«Без пам'яті — ми ніхто», — історії полтавських родин через сімейні фотоальбоми

Архівні, старі чорно-білі сімейні фотокартки, які зберігаються в потертих альбомах — як багато ми знаємо про них? Яку роль вони відіграють не лише в сьогоденному розвитку фото, але і в зберіганні родинної історії?

Свого часу фотографія була єдиним інструментом, який міг зловити момент перед тим, як він зникне назавжди. З розповсюдженням і доступністю смартфонів фотофіксація перестала дивувати. Раніше ж дозволити собі фото міг не кожен і тільки в особливих випадках. Тож, моменти, зафіксовані в наших фамільних альбомах були важливими для тих людей, які там зображені. Але чи знаємо ми історію кожної світлини у родинній фотозбірні?

Хто не любить інколи дістати старий альбом і погортати сторінки минулого. Чорно-білі картки, дбайливо підписані та датовані. Вони зберігають історію поколінь, яка тягнеться роками, а то й століттями. Люди фіксують моменти свого життя, бо пам'ять не вічна.

Цікаво про сімейні фотореліквії писала американська письменниця Сьюзен Зонтаг: «Часто, сімейний альбом є не тільки єдиним підтвердженням існування тієї чи іншої сім’ї, але і тим, що об’єднує велику родину в одне ціле. Фотографія, чи, вірніше, фотографії, створюють в їхнього власника ілюзію володіння минулим, включаючи навіть нереальне минуле».

Чому люди зберігають старі фотоальбоми

У світі давно точаться дискусії на рахунок того, яке значення мають фотоальбоми? Чи потрібні вони у час цифрових технологій? Чи, можливо, ці фотокартки зберігають історію та ідентичність кожного сімейства?

Нині сімейний фотоархів це такий собі зразок фольклору, який зберігає уявлення про минуле і дає нам змогу побачити як змінювалась наша історія, історія нашої чи чиєїсь родини, як жили люди, з якими нас розділяють роки й роки.

Ваші фото — ваші спогади

Насправді, якщо не ускладнювати, ваші фото – це ваші спогади. Історія вашої родини. Завдяки фотоальбомам можна відслідкувати не просто певні події чи моменти, а й становлення сім’ї, її батьків-зачинателів. Родинні архівні альбоми зберігають історію однієї сім’ї, але не одного покоління.

Про це говорить і полтавка Аліна Бушер, з якою ми поспілкувалися. Вона зберігає світлини своєї родини, кожна з яких має для жінки особливе значення.

«По обличчях на фото, я можу сказати, як змінювались люди залежно від часу. У певний період у них зосереджене обличчя, десь навпаки розслаблене. Ось я дивлюся на фото прабабусі Насті, як змінювалася людина. Я її знала до своїх 18-ти років, тоді вона вже була літньою людиною. Тобто, в реальності, в моїх очах, вона не змінювалася. Але коли я дивлюся на фото, я можу ці зміни (у зовнішності, житті, родинному побуті – авт.) прослідкувати».

Прабабуся Буня

Найчастіше та найбільше Аліна говорить про свою прабабусю Настю. У жінки збереглося безліч її фото – від юності до поважного віку. Поки Аліна розглядає світлини, вона згадує, переживає родинну історію наново.

«Моя прабабуся була нам як няня. Вона виховувала мого тата, готувала, шила, доглядала мене. Вона була найдобрішою людиною. Ми з татом називали її Буня».

«Вона народилася в 1909 році. Була селянкою, тоді це уточнювалося у свідоцтві про народження, в метричній книзі. Пам'ятаю, що її називали завжди тьотя Наця, хоча говорили виключно російською. Однак у зверненні до неї був присутній певний український маневр», – згадує Аліна.

Фото дали змогу побачити родину повністю

Жінка зазначає, що лише з фотографій змогла зрозуміти, що в родині було шестеро дітей: дві сестри та чотири брати.

