Згадати все. Рік Великої Війни у датах, цитатах, обличчях
Ми більше ніколи не будемо такими, як рік тому. І країна більше ніколи не буде такою, адже на обличчях її міст залишилися глибокі шрами, кожен з яких — про пекло і рай, любов і ненависть, життя і смерть. 24 лютого. 5:00. Путін оголосив війну Україні...
24 лютого о 4:00 Путін оголосив про початок проведення «спецоперації». Близько 5:00 у Харкові та Києві пролунали перші вибухи, а через пів години в Україні ввели воєнний стан. Почалася велика війна. О 6:42 Володимир Зеленський вперше звернувся до українців з промовою:
«Сьогодні від кожного з вас потрібний спокій, по можливості залишайтеся вдома. Ми працюємо, армія працює, працює весь сектор оборони України. На зв'язку з вами буду постійно я, РНБО, Кабмін. Незабаром я знову вийду на зв'язок. Без паніки. Ми сильні, ми готові до всього, ми всіх переможемо. Бо ми — це Україна. Слава Україні!».
Того ранку Президент востаннє вийшов до народу в костюмі, а вже ввечері того дня під час брифінгу на ньому була знаменита футболка кольору хакі.
Тим часом росіяни завдали ударів по аеродромах, військових частинах, обʼєктах ППО, вбили перших цивільних, знищили перші будинки у Маріуполі. Війська Росії вторглися в межах Луганської, Сумської, Харківської, Чернігівської та Житомирської областей. Атаки почались і з території Криму, росіяни оточили острів Зміїний.
Наприкінці першого дня вторгнення Володимир Зеленський підписав указ про загальну мобілізацію. Чоловікам призовного віку заборонили виїзд за кордон.
Тривають важкі бої за столицю та Харків. З особливою люттю російська армія знищує Бучу, Гостомель, Ворзель, Ірпінь, цілеспрямовано вбивають мирних мешканців.
Росіяни ввійшли до Херсону — єдиного обласного центру, який їм вдалося захопити. В окупованих містах починаються мітинги мирних мешканців, вони голіруч зупиняють російські танки, виносять на площі українські прапори. Україну підтримує весь світ.
2 березня розпочалася блокада в Маріуполі. Немає звʼязку, води, світла, газу. Немає продуктів і підвозу води. Люди готують їжу на вогні, ходять на річку під обстрілами, щоб набрати воду. Маріуполь обстрілюють з усіх боків і виїхати з міста просто неможливо.
На восьмий день блокади від зневоднення померла шестирічна дівчинка Таня, яку дістали з-під завалів зруйнованого будинку. Її мати загинула. Скільки часу дівчинка боролася за життя — невідомо, останні хвилини свого життя вона була одна.
У березні відбулись чотири раунди переговорів російської та української делегацій. Домовитися вийшло лише про зелені коридори для евакуації цивільних. Створення гуманітарних коридорів для евакуації та доставки харчування і ліків з можливістю припинення вогню на цей час.
Окупанти захопили Енергодар та встановили контроль над Запорізькою АЕС. Розпочався ядерний терор: росіяни методично обстрілюють майданчик станції та розміщують на території свою техніку.
Впродовж усього місяця українські залізничники роблять неможливе — їхні робочі зміни тривають тижнями, аби евакуювати у безпечні місця якомога більше українців.
Окупанти відступають із Сумської, Чернігівської та Київської областей. У тільки-но звільнених населених пунктах, зокрема, в Бучі, виявлені сотні тіл розстріляних і закатованих росіянами цивільних осіб.
Війська рф, виведені з півночі України, перегруповують і перекидають у Харківську область і на Донбас. Внаслідок цього ЗСУ втрачають контроль над Кремінною, Попасною, Ізюмом та ще понад 40 населеними пунктами на східному напрямку. Оборона Маріуполя триває, на кінець місяця захисники міста опинилися заблокованими на «Азовсталі».
8 квітня росіяни завдали удару по Краматорському вокзалу, де близько чотирьох тисяч жінок і дітей чекали на евакуацію. Загинуло 59 осіб, серед них семеро дітей, ще 114 цивільних поранено.
Увечері 13 квітня стало відомо про надзвичайну ситуацію на борту ракетного крейсера «Москва» в Чорному морі. Україна заявила, що обстріляла флагманський корабель росіян ракетами. Вранці він затонув.
ЗСУ перейшли в контрнаступ на Харківському та Ізюмському напрямках. З підвалів «Азовсталі» вдалося евакуювати всіх дітей, жінок і старих — всього близько 300 людей. Завод щодня витримує десятки авіанальотів.
