Війна закінчилася — я бачив по телевізору: про ₚосійську пропаганду та її масштаби

«Війна закінчилася. Усе закінчилося — я бачив по телевізору». Це цитата із книги Ларі Бейнхарта «Американський герой». Чомусь саме цим фрагментом мені захотілося розпочати матеріал про російську пропаганду — як вона працює та на кого спрямована. Про це говоримо з аналітиком і журналістом Максимом Самойдюком, що вивчає тему пропаганди та пише про це на своїй сторінці у фейсбуці.

Від початку повномасштабної війни часто, і вдома на кухні, і у ЗМІ, говорять про «інформаційні війни». Але ж інформаційні війни велися і в Першу світову війну, і в Другу, і за Холодної війни?

Так, інформаційні війни велися завжди. У Першу світову війну використовували листівки, які скидали з повітря. Так зване «залистовування» ворога. Були брошури, карикатури, висміювання ворога. Але це робили й до цього. Наприклад, під час російсько-японської війни.

Під час Другої війни методи стали серйознішими, професійнішими. Чому? Тому що способів поширювати інформацію стало більше. Наприклад, у німців був відомий «Лорд Гав-Гав» — Вільям Брук Джойс. Це відомий британський радіодиктор, який перейшов на сторону Гітлера. І німці постійно крутили його по радіо на Британію, тож третина британців слухала пропаганду. Тоді також було створено перші «примарні армії». Тобто фальшиві бойові частини, що існували лише згідно з документами. І це мало вводити ворога в оману.

Сьогодні методи стали різноманітнішими. Адже можна використовувати не лише радіо, але й телебачення, інтернет, приватні ЗМІ.

Та й інформаційний вплив є більш значущим. Сучасні війни ведуться більше за ідею. Тобто не тільки за контроль територій, але ще й за голови людей, за їхні думки, їхній світогляд. Якщо придушити ідею чинити опір, нація не буде захищатися. Стане легкою здобиччю. Це й планували зробити ₚосіяни».

Прізвисько «Лорд Гав-Гав» Вільям Джойс отримав через «аристократичну» вимову, яка була наслідком того, що в одній із політичних сутичок йому порізали щоку. Передачі Джойса постійно слухало близько дев'яти мільйонів британців. А виходив він в етер аж до кінця 1944 року. Останній випуск вийшов у день самогубства Гітлера. У 1945 році його схопили і стратили у в'язниці Вандсворт.

Як діє російська пропаганда? Як тези змінювалися протягом повномасштабної війни?

Ворог не планував, що війна так затягнеться. Спочатку ₚосія навіть рахувала: «ідєт 176-й дєнь СВО». Але потім перестала. Зараз уже ніхто не рахує, який там день триває війна.

Вони розраховували «взяти Київ за три дні», тому ₚосійська пропаганда була направлена на те, щоб пояснити, чому ця «апєрація» необхідна. А щоб люди не ставили запитань, розігрували певні сценарії.

Перший сценарій — югославський. Мовляв, Україна — це країна, якої немає. Точиться громадянська війна — так звані ДНР, ЛНР. Україна бомбардує людей. Геноцид. Треба втрутитися. І це було моделювання подій у Югославії 90-х років, коли НАТО без мандату ООН бомбило Білгород. Мовляв, ви так робили, тож і ми так будемо. Про це путін говорив у лютому Шольцу.

«Щодо війни в Європі. Федеральний канцлер щойно сказав, що люди його покоління складно уявляють якусь війну в Європі. І сказано це, звісно, щодо ситуації довкола України. Але ми з вами були свідками війни в Європі, розв'язаної якраз блоком НАТО проти Югославії. Велика воєнна операція з завданням ракетно-бомбових ударів по одній із європейських столиць — по Белграду. Це ж було. Без санкцій Ради безпеки Організації об'єднаних націй. Це дуже поганий приклад, але він був. Друге — це хочемо ми цього (війни в Європі — ред.) чи ні. Звісно, ні», — висловлювання путіна 15 лютого 2022 року.