«Я не можу сказати, що лише по світлинах суджу, тому що я знала цих людей. Правда, я не знала її (прабабусі Насті, – авт.) матір, але, наприклад, дивлячись на цю фотографію, я можу сказати, що життя в неї було не надто легким. Чому? По обличчю видно. Це цікаво», – так розповідає Аліна про одну із найстаріших фотокарток сімейного архіву.

«У коментарях (під дописом у Facebook, де Аліна викладала фотографії своєї родини – авт.) мені написали, що у всіх дітей того періоду на знімках такі перелякані очі. Це, знаєте, таке передчуття якихось страшних подій. Я думаю, що з ними щось сталось, оскільки про них нічого невідомо. І ми всі знаємо ці роки – 1933-1937. Війна. І передчуття таке. У людей не було тоді такого потоку інформації як у нас – ні інтернету, нічого подібного. Вони жили на якомусь іншому рівні».

Пані Аліна зауважує, що їй невідома доля цих людей, але вона знає, що вони – частина її родини, про яку вона дізналася саме із сімейних світлин.

Поки жінка розкладає фото в хронологічному порядку, паралельно розповідає історію своєї родини. Перекладає фото прабабусі, згадує її розповіді про те, як під час окупації, коли була війна, у них у дворі була воєнна кухня. Там годували малих дітей. Там же була й Алінина бабуся Люда.

«До речі, помітьте, що тут у бабусі на голові український вінок та вона в українському костюмі. Світлина 1941 року. Хоча тоді ж говорили, що це було заборонено», – акцентує увагу на цій світлині Аліна.

«А ось моя бабуся у вишиванці. Це фотографія вже 1950-1955 років. Тобто, судячи з самих лише фото, ми бачимо, що тоді з цим не було проблем».

Аліна також зазначає, що на світлинах зазвичай можна навіть побачити стан родини на той момент, коли було зроблене фото. Обличчя, одяг, побут, місце та люди поруч – це все деталі тодішнього життя. Жінка говорить, що її родина не дуже багато говорила про воєнні та післяреволюційні роки. Проте є фотографії, з яких і можна дізнатися певні подробиці життя минулих поколінь її сім'ї.

«Потім моя бабуся Люда зустріла дідуся Борю. Його родина була вже зовсім іншого походження»

«У прабабусі Мані інша життєва історія. Зовсім. Але це, звичайно, доволі поверхнево. Звісно ж, ніхто в ті часи "не шикував", але люди виглядали на фото доволі непогано».

У сімейних фотоальбомах легко простежити становлення людини з раннього дитинства до зрілого віку, побачити зміни та запам’ятати їх.

«Після концтабору»

Втім, переглядаючи світлини, можна зазначити, що у ті часи люди робили фотографії не лише під час зустрічей чи хороших подій. Так пані Аліна показує фото своєї прабабусі, яку забрали в німецький полон. Жінка була в концтаборі, додому її повернули у 1945 році. Наступного ж року вона зробила цю світлину.

Фотографії дають можливість зрозуміти цей час

«Я – п'яте покоління. Вся моя родина жила в Полтаві. Це ті фото, які вдалося зберегти. Звичайно до цих людей жили інші покоління нашої сім'ї, лишень світлин чи свідоцтв немає. Це все, що залишилося. Інформації мало, щоб достатньо ясно бачити всю картину, мати уявлення про життя цих людей. Про деякі речі не хотіли розповідати».

«Мені здається, для розуміння часу, фотографії важливі. Тоді люди виглядали отак, – вказує на фотографії, – чому одні люди виглядали саме так, а інші – так? Це дуже широке поле для роздумів», – говорить пані Бушер перед прощанням.

Яку роль відіграють архівні фотоальбоми для родини

• людина усвідомлює своє місце в сім'ї – це важливо, адже саме тут формується особистість;
• сімейний альбом – це пам'ять про тих людей, яких вже немає поряд;
• старі фотографії дають змогу дослідити історію своєї родини;
• світлини формують спогади, які не дають людині забути певні деталі її життя, або ж її рідних.

