«Або ми всі докладаємо над можливих зусиль, або вчіть гімн росії»: полтавські військові про мобілізацію

У Верховній Раді зареєстрували пʼять версій законопроєкту про мобілізацію. Жоден з них наразі не має одностайної підтримки серед суспільства, як і загалом ідея посилення цього процесу. Незважаючи на загрозу підриву обороноздатності країни, тисячі чоловіків намагаються ухилитися від служби, прикриваючись російськими наративами про депутатських дітей і конституційні права.

Про все це та багато іншого ми запитали у полтавських військовослужбовців, які з перших днів обороняють державу та зібрали їхні думки в одному матеріалі.

Мобілізація, хоч вона, власне, і не припинялася з початку повномасштабного вторгнення, безумовно, потрібна. З нами воює ворог, який має значну перевагу в так званій живій силі. Противник хвиля за хвилею атакує українські позиції «м'ясом», якого не шкода. Ми собі не можемо дозволити такий підхід.

Але не секрет, що на фронті людей не вистачає. Є загиблі, поранені, полонені та зниклі безвісти. Є ті, хто на великій війні з її перших днів. Вони втомлені та, як часто говорять самі воїни, просто «закінчуються» і «стираються». Саме тому потрібна якщо й не заміна, то бодай поповнення, доукомплектація підрозділів. Ставайте не замість, а поруч, пліч-о-пліч.

У «віруючих у ЗСУ» за два роки було предостатньо часу на елементарну підготовку (є ж відповідні курси для цивільних) і придбання екіпірування (благо військторгів чимало й дефіциту товарів уже немає).

Коментарі про те, що «я не народжений для війни», — лише відмовка і спосіб самовиправдання, як і згадки про депутатів і їхніх дітей. Так ніби батальйон з нардепів може кардинально змінити ситуацію на лінії бойового зіткнення.

Ухилянти викликають огиду та холодну зневагу. Більшість із тих, хто нині боронить Україну, не був готовий до війни й не всі раніше тримали в руках автомат. Але в них була мотивація. Ви не навчені? То вас навчать в «учебці», можливо, навіть закордонній. Нагодують, одягнуть і взують. І не факт, що прямо відразу відправлять в окоп. В армії є багато різних спеціальностей.

Обговорюваний законопроєкт про мобілізацію — напевно, нині найбільш топова тема. Але поки все на рівні тез і пропозицій, які треба узгодити так, щоб і суспільство не налякати, і забезпечити обороноздатність держави. При цьому багато громадян забувають, що окрім прав, у них ще є і конституційні обов'язки. Захист Вітчизни — один із них, до речі. Не можуть одні й ті самі люди «вивозити» на собі весь тягар війни.

Якщо ж відкинути пафос й апеляцію до юридичних норм, то йдеться про саме існування держави, життя наших рідних і близьких. Можливо, тих, хто сумнівається, чи варто брати повістку, чомусь навчить досвід співгромадян з тимчасово окупованих територій. Росіяни не запитували їхньої згоди, мобілізовували у своє військо і посилали як «розхідник» на «м'ясні» штурми. Як вам такий варіант?

Українці бояться мобілізації більше, ніж російської армії. Влада боїться за рейтинг більше, ніж програти у війні.

Відкупитись від мобілізації за 6/36/100к в місяць всупереч Конституції, де немає поділу на кріпаків і панів, щоб за ці гроші потім покласти нову бруківку, купити барабани, або дрони з переплатою в 100к і поїхати в Буковель, це не про підтримку економіки. Це про рвану як іржавий уламок міни несправедливість, яка веде до поразки. Тому що, у такому поділу на касти, бажання перемогти є лише у тих, хто мало заробляє.

В окопі немає поділу на багатих і бідних, немає поділу на професії та на здоров'я. Все ультрапросто. Або ми втримаємо позиції, або ні. І якщо ми їх не втримаємо, то люди, які в прифронтових містах здають військовим житло по 1500 грн на добу, будуть здавати росіянам його безкоштовно. Можливо, ще доплачуючи. А люди, які зараз відкуповуються від мобілізації, підуть в складі російської армії штурмувати інші українські чи європейські посадки.

А втім... робіть що хочете. Але додайте в закон можливість мобілізованим демобілізуватися за 6/36 к. Багато моїх друзів і власне я, заробляли до 24 лютого достатньо. Тому що я не бачу у ваших очах бажання перемогти. Я не бачу у ваших серцях запиту на те, щоб ми за вас воювали. І ви не бачите, по якому лезу ми зараз ходимо.

