«Бабусині сироти»: хто й навіщо намагається розлучити трьох рідних братів

Є історії, від яких реально стигне кров у жилах. Мозок відмовляється вірити, скільки горя й бід може випасти на долю маленьких ще дітей.

Троє братів Віталій, Ян та Ілля буквально за два місяці повністю осиротіли. Мама Олена померла від онкохвороби, а невдовзі розбився й батько Андрій. Після смерті батьків дітей виховувала їхня бабуся Ольга. Вона живе з онуками у невеликому будинку, який ще за життя придбала її донька. Але одного дня все в житті цієї родини, яка ще не оговталась від горя, з’явилась нова загроза.

Дітей хочуть розлучити сестри Андрія — вони прагнуть забрати рідного племінника, дворічного Іллю, а двох інших братів і бабусю виселити з батьківського дому.

Частина перша. Щаслива

Олена разом із двома синами Віталієм та Яном мешкала в Харкові. Переїхавши до Полтави, вона створила свій бізнес, який приносив непоганий прибуток, а згодом познайомилася з Андрієм, з яким невдовзі одружилася. У них з’явився третій син — Ілля. Певний час вони разом жили на орендованій квартирі, а згодом молода родина вирішила купити невеликий будинок у Шевченківському районі міста. Батьки почали перепланування і ремонт, аби облаштувати його для всієї родини.

За словами сусідів, раніше в ньому проживала бабуся, яка згодом переїхала жити до Росії. Новопридбане житло подружжя хотіло оформити на маму Олени Ольгу, проте вона не змогла вчасно приїхати з Харкова. Відтак власницею будинку в документах зазначили матір Андрія Зінаїду.

Частина друга. Трагічна

Сімейне щастя було великим, розповідає бабуся Ольга. Але не довгим. Після переїзду до нового будинку лікарі виявили в Олени пухлину. Через неправильний діагноз жінка довго не отримувала належного лікування — медики вважали, що пухлина доброякісна і виникла внаслідок пологів. Коли ж підтвердилось, що вона злоякісна — було запізно.

Протягом року жінка пройшла шість сеансів хімієтерапії в приватній лікарні в Дніпрі та дві спінальні операції. Попри все, хвороба продовжувала прогресувати. Ослаблений хворобою та агресивними медикаментами організм Олени не витримав, коли жінка під час чергової поїздки до лікарні інфікувалася коронавірусом. Вона потрапила до реанімації, з якої до своїх дітей і чоловіка вже не повернулася.

Ставши батьком-одинаком Андрій кинув усі зусилля, аби втримати на плаву бізнес дружини. Вдівець займався справами й продовжував виховувати рідного та двох прийомних дітей. Не минуло й двох місяців після поховання дружини, коли Андрій, поспішаючи додому, не впорався з керуванням. Аварія була смертельною.

Деталі трагедії бабуся Ольга розповісти не змогла:

«У пресі писали, що він виїхав на зустрічну смугу. Дехто казав, що другий водій був винуватий у ДТП. Тому я не можу чітко сказати».

Після смерті Андрія його побратими-атовці та небайдужі полтавці оголосили збір коштів на поховання та допомоги дітям. Доки родина горювала й готувалась до похорону, для збору коштів номер своєї картки активістам дала одна з трьох сестер Андрія.

Діти кажуть, бачили до цього родичок всього двічі: на весіллі батьків та на похороні матері. Так чи інакше, діти не дізнались ані скільки грошей було зібрано на картку, ані яка була їхня подальша доля. Діти грошей, які збирали всім світом, так і не отримали.

«Друзі наших батьків зробили оголошення, що потрібна поміч. Старша сестра підсунула свою картку і всі гроші перекидали на ту картку. В результаті картка залишилася у них. Навіть коли Іллю тимчасового залишили з нами, то картку ніхто не віддав», – розповів Віталій.

Твій, мій, чужий — чому сестри ділять дітей

Після смерті обох батьків виникло питання щодо опіки двох дітей: 11-річного Яна та 2-річного Іллі. Віталій, оскільки вже повнолітній, збирався оформити опіку на себе. З іншого боку підстрахувати онуків взялася й бабуся Оля — також подала документи на опіку. Говорять, понад усе хотіли, щоб троє братів залишились разом.

Однак у процес оформлення опіки раптом втрутились сестри Андрія. Одна з них, Анна, також заявила про своє бажання оформити опікунство. Щоправда, тільки над рідним племінником, наймолодшим Іллею. Це питання вирішувала опікунська рада Шевченківської райради Полтави.