Модернізація технологій створення фото

Нині фотоальбом можна розглядати і в більш матеріальному аспекті, враховуючи модернізацію технологій. Перехід від чорно-білих фотографій до кольорових, від однотипних, шаблонних та звичних до більш сучасних та якоюсь мірою живіших. Проте це не основне.

Обмін фото як спосіб зберегти родинний зв'язок

Старі фотографії передають з рук в руки протягом багатьох поколінь. Сімейні звичаї та традиції можуть змінюватися, модернізуватися, старе відкидатиметься, а нове додаватиметься, проте в альбомах зберігається історія. Взявши до рук лише одну фотокнигу, можна дослідити зміни тенденцій і поколінь, зміни в суспільстві, які відображаються на змінах у родині. Інші обличчя, різні будинки, одяг, побут – історичні світлини бережуть у собі епоху.

Нерідко сімейні фотографії стають єдиним способом зберегти зв’язок між членами збільшеної за роки родини. Особливо це помітно в тих сім’ях, де рідні живуть у різних країнах. Люди обмінюються фотоальбомами, в яких є світлини з важливих родинних подій: весілля, подорожі, сімейні свята, поява на світ нових членів родини. Це своєрідна форма спілкування та єдності, яка дозволяє сім'ї сповістити інших родичів про значущі історії, зберегти контакти та спілкуватися на відстані.

Відтворює картину сімейних зв’язків, створює уявлення про кожного з членів родини, розповідає нащадкам про всіх і кожного – ось що робить сімейний альбом. Зберігає пам'ять.

«Людей на фото вже немає з нами, а на світлинах вони досі живі»

Миколі Гнатовичу 67 років. У його шафі зберігаються кілька старих фотоальбомів з чорно-білими знімками, які, як він говорить, нізащо не викине. Бо це пам'ять.

«Сімейні альбоми збирали, так. Ми були молоді, фотографувалися, щоб залишилася якась пам'ять з тих часів», – говорить чоловік.

Микола Гнатович говорить, що старі фотографії — це своєрідна традиція обміну інформацією та спогадами між людьми.

«Нерідко родичі, друзі, знайомі передавали свої фотографії на пам'ять. Підписували їх. А якщо на фотографіях ти був із другом чи родичем — ділилися з тобою, щоб і в тебе такий спогад залишився».

«Раніше традиція така була — надсилати одне одному фото. Хоча, хіба зараз такої немає? Зараз же теж надсилають світлини, просто по-іншому — через вайбер, фейсбук. Або на флешку. Хоча, флешка флешкою, але роздруковані фотографії — це зовсім інше».

«Можу навіть відкрити альбом і подивитись яким був я сам, і який я зараз. Хіба це не варто того, щоб берегти ці світлини?»

Чоловік говорить, що в родині досі є звичка друкувати фотографії та клеїти їх до сімейних альбомів. Мовляв, на телефоні — це зовсім не те, адже для нього паперове фото живіше, матеріальніше.

«Як робили фото раніше? В основному багато в кого в молодості були збільшувач, хімрозчин. Тому проявляли плівку та й робили фото самі. Пізніше — ходили у фотоательє. З камери плівку здав — фото готове. Зараз здебільшого фото роблять на свята, а тоді кожна зустріч з друзями та родичами була як свято — робили багато світлин. І часто. За можливості».

«Зберігаю всі фотографії — і старі, і, як то кажуть "потерті і подерті". А що з ними робити? Як викинути — то ніякої пам'яті не залишиться. Це пам'ять. Ну а як — людей на фото вже немає з нами, а на світлинах вони досі живі», — підсумовує дідусь.

Старий альбом із фотознімками, які зберігаються протягом багатьох поколінь – це те, що об’єднує великі родини, стає сімейною реліквією. Ці фотокартки – це матеріалізована пам’ять, неосяжний шматок нашої власної, дуже особистої історії. А хто ми без історії? Ось чому так важливо зберігати сімейні фотоальбоми, не давати їм відійти «на задній план», та з їхньою допомогою відтворювати історію родини та суспільства.

«На старих фотографіях всі молоді. На старих фотографіях мертві сміються», – Ліна Костенко.