Або ми всі докладаємо над можливих зусиль, або вчіть гімн росії.

Мобілізація однозначно потрібна. Тут ідеться навіть не про відпочинок чи заміну тих, хто пішов з самого початку, а про збереження країни. Тут ідеться просто про поповнення наших лав, бо є поранені, хворі, загиблі.

Ви чудово знаєте, що я добровільно в перші години вторгнення пішов у військкомат. Бо так і має бути, так і має повести себе кожен чоловік в Україні.

Тим, хто використовує російські наративи стосовно законності чи конституційності мобілізації, рекомендую почитати статтю 17 Конституції, де чітко вказано:

«Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Чогось всі пам'ятають про свої права, але всі різко забули про свої обов'язки.

До ухилянтів я ставлюся з презирливістю. Вони мають розуміти, що підривають обороноздатність країни. Вони думають: «Чого я маю йти когось захищати, якщо моя сім'я виїхала за кордон». А я захищаю і свою сім'ю, і його сім'ю, й інші сім'ї. Якщо мене поранять і спишуть, то цей «тіп» не піде. То виходить, що він вищий за мене? Я його родину повинен захищати, а він мою ні?

Або візьмемо наратив: «Хай ідуть депутати». Якщо ви так любите закони, то відкрийте і почитайте, що депутати не підлягають під мобілізацію. Спочатку змініть цей норматив, а потім вимагайте.

«Прокурори або поліція хай іде». По-перше, поліція і так тут, вони ротаційно служать на передку, я таких знаю особисто. А по-друге, коли у тебе курку вкрадуть, куди ти побіжиш?

Всі такі розумні, відправте всіх на фронт, а потім піду я. Потім буде пізно. Вас рано чи пізно все одно мобілізують, але питання в українську армію чи російську. А ті не цяцькатимуться, подивіться, як це відбувається на окупованих територіях.

На обліку мають стояти всі й сприяти ТЦК в ефективній мобілізації. Мобілізація необхідна. Як мінімум це питання справедливості, як максимум — від цього залежить виживання держави Україна. Мобілізуватись мають ті, кого ТЦК визнає необхідним для цього та добровольці.

Резонанс навколо цієї теми — це фейк про небажання служити, роздутий російськими мільярдами доларів у ЗМІ й соцмережах, підхоплений легковірною частиною українського соціуму.

А ухилянти — це жертви паніки, недостатньої інформованості та легкодухості середовища свого спілкування. Моє відношення до них двояке, сьогодні він ухилянт, а завтра прийме для себе рішення, опанує військову спеціальність і стане кращим воїном, ніж я.

Мабуть, держава повинна приймати якісь заходи, щоб не було так просто ухилитися від служби. Суспільство має розуміти, що ця війна вже триває досить довго, і нам нема куди діватися: або люди тікатимуть зі своїх домівок і знищених міст, або йтимуть в армію захищати свою землю. Третього варіанту немає.

Ви ж розумієте, що в настільки масштабній війні потрібно поповнювати підрозділи, давати ротацію, відпочинок. Одними добровольцями тут справа не обійдеться — треба масово мобілізувати всіх, хто може тримати зброю в руках. Вони так само мають брати на себе частину відповідальності.

Свого часу я теж говорив, що не народжений для війни. Можливо, у нас є проблема з підготовкою в державі, але самопідготовку ніхто не відміняв. Коли людина в частині цілими днями вештається, а потім каже, що її не підготували, то це її провина. Ніхто не народжений для війни, страх — це нормально. Але треба готуватися, бо незнання породжує цей страх.

Навіть якщо всі депутати і їхні діти підуть, цього буде замало. Ті, хто так говорить, через день все одно підуть, бо це нічого не вирішить. Це звичайна маніпуляція, яку штучно роздувають. Насправді більшість людей ставляться до війни серйозно і розуміють, що треба допомагати.

Тим, хто хоче мобілізуватися, але боїться, я б рекомендував більше спілкуватися з військовими і самотужки проходити курси підготовки. У Полтаві постійно такі проводять, купа матеріалів є в інтернеті. Навіть якщо потім людина не піде на війну, ці знання в нашій країні їй точно стануть у пригоді.