В якийсь момент Віталій зрозумів, що не встигає подати одну з довідок — витяг про прописку. Його мав отримати в іншому місті. Повідомив до опікунської ради, що документ виготовлятимуть п’ять днів і там обіцяли почекати. Натомість опікунська рада раптово зібралася вже наступного дня, а Віталія навіть не впустили до зали обговорень — засідання конфіденційне і брати участь у ньому можуть лише люди, які претендують на опіку.

«Мені сказали чекати у коридорі, адже я не доніс усі документи. Вони вимагали свідоцтво про прописку. Я попереджував жінку, яка збирала документи. Я їй казав, що я буду подавати запит по останній своїй прописці й цей запит буде йти мінімум п’ять днів. Сказали, що засідання перенесуть. Але його не перенесли. Самі все вирішили, а мені сказали вийти», — розповів 19-річний Віталій.

25 січня опікунська рада ухвалила рішення віддати дворічного Іллю під опіку його тітці Анні. Попри те, що тітка за два роки жодного разу не цікавилась племінником.

Таке рішення не прокоментували ані тітки, ані голова опікунської ради Рустам Азізов. Останній також відмовився розглядати й свідчення сусідів родини про те, що в будинку, де мешкала сім’я родички ніколи не з’являлись, а також вже по смерті брата намагались зібрати підписи аби силоміць виписати з будинку бабусю і виселити дітей.

За словами присутньої на засіданні бабусі Олі, Азізов сказав, що ніякі свідчення йому не потрібні, а долучати до справи їх не будуть.

Розлучення сім’ї

27 січня тітки приїхали до бабусі, аби забрати Іллю. Зайшовши до будинку вони, не знімаючи верхній одяг та взуття, показують бабусі постанову, що тепер вони є офіційними опікунами Іллі. Попри крики та істерику середнього брата Яна та сльози бабусі Ольги, сестри з кам’яними обличчями вдягають Іллю та забирають до машини.

• Гроші вам треба?! Гроші! Ось, забирайте свої гроші!, — викрикує в кімнаті Ян і кидає в обличчя сестрам і їхній матері дріб’язок, який був у нього в кишені.
• Я за свій вік заробила гроші. Заспокойся, — спокійно каже бабуся Зіна.
• Що далі? Соромно? Скажіть у камеру, людям, що ви зробили?, — говорить тремтячим голосом Ян.
• Хто після тебе «соплі» витирав? Хто ж з тобою уроки вчив? Скотина, — каже Зіна.
• Я скотина? Це ви скотина. Ви хіба не розумієте, що ви робите? Ви забираєте в нас брата. БРАТА! Ви що не розумієте, що Бог вас покарає за це? Покарає! — далі Ян зривається на істерику. — Подивіться, подивіться, що вони зробили. Підкупили всіх. І що зробили депутати? Що вони наробили?..

Далі буде…

Наразі Ілля залишається з сестрами. Але бабуся Ольга планує оскаржити рішення ради, аби повернути хлопчика. І вона, і старший брат Віталій будуть боротися за можливість оформити опіку над дитиною.

Окрім цього залишається відкритим питання власності будинку, адже сестри хочуть продати нерухомість. Сусіди розповідають — відкрито заявляли про це, коли просили поставити підписи в акті про виселення і виписку бабусі.

«Середнього, кажуть, відправимо до інтернату, а старший вже навчається в академії, — тож нехай переселяється до гуртожитку з батьківської хати», — говорить сусідка Наталія.

Бабуся Ольга розповіла, що вона прописана в будинку, але сестри вимагають у неї виписатись.

«Наразі Зінаїда хоче, щоби я виписалася звідси. Вони забирають цей будинок і продають по якимсь надуманим причинам: буцімто в них великі борги, що є великі кредити. Звинувачують, що моя донька працювала та мала великі борги по фірмі. Я дала завдання адвокату, щоби він досконально перевірив чи є такі борги по її фірмах. Він вчора надав мені відповідь – боргів немає», — сказала бабуся Ольга.

На момент виходу статті сестри не захотіли прокоментувати свою позицію. Редакція «Полтавської хвилі» залишає за ними можливість і закликає висловити свою думку.

Водночас ми продовжимо стежити за розвитком подій та подальшою долею трьох братів, які стали заручниками ситуації та пережили більше негараздів, аніж випадає більшості дорослих за все життя.