Зеленський жив на головній вулиці Полтави: фотопрогулянка середмістям
Маленькою завжди мріялося мати якусь суперсилу. Наприклад, ідеально було б подорожувати у часі. Закрив очі. Минула секунда, відкриваєш - і ти вже в тому році, про який подумав. Ідеально, щоб вивчити свою історію не з підручників, які переписує кожна нова влада.
Якою ж була Полтава раніше. Хто жив у будинках, які кожен містянин бачив не раз? Що було раніше з нашою пішохідною вулицею? Ходімо з нами в подорож минулим.
Хвилинка снобізму
Спочатку центральна вулиця називалася Успенською. Бо будувати її почали саме від Успенського собору. Вона була короткою і закінчувалася біля Спаської церкви. А згодом її назвали Пробивною, бо її було пробито через передмістя. А коли на вулиці з’явилася бруківка — стала Мостовою.
Щоправда, ненадовго. Бо як до міста приїздив російський цар Олександр I — вулицю перейменували. Вона стала Олександрівською. А потім Жовтневою, згодом Сталіна і знову Жовтневою. А у 2016 році центральна вулиця отримала назву Соборності.
Виходимо з підземки "Злато місто" і роздивляємося навсібіч. Перед очима вид на вулицю. А праворуч триповерховий будинок. Зараз там на другому і третьому поверхах живуть люди, а на першому розташовані магазини. А раніше цей будинок був найреспектабельнішим готелем міста, який називався "Гранд".
Елітний готель
"Гранд-готель" у будівлі облаштував Ілля Гінзбург.
До цього будинок належав найвпливовішій людині міста, купцю Варшавському Абраму Мойсейовичу. Про нього писали, що він людина надзвичайно чуйного серця, нікому не міг відмовляти, вельми часто не бувши навіть в стані виконати обіцяне.
Однак, окрім того, що Авраам Мойсейович народився у Полтаві 1821 року, про його дитинство, кар’єрний шлях інформації дуже мало. Єдине, що відомо — він підприємець, фінансист і дуже заможна людина.
Але повернемося до будинку. У 1941 році його зруйнували. А у повоєнні роки —відбудували. Щоправда, під час відновлення збільшили кількість поверхів, але все ж після реконструкції будинок має свій первозданний вигляд.
У післявоєнні часи на першому поверсі будівлі облаштували місцевий продовольчий магазин.
А уже в роки Незалежності там почергово були магазини, банки, піцерії та кафе.
Славнозвісна бруківка
Відволічемось від фасадів — час поглянути під ноги, прямісінько на бруківку.
Про неї в Полтаві існує багато легенд. Мовляв, за часи Другої світової війни нацисти, щоб викласти цю бруківку, використовували могильні плити з єврейського кладовища.
Кажуть, якщо бути уважними, на бруківці й нині можна побачити написи з могильних плит. Проти ми їх не знайшли.
Однак гідеса Марина Булана стверджує, що це не зовсім так. Насправді частину бруківки взяли зі старого міського цвинтаря. До нашого часу на ньому збереглася лише одна могила. Вона належить Івану Котляревському.
А саме кладовище, до речі, зрівняли із землею. Зараз там парк.
ЦУМ і Кінотеатр
На початку ХХ ст. багато полтавців були в захваті від кіно. Тому не дивно, що у центрі міста на вулиці Олександрівській розташувався кінотеатр «Рекорд» (на місці нинішнього ЦУМу). А навпроти – кінотеатр «Колізей».
А ще тут була двоповерхова будівля, другий поверх якої займало Полтавське ощадно-позикове товариство. А на першому поверсі був книжковий магазин.
Сам ЦУМ побудували у 1961 році. На сторінці Стара Полтава у facebook ми знайшли ось таке фото.
А зараз торговельний центр виглядає так.
Подеколи біля нього грають місцеві музиканти, яких ганяють жителі будинків навпроти. Аби не шуміли.
А трохи далі — за театром Гоголя знаходиться будинок... першого міського голови-єврея Зеленського.
Будинок мера, що давав хабар
Першого мера-єврея звали Мойсей Зеленський. Говорили, що він зробив багато хорошого для міста. Люди завжди зверталися до нього за допомогою. А ще, Мойсей Зеленський виділяв землю євреям для будівництва осель та під єврейський цвинтар.
Одного разу в Полтаву на гастролі приїхала харківська трупа. У її складі український актор Михайло Щепкін на сцені театру мав грати роль єврея та власника корчми. Відомий на той час театрал повністю скопіював поведінку мера, відтворюючи свого персонажа.
Авжеж, Зеленського це зачепило. Він пішов до власника трупи й домовився, щоб цю виставу не показували полтавцям. Заплатив за це 2000 рублів. Але генерал-губернатор дізнався про це і наказав аби п'єсу все ж показали.
Варто зауважити, що зла на Щепкіна пан Мойсей не тримав. Навпаки дав 100 рублів (на той час це були чималі гроші), коли Щепкіна викуповували з кріпацтва.
Пізніше в будівлі знаходилася контора фірми «Сотрудник», яка займалася будівництвом вітряків.
Нині ж тут оселилися магазини «Домінік» і «Смарагд» та ресторан «Козацька броварня».
