5 покинутих палаців та садиб Полтавщини, які варто побачити

Полтавщина — область зруйнованих палаців та занедбаних садиб? На жаль, поки орієнтовані на туристів міста розробляють нові «історичні» маршрути, а зароблене реінвестують у відновлення пам'яток, на Полтавщині з кожним роком стан і без того незначної спадщини лише погіршується.

Палац Муравйових-Апостолів

Село Хомутець Миргородського району Полтавської області.

Відстань з центру Полтави — 119 км.

Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення.

Стан: перебуває в аварійному стані та потребує негайної реставрації.

Код: 3P64+X7 Хомутець, Poltava Oblast.

Село Хомутець було родинною резиденцією Апостолів, передане особисто Іваном Мазепою 1689 року. Палац тут побудували 1770 року коштом гетьмана Данила Апостола. Пізніше їхня родина поріднилася з декабристами Муравйовими, звідки й назва.

Палац передавався із рук у руки. У будівлі також діяв пункт прокату сільськогосподарської техніки, худоби та насіння, агропрофшкола та навіть зоотехнікум. 1965 року тут відкрили музей пам'яті Муравйових-Апостолів, де представили експозицію речей із палацу.

1970 року палац було визнано пам'яткою історії місцевого значення. На жаль, не державного, що могло б урятувати її від руйнування. У 90-х роках тут заборонили проводити навчання, адже будівлю визнали аварійною. Тож про палац забули.

Місцеві жителі розповідають, що речі з будівлі вкрали. Ймовірно, вони опинилися у приватних колекціях. З того часу стан пам'ятки лише погіршувався. Нині місцеві переважно вживають назву «палац-привид». Адже будинок заріс чагарниками, дах у більшості кімнат провалився, а вікна розбилися.

Цікаво, що нащадки намагалися отримати дозвіл на реставрацію палацу, але через бюрократію їм відмовили.

Легенди:

У паркові біля палацу три сини Муравйова-Апостола висадили дуб. Він виріс чудернацької форми — мав три стовбури. Одна сільська знахарка напророчила на дубові лиху долю для хлопців. Так і сталося: один із них вчинив самогубство, другого стратили як організатора повстання, третього — посадили до в'язниці, де він провів 15 років.

Місцеві також розповідають, що з будівлі чутно звуки церковного співу і дзвони кришталевих бокалів. Це начебто душі людей, яких розстріляли під час революції. Тому один із нащадків навіть запрошував до палацу екстрасенсів. Ті сказали, що над родиною Муравйових-Апостолів повисло прокляття. Усе через бабусю декабристів Єлену, яка, попри волю батьків, вийшла за бідного. Тому тепер чоловіки помирають у молодому віці.

Івонченська садиба

Колишнє селище Івонченці Полтавської області. Нині — у межах міста.

Відстань з центру Полтави — 10 км.

Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення.

Стан: перебуває в аварійному стані.

Код: JGQR+77 Полтава, Poltava Oblast.

Садибу 1903 року побудував поміщик, якому належало село Івонченці. Але через 15 років він покинув будинок. За часів Української революції (з 1917 до 1921 рр.) будівлю використовували як штаб отамана військ УНР Симона Петлюри.

Згодом тут облаштували один із корпусів психіатричної лікарні, а ще згодом — шпиталь для німецьких солдатів. Після війни приміщення знову віддали психлікарні, тут була пральня.

Уже безпосередньо перед розпадом СРСР приміщення звільнили, адже кількість корпусів зменшили. Речі та обладнання вкрали.

Нині будівля перебуває в аварійному стані та потребує реконструкції. Спроба відновлення була. Проте все закінчилося розібраним дахом, у зв'язку з чим стіни почало розмивати дощем. Тож внутрішнє оздоблення не збереглося.

Садиба Закревських

Село Березова Рудка, Пирятинський район, Полтавська область.

Відстань з центру Полтави — 260 км.

Статус: пам'ятка архітектури національного значення.

Стан: потребує реставрації.

Код: 8782+J6 Березова Рудка, Poltava Oblast.

Нині це єдиний палацово-парковий комплекс на Полтавщині, що відносно зберігся. Садиба є пам'яткою історії, архітектури та садово-паркової культури XVIII – початку XIX століть. Тут проживали п'ять поколінь поміщиків Закревських.