Другий сценарій — біозброя. Це сценарій війни США та Іраку. Ця війна була непопулярною в США. Тож сценарій був розрахований на те, щоб у пересічного американця не виникало питань щодо того, чому ₚосія це робить.

І нацизм. Ця тема є більш болісною для ₚосіян. Програмували на те, що в Україні — нацисти, тож ₚосія має на це реагувати. У перші дні повномасштабної війни вони заявляли, що ₚосія б'є лише по військовим об'єктам, жодних жертв, населення зустрічає позитивно. І якби реалізувався план швидкого повалення влади у Києві, далі були б просто зачистки.

Але війна затягнулася. І ₚосійська пропаганда змінилася. Наприклад, якщо раніше за слово «війна» можна було сісти до в'язниці, то зараз так кажуть майже всі. Уже не акцентується увага на тому, що це короткострокова спеціальна військова операція. ₚосіяни зараз не згадують, чому почалось повномасштабне вторгнення. Навіть путін виступав не 24 лютого 2023 року, а 21 лютого. Тому що інакше люди будуть згадувати, що це вони оголосили війну. А так — ні, це Європа, а вони обороняються. «Вставай страна агромная» — нацисти, фашисти напали на нас, а ми захищаємося.

Це якщо коротко говорити про те, як змінилися ключові тези. Зараз причинно-наслідковий зв'язок зруйнований. У них немає розуміння того, що це ₚосія оголосила війну, налаштувавши весь світ проти себе. Ні, у них все навпаки: ₚосія не оголошувала війну, а увесь світ відразу був проти них. Якщо вже й згадується початок війни, то вони стверджують, що мали це робити.

Наскільки механізм пропаганди повороткий, зважаючи на те, наскільки часто доводиться змінювати ключові тези та напрями?

Мені здається, що не дуже повороткий. Наприклад, ₚосіяни протягом тривалого часу у пропаганді наголошували на тому, що Володимир Зеленський втік, типу годі воювати за Зеленського. Вони оцінюють нас як себе, що типу все тримається на лідері. Лише нещодавно вона почала збавляти оберти, бо вони зрозуміли, що це нас не деморалізує.

Чи є пропаганда щодо військових?

Звичайно. І дуже потужна. Головна теза, яку поширюють серед своїх військових — якщо вони тут здаються у полон, їх уб'ють, заріжуть, будуть катувати. І ₚосійські військові дуже сильно у це вірять.

Кадри звірячих вбивств українських полонених найперше направлені на ₚосійських військових. Щоб вони, знаючи, що вбивають українських полонених, думали, що і їх тут вбивають. Тобто вони роблять жорстокість нормою у себе, і кажуть, що в Україні так само.

Російська пропаганда спрямована на своїх чи переважно на інші країни?

Є різні задачі. Пропаганда направлена не тільки на Україну, але й на Арабські країни, на Європу, навіть на Африку. Наприклад, ₚосійські посольства в Африканських країнах активно ведуть пропаганду у твіттері. В Арабському світі використовують Russia Today. Залежить від того, де саме у певний момент є які завдання.

Ще ₚосійська пропаганда завжди присутня там, де вибори. Звичайно, якщо ці країни є важливими для ₚосії.

Думаю, зараз ₚосійська пропаганда менше всього направлена на Україну. Це якщо не враховувати тимчасово окуповані території. Тому що українському суспільству вдалося купірувати цю проблему. Це не означає, що так буде завжди. Але нині наше суспільство не сприймає ₚосійське.

Чи схожа російська пропаганда на радянську? Наприклад, щодо «згубного впливу Заходу».

Так. Вона навіть перевершує радянську. Радянська пропаганда була ідеологічною — будували комунізм, потім будували соціалізм. А у ₚосії немає ідеологічного концепту: треба буде підтримувати «правих» — будуть підтримувати, треба підтримувати «лівих» — будуть «лівих». Тобто двоєдумність. А загалом вони йдуть за радянським шаблоном.

Коли говорять про пропаганду, часто згадують Геббельса. Чи дійсно живе його справа сьогодні?