10 травня фотограф-азовець Дмитро Козацький з позивним «Орест» публікує знімки з укриття Азовсталі, які облетіли весь світ. Перед евакуацією Дмитро Козацький публікує останнє фото перед полоном - нескорений захисник Маріуполя.
15 травня Український гурт Kalush Orchestra здобув перемогу на наймасштабнішому пісенному конкурсі Євробачення 2022. Одразу після виступу соліст гурту сказав: «Допомагайте Україні. Врятуйте Маріуполь. Врятуйте Азовсталь». Це транслювалося у прямому ефірі конкурсу на багато країн світу.
16 травня українські військові, які захищали Маріуполь, отримали наказ – зберегти своє життя. З «Азовсталі» вийшли 2449 захисників, яких вивезли до Оленівки (тимчасово окупована територія Донеччини). Процес їхнього обміну та повернення додому триває досі.
Тривають обстріли Харкова, Миколаєва, Донеччини, прикордонних громад Сумщини, ракетні атаки по всій Україні. Основні бої точаться за Сєвєродонецьк. Наприкінці червня підрозділи ЗСУ залишили останній форпост у промзоні міста (завод «Азот») і відійшли на захід.
До України прибули перші 12 далекобійних артилерійських систем HIMARS американського виробництва. Глава Міноборони зазначив, що звук залпу цієї системи став головним хітом літа на передовій.
27 червня росія здійснила ракетний обстріл ТРЦ «Амстор» у Кременчуці. З-під завалів торговельного центру дістали 29 фрагментів тіл. Загалом кількість загиблих та зниклих безвісти у ТЦ — 22 людини.
30 червня під ударами української артилерії російські загарбники, втративши техніку, втекли з острова Зміїний. Росіяни назвали втрату контролю над островом «кроком доброї волі».
Найбільш інтенсивні бої точаться навколо Лисичанська, зрештою ЗСУ довелося вивести війська з міста. Тривають методичні обстріли Харкова і Миколаєва, Нікополя й інших міст вздовж лінії фронту.
Тим часом ЗСУ лише за місяць точковими ударами знищили близько 50 складів та командних пунктів в тилу окупантів, готуючись до майбутнього контрнаступу. Ситуацію на лінії фронту вдалося стабілізувати, зокрема, завдяки використанню HIMARS.
14 липня три російські ракети «Калібр» влучили в офісний центр у Вінниці. Загинуло 26 людей, зокрема троє дітей. Ще 202 людей звернулись за медичною допомогою.
Серед загиблих дітей чотирирічна Ліза Дмитрієва, дівчинка з синдромом Дауна, яка у момент обстрілу йшла з мамою на заняття. Кадри закривавленого перекинутого візка з дитиною облетіли світ.
У ніч на 29 липня в результаті вибуху у виправній колонії в окупованій Оленівці загинуло 53 полонених ЗСУ, переважно «азовців». Обстріл (або підрив) барака здійснили самі росіяни з метою приховування катувань і вбивств українських полонених.
Російські війська перекидають у Херсонську область, очікуючи або контрнаступу України, або готуючись до наступу. А поки «бавовна» вперше добралась до Криму. Близько 10 потужних вибухів пролунало на військовій базі у Новофедоровці під Саками: знищено склади з боєприпасами й дев'ять літаків, пошкоджено аеродром.
Валерій Залужний повідомив, що Сили оборони України з 24 лютого розбили 20% підрозділів російських військ, залучених до війни проти України. Це перший місяць масштабного вторгнення, коли загарбникам не вдалося захопити жодного міста і жодного великого населеного пункту.
17 серпня ракетний удар росіян вбив 19 мирних жителів у харківському гуртожитку. Ймовірно, для атаки використали ракету «Іскандер». Жодного військового поруч не було і близько.
Початок великого контрнаступу Сил оборони України на Харківщині. Від окупантів звільнили Балаклію, Куп'янськ, Ізюм, Козачу Лопань та ще понад 300 населених пунктів на Харківщині, 3800 км² території, де живуть 150 тисяч людей. Основні бої тривають у районі Лиману, де російські війська частково взяті в оточення.
Незабаром у звільненому Ізюмі виявили велику братську могилу українських воїнів та близько 500 поховань цивільних. Більшість з цих людей загинули насильницькою смертю, 30 тіл мають явні сліди катувань.
11 вересня можна вважати початком енергетичного терору росії, адже саме того дня окупанти завдали ударів по Харківській ТЕЦ-5, Зміївській ТЕС у Харківській області та трьох підстанціях.
21 вересня відбувся найбільший обмін полонених: із російського полону визволено 215 осіб, зокрема, 124 офіцери, 108 бійців «Азову», 10 іноземців, цивільні, жінки. Росія отримала Віктора Медведчука та ще 55 осіб, зокрема, льотчиків.