Засновником династії є Йосип Лук'янович Закревський, він був генеральним бунчужним війська Запорізького. 1752 року поміщик придбав хутір Березова Рудка. Побудувати тут сімейну садибу вирішив його син Григорій, який був маршалком Київського намісництва. А резиденцію мали б використовувати для дворянських зібрань. Добудувати садибу вдалося лише онукові Йосипа Платону.

До 1982 року цю будівлю використовували як школу. Але згодом для навчання побудували нове приміщення, а садиба почала занепадати.

Тут також діяв Березоворудський фаховий аграрний коледж Полтавської державної аграрної академії, а в одному з флігелів розташували історико-краєзнавчий музей. Але дах здірявився, тому навчання припинили.

Легенди:

Історики відзначають, що до маєтку часто приїжджав Тарас Шевченко. Залишався надовго, навіть написав портрети господарів: Платона та його дружини Ганни, у яку поет був закоханий.

Брату чоловіка Закревської Шевченко написав:

«А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень…»**.

Портрети Закревських, намальовані у садибі, збереглися й донині.

З Ганною вони познайомилися на балу 1843 року. Шевченко закохався з першого погляду. Уже згодом вони почали зустрічатися у родинному маєтку і в Петербурзі, куди родина переїжджала взимку.

Влітку 1845 року Ганна народила дочку Софію. Подейкують, що від Шевченка. Проте дочку він так і не побачив, а чоловік Ганни дитину не визнав. Про долю дівчини мало що відомо.

Шевченко присвятив Ганні поему «Сліпий» («Невольник»), вірш «Немає гірше, як в неволі...». Саме у садибі Закревських Шевченко почав писати поему «Кавказ». Нині там встановлено бюст поета.

Садиба Герцика

Селище Крутий Берег у Подільському районі Полтави.

Відстань з центру Полтави — 8,5 км.

Стан: нині там розташований сільський клуб.

Код: JJ76+CR Полтава, Полтавська область

Раніше будівля належала полковнику Павлу Герцику — тестю Пилипа Орлика, представнику козацької старшини, полковнику за часів Гетьманщини. Його син — Григорій був прибічником Івана Мазепи. Відомо, що він навіть відповідав за перевезення тіла гетьмана з Бендер до Галаца.

Садибу, у якій проживала родина, згодом відібрали. Начебто через те, що полковник Герцик був занадто лояльним до Мазепи.

Маєток перейшов до роду Дублянських. Звідси, кажуть, походить і назва району, що розташований поруч — Дублянщина. Цікавий не лише будинок, але й каретний сарай з аркадами, що розташований поруч. Останній — в аварійному стані. А основну будівлю використовують як сільський клуб.

Вишняківський маєток

Село Вишняки Хорольського району Полтавської області.

Відстань з центру Полтави — 110 км.

Стан: нині там розташований геріатричний пансіонат.

Код: Q883+QM Вишняки, Полтавська область.

Проєктував будинок відомий архітектор Микола Львов. Будівництво розпочав 1780 року Родіон Степанович Паламенець. Але закінчила зводити маєток Надія Пламенець-Оболонська.

Будинок Паламенець хотів побудувати на зразок закордонних садиб. Так тут з'явилася зокрема й оранжерея. У центральній частині будинку розташована велика овальна зала, що завершується куполом, прикрашеним шпилем. Освітлюється вона завдяки вікнам у барабані купола. У садибі часто влаштовували банкети, для чого було найнято музикантів та співаків.

Володіли будинком родини Пламенців, Оболонських, Родзянко та Котляревських. До маєтку 1845 року приїжджав Тарас Шевченко, про що свідчить меморіальна табличка на стіні.

Розповідають, що Паламенець був дуже деспотичним. Отримавши Вишняки, він виселив козаків, натомість у центрі поселив своїх підданих. Крім того, саме він вирішив збудували першу гуральню, що переганяла зерно на горілку. Зате нових шкіл, нарікали жителі, так і не було збудовано.

Нині будівлю використовують як будинок-інтернат для пенсіонерів.

Полтавщина має давню історію, що не обмежується альтанками та галушками. Але, зважаючи на бездіяльність влади у напрямі збереження архітектурної спадщини, дуже скоро вивчати минуле доведеться лише по архівних фото.