Окрім іншого, Йозеф Геббельс був рейхсміністром народної освіти та пропаганди Німеччини з 1933 до 1945 року, головним пропагандистом Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, імперським керівником пропаганди. Він — один із найближчих та довірених осіб Адольфа Гітлера через навички ораторства та антисемітизм.

Я не впевнений, що саме Геббельс є автором усіх цих новацій. Він точно не був першим, хто займався пропагандою.

Ключова ідея Геббельса була у донесенні інформації. Він перший зрозумів, що інформацію можна доносити не промислово — не через листівки, газети, а, наприклад, через радіо. Це дозволило суттєво збільшити обсяги пропаганди. Тому ідеї Геббельса десь все ж живуть.

Але у ₚосії є доктрина щодо їхньої політики. Я думаю, що її автор свого часу надихався Геббельсом.

ₚосійська модель пропаганди працює на створенні паралельної реальності. І якщо постійно про це говорити, то люди будуть у це вірити. Бо ми — стадні тварини. Але ця модель працює лише за однієї умови: держава контролює усі засоби та методи подачі інформації: телебачення, усі онлайнові та друковані ЗМІ, церкву, науку.

Завдяки цьому за 20 років можна виростити цілу націю, яка буде вважати, що в Україні є нацизм, і що вбивати українців — це нормально.

І цей процес стає незворотним. Чим далі вони заходять, тим складніше їм буде визнавати протилежне.

Хто перемагає в інформаційній війні нині: Україна чи ₚосія?

У словосполученні «інформаційна війна» ключовим є слово «війна». Відповідно, є показники. Напевно, якщо Україні дають зброю у великих обсягах, то перемагаємо ми. Як мінімум, у плані співпраці з тими країнами, на які ми розраховували. Якщо ж ми говоримо про Азію, то, напевно, у нас там все гірше.

Але треба ще враховувати, що ₚосія на інформаційну війну витрачає мільярди доларів. Це потужна пропагандистська машина. ₚосія чекає на вибори в окремих країнах, активізується в Європі, має своїх агентів впливу в Африці. Тому «враг сокрушен, но не разбит».

Часто українці поширюють інформацію, що має очевидно маніпулятивний характер. «Сарафанне радіо» на руку росіянам?

Дійсно, іноді ми граємо за їхніми правилами. «Сарафанне радіо» є інструментом для нагнітання паніки. Наприклад, теза про те, що ₚосіяни люблять завдавати ракетних ударів на свята.

Ще приклад — весною 2022 року багато українців виїхало через страх перед ядерними ударами. Не кажучи уже про те, як на початку повномасштабної війни усі шукали мітки, а на блокпостах були випадки friendly fire.

Ти бачив, щоб українські ЗМІ велися на російські вкиди та транслювали їх?

Я не дуже багато моніторю… Можливо, публікації очевидних фейків не було, але в окремих ₚосійських тезах жили.

Найпростіший приклад — наступ 24 лютого 2023 року. Місяць телемарафон жив цією темою. Ніби й звучало, що нічого не буде, не варто боятися, але ж фактично самі внесли цю тему в українське суспільство.

Ще була дивна стаття чи то у The New York Times, чи то у The Washington Post, де якийсь невідомий лейтенант бачив на Сумщині скупчення техніки. Вони запостили це у США, а наші забрали матеріал собі. Хоча це був очевидний фейк. Пізніше було спростування, тому що, як показала ситуація, жодних скупчень техніки там не було.

Як загалом ти оцінюєш те, як цю війну відпрацьовують українські медійники?

Складно оцінювати колег. Крім того, немає із чим порівняти.

Але загалом більшість журналістів навчилися не розповсюджувати інформацію чутливого характеру. Нині присутня адекватна самоцензура.

Проте присутній клікбейт, що мені не подобається. Наприклад, постійно у телемарафоні запитують у Наталії Гуменюк, це керівниця об'єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня, чи будуть ракетні удари. Вона постійно відповідає, що, напевно, будуть. Бо що ще вона може відповісти? Яке запитання, така і відповідь. Після цього в українських ЗМІ починають виходити матеріали з заголовками по типу «ОК Південь попередили, що будуть ракетні удари». І цей клікбейт створює паніку.