Архітектуру трохи роздивилися. То ходімо до парку. Найближчий «Сонячний».
«Сонячний» і «Петровський» парки
Зауважимо, що парк на цьому місці облаштували у середині XX століття. А до того там був міський ринок. Уявляєте, жодного дерева, лавки чи фонтану. Натомість великий ринок.
Ринок давав людям стільки видовищ, зустрічей, розваг, що спогадів про нього вистачало надовго. Крім того, це було й місце де збиралися законодавці мод, сюди навідувалися представники та представниці вищого стану.
Дерева ж тут почали садити в 1906 році. І лише у 60-х роках XX століття місцину обнесли парканом.
«Петровський» парк у нас з'явився через приїзд до міста царя Олександра I. Його облаштували якраз навпроти ринку.
Будинок з медальйонами
Ви бачили його тисячу разів (а може й більше). Подейкують, що там жив кравець, про що свідчать ножиці на фасаді.
У довоєнні роки будинок займав художник Соломон Розенбаум.
Нацисти розстріляли його біля власного дому, коли у 1941 році окупували місто.
А ще в оселі мешкав колишній голова федерації важкої атлетики Полтавської області Альберт Штахман. Нині це пам'ятка місцевого значення.
Хоча її стан більше нагадує старий покинутий будинок у селі, як, власне, й особняк Бахмутського.
З тією лиш різницею, що будинок з медальйонами стоїть на центральній пішохідній вулиці, що є обличчям міста.
Церква у футлярі
А якщо ви станете лицем до будинку з медальйонами — праворуч побачите найстарішу церкву міста і ЄДИНУ дерев'яну.
Відомості про унікальну Спаську церкву дуже суперечливі.
Легенда свідчить, що цар Петро I буцімто молився у Спаському храмі після нещасливої для українців Полтавської битви.
Напевне, саме ця оповідка й врятувала святиню. У 1811 році постарілу церкву не спалили, а капітально «перебрали», щоправда, зменшивши у плані.
Згадана легенда допомагала храмові й надалі. У 1837-му черговий Романов (майбутній Олександр II) відвідав історичну святиню «зємлі русской» і розпорядився зберегти її для нащадків. Тож 1845 року за проєктом архітектора Тона церкву узяли в мурований «футляр», залишивши між стінами прохід.
У такому вигляді й достояла Спаська церква до часів вільної України. Після руйнівного вихору XX століття вона лишається єдиною дерев’яною церквою XVII століття на всій Полтавщині та Слобожанщині.
Будинок лікаря
Його збудували ще у 1903 році. Будівля нетипова для Полтави.
Вона поєднує в собі риси готичної архітектури з символікою Близького Сходу.
До війни в ньому мешкав лікар-окуліст Хаїм Глейзер.
На першому поверсі був його кабінет і допоміжні приміщення.
Другий поверх займали житлові кімнати.
За часів окупації лікар загинув, а будівлю спалили.
Говорять, що самого Глейзера в 1941 році спалили у сараї на сусідній вулиці.
У 1950 будівлю відновили у первісному вигляді.
Місце, до якого ведуть всі дороги
Це дзвіниця Свято-Успенського кафедрального собору після війни. Такий вигляд вона мала і до її початку.
Стояла вона, щоправда, самотою, бо сам собор за вказівкою комуністів зруйнували ще в 1934 році.
Не всі знають, що після завершення Другої Світової війни, дзвіницю хотіли використати як постамент під пам'ятник Сталіну.
Далі цитата зі спогадів тодішнього головного архітектора Полтави Лева Вайнгорта у книзі «Провінційний архітектор».
«У Полтавских руководителей возникла идея соорудить памятник Победы. Соответствующее задание выдал председатель горисполкома Бондаренко. Памятник установить на Красной площади (нині Соборний майдан — ред.) на месте существующей колокольни бывшего собора. Если сможете, используйте колокольню как пьедестал. На нем установим конную скульптуру Сталина».
В проектном задании предусматривалось убрать верхний ярус колокольни, а остальную часть забетонировать изнутри, и превратив в пирамидальный пьедестал на котором планировалось установить скульптурную композицию сидящего на могучем коне Сталина».
Однак проєкт переобладнання постійно відкладали й, на щастя, його так і не реалізували.
Ложка дьогтю
Інколи вийдеш гуляти головною вулицею міста — чи то сам на вихідні, чи з гостями, які приїхали з інших міст.
І хочеться пройтися та розказати щось таке, аби гордість переповнювала, аби інші приємно дивувалися тому, що бачать довкола.
Але що вони бачать? Яскраві вивіски на старих будинках, тріщини на архітектурних пам'ятках та купу припаркованих автівок на пішохідній частині.
Вас переповнює гордість, коли ви бачити вулицю Соборності такою як вона є зараз? Дайте відповідь на це питання. А потім запитайте в себе інше — хто в цьому винен і що конкретно можете зробити ви, аби це змінити. Знаєте?
Під час написання матеріалу була частково використана інформація зі сторінок у соцмережах ГО «Save Poltava», «Стара Полтава», книги «Провінційний архітектор» та сайту Бориса Трістанова.
Автор фото — Станіслав Пантелей.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.