«Ти будеш пекти?»: які вони, традиційні полтавські паски

Найдивовижнішим святом року є Великдень. Це мабуть, чи не єдиний день, до якого готуються заздалегідь — миють вікна, перуть штори, витирають люстри від пилу.

А ще скуповують різні види посипки, шукають нові рецепти пасок (не кулічіків!), витягують кошик, куплений спеціально для походів у церкву, а разом з ним і гроші, аби купити Кагору та ковбаски.

Великдень для українців — не просто свято. Великдень — це шанування всіх традицій, зв'язок із померлими предками і те, що ідентифікує нас.

Але нині, якщо ви зайдете в будь-яку полтавську групу і натрапите на питання: «Чи будете пекти паску», — побачите, що думки розділяться. Бо «не на часі», — пише багато хто. А багато хто думає: «а раптом, це моя остання паска, ну як можна не спекти?».

Хто знає, чи доведеться нам сходити цього року до церкви, поїхати до родичів, обмінятися святковою здобою та влаштувати бій крашанками. Але точно відомо, що підготовка до свята, робота з тістом, яке пахне на всю оселю і аромат якого долинає навіть до сусідніх домівок, спогади про маму, яка в дитинстві кричала: «Не гепайте дверима, бо тісто впаде» — поверне нас додому — в дитинство, до рідних — хоча б думками.

«Полтавська хвиля» розповість, які паски пекли на Полтавщині та як готувалися до свята люди, що жили на нашій історичній землі. Ми зібрали матеріали етнографів, які досліджували традиції святкування.

На Полтавщині є повір’я, що кожен у великодній тиждень мусить спробувати паски семи господинь, загадати бажання і воно збудеться.

Факт 1. На Чернігівщині та Полтавщині робили сирну паску

А хіба сирна паска це не витребеньки сучасних господинь: усі оці дієтичні вироби з сиру, крафіни, панетоне, скажете ви?

Але ні. Традиція виготовляти сирні паски сягає минулого. І виникла вона у нашому регіоні.

Так, етнографиня Галина Олійник стверджує, що для сирної паски виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Цю масу клали у форму і затискали. Сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання – її не випікали.

Факт 2. Лубенську паску початку ХХ століття готували лише з пшеничного борошна

Ще один рецепт паски записав у Лубенському повіті на Полтавщині дослідник Василь Милорадович. Так виготовляли обрядовий хліб (так, так, паска це і є святковий обрядовий хліб. І часто він був не солодким, а їли його з салом та м'ясом) на початку ХХ століття.

За записами Милорадовича, для тіста брали найкраще борошно, яке просіювали через густе сито, «щоб мука була як пил» (тоді як борошно на паляниці просіювалося через рідке сито). Але все, як і тоді, так і зараз, залежало від господині:

«Не по муці, а по хазяйці [судять]. Котра тямуща, то зробить із житнього пшеничне, а котра не тямить, то із пшеничного житнє зробить», – одна із поширених приказок тих часів (тому і тоді вже були господині, що паски купували, а не пекли).

Паски випікалися тільки в Чистий четвер. Господиня обов’язкового вдягала чисту сорочку і робила опару із борошна, кип’яченої води та молока. В опару, що вистигла, вкидала дріжджі й залишала її не деякий час. Тим часом у розтерті пшеничні висівки окремо додавала дріжджі та воду, змішувала й готову суміш виливала в опару, досипала ще борошна, вимішувала і залишала «підійти тісто».

Потім тісто різала навхрест і робила із нього високі паски та у вигляді круглої булки. Зверху робили хрест із двох смужок тіста. На самому верху паски робили «шишку», таку саму як і на… весільних короваях. Ця шишка прикріплювалася до паски гілочкою свяченої верби.

Також у паску клали родзинки і чорнослив. Після того, як паски підходили, господиня садовила їх до печі зі словами «Господи, поможи! Дух святий із нами».

Невдало спечена паска вважалася лихим знаком: якщо всередині була дірка, то це передвіщало смерть когось із членів родини, а якщо була тріщина, то казали – «в господарстві щось трісне» (хата, сарай).

Факт 3. Додайте трохи шафранової настоянки. Наші предки так робили

Етнограф Олекса Воропай наводить такий рецепт паски, поширений на всій території України:

паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали муки та яєць і місили тісто. В тісто клали імбер жовтий і білий. Жовтий для краси, а білий для духу. Додавали ще настоянки на шафрані.

Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і шишки. На якийсь час ці форми з пасками ставили у тепле місце — щоб посходили. Потім випікали в печі.

Паски пекли завжди виключно з білого пшеничного борошна і тільки на Великдень.

На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: «дитина дуже тішилась тими цяцьками»

Факт 4: Ніяких білкових голів не було

Оці білі «голови», до речі, в пасках — це мода останніх десятиліть. Раніше такого не робили.

Давня форма паски — викладалася спочатку з тіста, дуже часто це були «коси», з них також викладалися «хрести».

На карпатську паску викладали «зозульки», на Полтавщині були «пташечки», «качечки». Сама стилістика декору пасхального на пасках була дуже символічна і мала певне значення.

Бабуся в дитинстві розповідала мені історію про кінець світу. Здається, вона вичитала це у газеті, а може, знала до цього. Переказую коротко, що запам'ятала:

«Землю на ланцюгах тримає дуже сильний чоловік. І кожного разу, коли більшість людей роблять погані вчинки — один з ланцюгів рветься. Тим самим, ми своєю поведінкою наближаємо себе до кінця світу. Але є спосіб все виправити — для цього потрібно на Великдень не забувати вітатися "Христос Воскрес!"».

У тій оповідці запевняли, що саме слідування традиціям та віра в диво — врятують нас.

Тож якщо маєте традиційний рецепт і за ним уже декілька поколінь ваших предків випікають паски, або ж кожного року ви випікаєте за новим рецептом чи купуєте сім пасок у семи різних пекарнях міста — не нехтуйте цим звичаєм. Бо саме слідування традиціям, віра в дива, єдність та підтримка (ну і ЗСУ, звичайно) — точно врятують нас.

Христом Воскрес! Смачної паски!