Ще я вважаю, що держава не використовує на повну телемарафон. Він має бути більш фаховим та інформативним. Проте тут виникає питання щодо залучення експертів: фахово коментувати можна тоді, коли ти маєш дані. Складно аналізувати наосліп. Але сьогодні більшість документів засекречені. Тому варто розуміти, що окремі експерти транслюють найперше власні думки та припущення. Проте у нас дуже високий рівень довіри до них, тож висловлювання часто сприймаються буквально. Цього не варто робити.

Але якщо загалом, то українські ЗМІ показують себе з позитивного боку.

Від початку повномасштабної війни ЗМІ часто говорить про «ППсО». Що це, якщо простою мовою?

Треба розуміти, що «ППсО» є військовим терміном. Він точно не такий медійний, як всі думають і транслюють. Адже мова йде про військові операції.

Абревіатура «ППсО» у ЗМІ зараз — це як колись слово «фейк», яке колись всі вивчили та почали використовувати щодо всього.

Так само і щодо ППсО: десь конфлікт — ППсО, десь пропаганда — ППсО. Хоча далеко не завжди так.

Зрада від російських «офіцерів і експертів» на кшталт Гіркіна і колишніх генералів, які торочать про поразку ₚосії — чи треба про це говорити у нашому інформпросторі? Які небезпеки приховують їхні меседжі? Чи взагалі потрібно нести в українські ЗМІ те, що говорять щодо війни російські чиновники?

Я за зменшення ₚосійських експертів у нашому інформаційному просторі. Часто у мене просто виникають питання щодо їхньої компетентності. У нас такі ж експерти є.

Але іноді цитувати можна в контексті подій. Якщо, наприклад, слова того ж Гіркіна збігаються або підтверджують офіційні позиції ЗСУ, то можна погратися у цей баланс думок: бачите, про це говорять не лише українці, але й самі ₚосіяни.

Але загалом я за зменшення. Допустимо тільки у тому випадку, коли якась теза від ₚосіян домальовує картину. Або вони підтверджують якийсь інсайд. Наприклад, вони першими повідомили про те, що Стремоусов помер.

Але у жодному разі не варто будувати прогнози на основі їхніх висловлювань та заяв.

Кирило Стремоусов — український проросійський громадський діяч, блогер, колаборант з ₚосією. 9 листопада 2022 року російські ЗМІ, з посиланням на джерела в силових структурах, повідомили про смерть Стремоусова внаслідок ДТП в районі Генічеська.

Є теза про те, що українці добре розуміють культуру ₚосіян. Тоді як ₚосіяни часто плутаються в елементарних речах щодо українців. Наскільки це правда?

Частково це дійсно так. Наприклад, вони вірять, що якщо ліквідувати Зеленського, то і населення впаде морально. Вони не розуміють, що у нас немає культу лідера, як це є у них.

А ще вони вірять у бідність українців. Адже пропаганда їм це нав'язувала роками. Насправді ж у нас середня заробітна плата була вищою, ніж у Білорусі та не набагато нижчою, ніж у ₚосії.

Також вони на початку війни вірили, що ми чекаємо на ₚосію, що нація ще не сформована.

«Отряди путіна» — це про пропаганду чи деменцію?

Я чув тезу, що якийсь місцевий чувак їм пише тексти, монетизуючись на ютубі, та створює соціальний рейтинг для виборів чи іншого. У них навіть рух є офіційний. Проте такі люди дійсно існують і поза ютубом, просто вони не такі монетизовані.

«Загони Путіна» створені краснодарським бізнесменом Маратом Дінаєвим, який базується в Краснодарі. Рух складається переважно з жінок пенсійного віку. «Загони Путіна» заявляють, що їхні цілі — підтримка путіна та боротьба з опозицією.