Черговий масштабний теракт війська рф здійснили 30 вересня. Росіяни випустили 16 ракет із ЗРК С-300 по гуманітарній автоколоні на виїзді з Запоріжжя. Ввечері того ж дня стало відомо про 31 загиблого та 88 поранених. Водночас російська влада цинічно заявила про ураження «стратегічного об'єкта».
ЗСУ повністю зачистили Лиман і просунулися на 30 км углиб Херсонщини. Російське військове керівництво ретельно намагається приховати втрати особового складу у цій війні. Водночас вони шукають шляхи поповнення втрат у живій силі, зокрема, через залучення в'язнів до участі у війні.
Головною подією жовтня став вибух на Керченському мосту який, окрім логістичних проблем, завдав удару по іміджу путіна і російської влади в цілому. В результаті завалилися два прольоти автомобільної частини у напрямку росія-Крим.
10 і 31 жовтня відбулися масовані ракетні атаки по всій Україні. Станом на кінець місяця росіяни пошкодили близько 40 % енергетичної інфраструктури країни.
11 листопада зранку почали надходити повідомлення про вхід передових загонів ЗСУ до Херсона, а вже надвечір місто звільнили. Наступного дня там запрацювала нацполіція, українське радіо і ТБ. Цього ж дня у росії повідомили, що «планово і без втрат відвели свої війська і техніку на лівий берег Дніпра».
У листопаді українці пережили ще дві масовані ракетні атаки.15 листопада окупанти випустили по Україні 96 ракет, дві з яких влучили по прикордонному району Польщі (загинуло двоє людей). 23 листопада російські терористи знову атакували енергосистему України — цього разу в хід пішли 70 ракет.
Росіяни зосередили зусилля на наступі на Бахмутському та Авдіївському напрямках. Епіцентром головної битви з оккупантами є Бахмут. На захід від Кремінної і Сватового росіяни вимушені стримувати натиск ЗСУ.
Ракетні атаки на інфрастуркутуру тривають. 5 грудня противник випустив по Україні 70 ракет, а вже 16 грудня відбувся один із наймасштабніших ударів — 98 ракет та понад 65 обстрілів з РСЗВ. Обстріли тривали й напередодні Нового Року, однак українці однаково святкували й плекали надію, що наступний рік буде кращим.
22 грудня у щоденному звіті Генштаб ЗСУ повідомив, що на війні проти України загинули понад 100 тисяч росіян. Сама росія про свої втрати говорить вкрай неохоче.
На початку місяця росіяни перекинули під Соледар додаткові сили (переважно загони ПВК «Вагнер») і в середині січня спромоглися витіснити ЗСУ з міста. Ворог не враховує великих втрат свого особового складу і продовжує активно штурмувати Бахмут. Підступи до позицій ЗСУ просто всіяні тілами загиблих бійців противника.
14 січня росія здійснила чергову масовану ракету атаку на Україну. В Дніпрі російська ракета влучила у багатоквартирний будинок: загинуло 46 людей, зокрема шість дітей, ще 80 поранено.
18 січня в Броварах гвинтокрил ДСНС впав на дитячий садочок, внаслідок авіакатастрофи загинуло керівництво МВС: міністр Денис Монастирський, його перший заступник Євген Єнін, держсекретар Юрій Лубкович. Всього відомо про 16 загиблих, включаючи одну дитину.
25 січня Німеччина оголосила про надання Україні танків «Леопард 2» і про дозвіл іншим країнам експортувати німецькі танки.
Бахмут залишається найбільш гарячою точкою на всій лінії фронту. Росіяни продовжують невдалі спроби наступу під Вуглерадом. Водночас «ПВК Вагнер» втратило у війні проти України понад 30 тисяч бійців убитими і пораненими, повідомили у Раді нацбезпеки США.
16 лютого відбувся черговий великий обмін полоненими. Україні вдалося повернути 101 людину, 94 з них – оборонці Маріуполя.
Тим часом у Європі тривають навчання українських військових на американських БМП Bradley, системах ЗРК Patriot і танках Leopard 2.
20 лютого Україну вперше відвідав американський Президент Джо Байден. Під час пресконференції він заявив про рішучу й тривалу підтримку України.
***
Будьмо чесні, ми не знаємо яким буде цей рік і чи принесе він нам перемогу. Але ми точно знаємо — українці не мають права здатися. Попереду нас чекає ще багато втрат і розчарувань. Та озираючись назад, ми мусимо пройти цей шлях до кінця, аби не зрадити пам'ять про всіх, хто віддав свої життя впродовж останніх дев'яти років боротьби й століттями до цього.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.