Загинув, не полишивши дітей. Історія вчителя та творця «Дому сиріт» Януша Корчака

Щороку першої неділі жовтня в Україні святкують День вчителя. Цьогоріч він припадає на шосте жовтня. Педагоги — люди неабиякої витримки, які супроводжують нас значну частину життя і заслуговують на пошану. Кожен та кожна із них жертвують своїм часом і силами, аби виростити покоління свідомих дорослих.

На жаль, ми не можемо зібрати історії всіх педагогів, але ми маємо змогу розповісти хоча б одну, і буде вона про Януша Корчака, або ж Генрика Гольдшмідта, — вчителя, який самотужки відкрив притулок для дітей-сиріт, навчав людей поважати й любити дітей, та не покинув своїх вихованців навіть на порозі газової камери, загинувши разом з ними.

Генрик Гольдшмідт народився у липні 1878 року в родині відомого польського адвоката єврейського походження. Псевдонім Януш Корчак чоловік взяв пізніше — через 20 років, подаючи свою першу п'єсу на конкурс до варшавської газети.

Виховательська кар'єра Януша Корчака розпочалася в 15 років, коли хлопець почав підробляти репетитором. На той час батько юнака захворів і Янушеві довелося працювати, аби прогодувати родину.

У 21 рік Генрік вступив до медичного університету в Варшаві, де здобув освіту педіатра. У рамках своєї навчальної практики чоловік багато працював у лікарнях, госпіталях та дитячих єврейських таборах. Саме тоді, працюючи з дітьми, Генрік вирішив, що хоче стати педагогом.

Остаточно залишити медичну практику Януш Корчак вирішує у 1911 році. Рік по тому чоловік відкрив «Будинок сиріт». У ньому Януш прихистив близько 200 дітей. Вихователі цього будинку пригадували, що у ньому панували порядок та свобода.

Діти мали власний «суд справедливості», де вони могли бути як обвинуваченими, так і суддями чи свідками. Таким чином діти могли вказати на те, хто з вихованців, чи й навіть вихователів будинку поводили себе неналежним чином. Навіть сам Януш кілька разів побував у ролі обвинуваченого.

Фото: Commons.wikimedia.org / Simon Cygielski

Свого часу Януш Корчак допомагав і дітям з України. Наприклад, у 1917 році чоловік працював лікарем у трьох київських сиротинцях по 18 годин на добу, а також нерідко відвідував притулок для дітей-сиріт у Тернополі. Тут же він опікувався відкриттям притулку для українських та польських дітей.

Також не секрет, що саме в Києві Януш почав писати свою відому на весь світ книгу «Як любити дитину», яка стала найупізнаванішою його працею. У ній він не просто розповідав про складні процеси формування особистості в ранньому віці, а й закликав батьків до того, що дітей завжди необхідно поважати й давати їм право обирати.

Януш не лише навчав дітей, а й намагався допомогти тогочасним дорослим і зробити вклад у майбутні методики виховання. Наприклад, протягом десятьох років, з 1929 до 1939 року, чоловік створив три популярні роботи: «Право дитини на повагу», «Правило життя» та «Жартівлива педагогіка».

Фото: Вікімедія

Януш турбувався про те, аби батьки виховували своїх дітей з повагою, без приниження й завжди ставали на їхню сторону.

  • Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою;
  • Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той — третьому, і це незворотний закон подяки;
  • Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш;
  • Не стався до проблем дитини звисока. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений — її життя таке ж складне, як і твоє, а може й складніше;
  • Не принижуй;
  • Не забувай, що найважливіші зустрічі людини — зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них — ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині;
  • Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам'ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе;
  • Дитина — це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід з плоті й крові. Це — та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в ньому творчого вогню. Це — розкріпачена любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але і душа, яка дана на зберігання;
  • Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй;
  • Люби свою дитину будь-якою — неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею — радій, бо дитина — це свято, яке поки що поруч.

Будинок для дітей-сиріт Януша Корчака проіснував близько 30 років і весь цей час ним керував пан Корчак. Прихисток приймав дітей аж до початку Другої світової війни. Після створення Варшавського гетто «Дім сиріт» перемістили до нього. Весь цей час Януш залишався зі своїми вихованцями.

Попри те, що усім євреям наказали пошити пов’язки з шестикутними зірками Давида, Януш не носив її. У 1940 році його за це затримали німці, але чоловіка одразу ж викупили його вихованці.

Загинув Януш Корчак також зі своїми вихованцями. Достеменно невідомо коли саме це сталося. За найпоширенішою версією, це було 8 серпня 1942 року. Чоловік мав змогу виїхати з Польщі, але не зробив цього, залишаючись із дітьми.

Фото: Akademia Polskiego Filmu

Очевидці розповідали, що 6 серпня, за наказом гітлерівців, вихованці Януша Корчака вирушили в останню путь — до концтабору Треблінка. Хоча німці й намагались проявити так звану публічну милість до чоловіка, даючи йому змогу залишитися у будинку, однак Корчак сказав, що не полишить дітей.

«Зрадити дітей і пустити їх помирати одних — це означало б якось поступитися злодійству», — сказав Януш.

З цими словами чоловік і вирушив до Треблінки, де вже за два дні увійшов зі своїми вихованцями до газової камери.

Подякуй авторці!

Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.

Євгенія Мазниця

Ще з рубрики: "Тексти"