Як гадаєш, Донеччину та Луганщину «зомбували»? Теза про те, що Схід України зросійщений та такий, що не хоче бути Україною — елемент пропаганди, вигідний ₚосії?

Коли ця теза звучить у Європі, то це елемент пропаганди, який вигідний ₚосії. Тому що їм вигідно говорити про війну як про внутрішній конфлікт, де знущаються з ₚосіян. Але нам важливо пояснювати, що ₚосійськомовні люди — це не ₚосіяни.

Інша справа, що ми підхопили та поширюємо наратив щодо того, начебто Схід України сам винен, адже кликав «ₚуській мір». Але це брехня. ₚосія пішла туди, тому що там спільний кордон. Їх не хвилювало, якою мовою люди там розмовляли та кого кликали. Це все картинка. А є ще Закарпаття, де всі голосували за «Партію регіонів», але ₚосіян там немає. Чому? Тому що там немає спільного кордону. Тому цей наратив є шкідливим та токсичним.

Чи можливо в перспективі перезомбувати жителів Донбасу, що все ж таки більш прихильні до ₚосії? А ₚосіян? Наскільки можливий перехід свідомості від «смєрть всєм нацикам» до усвідомлення злочинів і колективної провини?

Якщо ми говоримо про успішний сценарій закінчення війни, коли ми зайдемо на тимчасово окуповані території, багато фанатів ₚосії виїде разом з армією. Вони не чекатимуть на ЗСУ, адже дуже бояться «нациків». З тими, хто залишиться, звичайно, можливо працювати. Але ця проблема існуватиме наступні років десять. Проте якщо буде правильна політика роботи з новим поколінням, то все можливо.

Якщо ми говоримо про ₚосіян, то це складніше питання. Треба, щоб ₚосія програла. Бо ми навряд зайдемо танками у москву. ₚосія контролює усі свої методи донесення інформації. А головне — країна має колективну параною перед ворогом, упевненість у тому, що скрізь вороги. І пробитися через цю параною, я вважаю, буде майже неможливо.

Інколи звучить, що у ₚосіян панує ідея колективної помсти за розпад радянського союзу. Такий собі ресентимент. Проте є непопулярна думка, що коли ₚосія програє у цій війні, то це покоління, яке втратило своїх рідних, і яке буде звинувачувати у поразці весь світ, там ресентимент буде ще більше проявлятися під впливом помсти.

Тому щодо ₚосії: цю проблему треба купірувати настільки, наскільки це можливо. Я не вірю у те, що їх можна перевиховати, а от що їх можна інформаційно відрізати від світу — вірю. Залишити їх у своєму «великому інтернеті» і огородитися військовим блоком, щоб у них не було ідеї застосовувати ядерну зброю.

Дай базові правила інформаційної гігієни, що їх може застосовувати кожен, читаючи новини.

Правило перше — довіряти військовим. Якщо ти пишеш, що довіряєш ЗСУ, то довіряй.

Друге — обмежити канали отримання інформації до максимум пʼяти офіційних та визнаних ЗМІ, які з'явилися не вчора. Думаю, за час війни уже можна було зрозуміти, кому можна довіряти.

Третє — не лізти у ті процеси, до яких у вас немає доступу. Не варто розпорошуватися на поглинання тонн інформації. Тому що війна створює дуже багато інформаційного шуму, який виводить нас із емоційної рівноваги. А фактично завдання пропаганди — дисбалансувати людину.

Авторка додає від себе останнє правило — читайте новини на сайтах «Полтавська хвиля» та «Сіль» : підписуйтеся на наші канали в телеграмі, слідкуйте за сторінками в інстаграмі.

Редакція «Полтавської хвилі» зібралася, щоб писати не лише швидкі новини, але й хороші та корисні тексти для розумних людей. Підготовка деяких текстів займає тижні або й місяці. А матеріали з фронту завжди супроводжуютьсч ризиком для життя. Але ми віримо, що наша робота допомагає змінювати країну та суспільство на краще. Погані тексти — це швидко й дешево. Хороші — довго й дорого.

Щоб робити хороші, нам потрібна ваша допомога.