — коли людина провалюється нижче якоїсь межі, то їй психологічно стає норм. Тоді вона просто вмикає режим виживання. Все.

Якщо ми кажемо про сьогоднішню Україну, то нині ми не годуємося з власних городів, ми не вимірюємо наш рівень життя тим, скільки можемо купити картоплі. Ми говоримо про те, що хтось хоче телефон, автомобіль.

Якщо говорити за Грузію — там було багато грошей від США. І Грузія — це туристична країна. Ми країна індустріальна. Для нас це більш болючі втрати.

Є дуже різні оцінки від 20 до 40 відсотків падіння ВВП в цьому році. Як буде насправді — невідомо. Просто для розуміння: за 2014-2015 роки наш рівень ВВП впав на 17 відсотків. Зараз удар значно сильніший ніж вісім років тому. Ми поки що цього не відчуваємо через адміністративні обмеження ринку.

Принцип Фенікса. Країна, що постала після війни

Чи страждає зараз економіка Заходу від того що вони нам допомагають?

Зараз економіка Заходу більше страждає від інфляції: ціни на нафту високі, продукти дорожчають. Люди на Заході стають менш заможними. Для Європи також удар — це санкції. Ми розуміємо, що коли європейська компанія відмовляється імпортувати в росію — країна втрачає мільярди доларів.

Багато розмов зараз про те, що після війни можна буде покладатися на закордонних інвесторів. А чи може Україна відновитися самостійно, без сторонньої допомоги?

Ні. Елементарно: ви хочете відбудувати завод. Вам треба обладнання — воно імпортне і ми його не робимо. Вам потрібна валюта. Ви створюєте попит на валюту — гривня падає. Навіщо вам завод в країні, в якій все падає? На самостійну відбудову в нас не буде грошей. Ні у держави, ні у громадян.

Ви знаєте країну, яка стала економічно успішною після війни. Яким чином їй вдалося відновитися?

Авжеж. Та ж Німеччина після Другої Світової. Це не є проблема. Тут я б більше сказав, що нам підходять приклади країн, які перестрибнули з третього світу в перший без війни. Тому що сам факт, що у вас була війна — другорядний. Є країни які були бідніші за Україну в стані війни, а сьогодні вони стали значно багатші.

Розумієте, відбудувати країну за рахунок грошей можна. Але це повернення в ту точку, коли ми не відчували себе економічно потужними. Це добре, але цього мало.