Чи був масон та «вождь» із Полтави причетний до єврейських погромів — «кров заради вищої мети»

Сьогодні день народження «верховного головнокомандувача» першого українського війська. Більше ніж про нього кремль наштампував міфів тільки про Мазепу та Степана Бандеру. Мова про Симона Петлюру.

Текст можна прослухати на платформах: Youtube та Apple Podcasts

Петлюра — автор однієї не дуже знаменитої, проте важливої цитати, а головне — віщої, про те, що Україні судилося бути:

«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться через Київ, а не через Львів».

Хоч Українська Республіка повністю втратила контроль над своєю територією у 1921 році, саме Симон Петлюра зміг зберегти державницьку традицію й передати її наступним поколінням. Він знав, що українську державність вдасться відновити, тому коли виїхав за кордон, то створив Державний центр УНР, тобто Уряд в екзилі.

З моменту його вбивства кремлівським агентом, поки наші прадіди, діди й батьки жили в радянській окупації, у державі УНР змінилося п'ять отаманів і президентів, аж поки останній — Микола Плав’юк передав клейноди й символи влади Леоніду Кравчуку. Україна і є УНР, а Петлюра — перший її провідник.

Ще у 1917 році наша країна заявила світу, що на цьому куточку Європи є демократія, яка, на жаль, ще була безсила перед монстром по сусідству, але не тепер.

Музика і церква — рушійні сили Симона Петлюри

Симон Петлюра народився у 1879 році у Полтаві на сучасній вулиці Зигіна, тоді вона була фактично за містом, тому називалася Загородня. Старого трикімнатного будинку під номером 20 вже не існує, на його місці нині багатоповерхівка.

Батько Василь працював візником, мав три виїзди та двох найманих працівників, володів гектаром дубового лісу біля Малих Будищ.

Симон, четверо братів та п'ятеро сестер росли у набожній родині, ще троє дітей померли у малому віці. Дід Симона Павло за походженням був козаком, а бабуся після ранньої смерті чоловіка постриглася в черниці, як і дідусь по материній лінії.

Але найвідомішим церковником із роду Петлюр був Мстислав Скрипник — племінник Симона Петлюри, Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України й одночасно хорунжий Армії УНР. Він дожив до 95 років, кажуть, щоб особисто передати прапор однієї з дивізій новоствореній армії України.

Тож Симон виріс у сім'ї вірян, а також шанувальників народних пісень. Він закінчив церковнопарафіяльну школу, вступив до Полтавської духовної семінарії, у будівлі якої нині аграрний університет.

Петлюра співав, грав на скрипці та диригував. Саме музика була однією з рушійних сил майбутнього революціонера, а потім, до речі, й частиною його політичної діяльності.

Першим «революційним» вчинком Петлюри було запрошення без дозволу керівників семінарії композитора полтавця Миколи Лисенка послухати, як семінаристи співають його заборонену кантату «Б'ють пороги», а також заборонений тоді твір «Ще не вмерла Україна». За це Симона виключили з семінарії.

У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» стала державним гімном УНР та ЗУНР, лунала під час проголошення Акту Злуки.

Не будемо забувати, що саме Петлюра перетворив геніальний твір «Щедрик» Микола Леонтовича у візитівку України на світовому просторі.

Перший революціонер на Полтавщині

21-річний Петлюра, кинувши навчання, заробляв на хліб репетиторством, але готував себе до ролі революціонера. Навесні 1902 року він організував виступи учнів, які вимагали увести до програми українознавчі предмети, скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів.Того разу відрахували 50 учнів переважно з сімей бідних священників.

Ще Петлюра мітингував у Решетилівці, де його вже могла чекати гучна кримінальна справа й тяжка каторга, тому він втік з Полтавщини на Кубань.

Але навіть там, працюючи вчителем — привіз «частинку» РУП — революційної української партії, заснував там так звану «вільну Чорноморську громаду». Працював упорядником архівів Кубанського козацтва, мріяв про кар'єру журналіста, дописував до періодичних видань, писав про стан народної освіти й медицини у Львівському літературному віснику. Проте вільно критикувати систему в імперії було неможливо. У грудні 1903 року на слід полтавського втікача вийшли й ув'язнили. Батьку довелося продати єдиний гектар лісу, щоб внести заставу за сина.

Виписка з циркуляра поліції про небезпечного злочинця Симона Петлюру:

«..зріст 166 см, будова тіла середня, зовнішність інтелігентна, серйозна, має звичку відставляти ліву ногу вперед і тримає руки попереду, волосся на голові русяве, довге, пряме..».

Коли Петлюра звільнився, то негайно під чужим прізвищем втік за кордон у Львів, де зблизився з Грушевським і Франком. Після амністії в імперії в 1905 році повернувся у Київ, був обраний до соціал-демократичної робітничої партії, але майже одразу посварився з Винниченком.

Петлюру за його світогляд називали «українським Марксом», (про всю землю селянам й таке інше), але революція 1905—1907 років не виправдала юнацьких сподівань Петлюри, він пішов з партії, попереду чекала доля маргінала та бідного дрібного чиновника. У Петербурзі й Москві він працював бухгалтером, потім у чайній фірмі, але не зміг без журналістики, брав участь у житті місцевої української громади. Тоді у росії на одній із вечірок він познайомився з полтавкою, яка стала коханою жінкою на все життя.

Масон і український «вождь»

«Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів..», — писав академік і масон Федір Корш про свого учня.

Так і сталося, Симон Петлюра із пересічного бухгалтера та журналіста перетворився на відомого громадського діяча, а потім національного лідера.

Про зв'язки Петлюри з масонством немає жодних документів, зважаючи на таємничість цих зібрань, але є чимало свідчень. До того ж участю у масонстві насправді нікого не здивуєш. Навіть Шевченко був причетний до масонства, це факт, його оточення і в рабстві, й на волі було таким.

У Полтаві теж існувала масонська ложа, називалася «Любов до істини», до неї належали Кочубей, Тарнавський (у межах Полтави було село Тарнавщина, в Дендропарку навіть зберігся маєток Тарнавського) та Котляревський.

Але у 1822 році царський уряд видав указ про заборону всіх таємних організацій, насамперед масонських лож через побоювання, що на цих зустрічах масони готують перевороти. Втім не всі ложі тоді перестали діяти, просто втаємничилися й через це ще більше огорнулися містикою, як і через свої посвячення за закритими дверима, мантії, білі рукавички, всевидяче око.

Масонські ложі в усьому світі збирали з метою морального вдосконалення їх учасників, це не політичний рух, а релігійно-етичний. Головна вимога до членів — це віра у Бога, бо інакше на основі чого вдосконалюватися?

Симон Петлюра мав зв'язки з масонством обох столиць: і Києва, і Петербурга. Разом з Михайлом Грушевським був членом київської масонської ложі. Для обох «вільне мулярство» перш за все слугувало для пошуку однодумців.

Після проголошення УНР Симон Петлюра починає процес створення національної масонської системи — «Великої Ложі України», але починаються серйозні тертя та боротьба за лідерство в середині українського масонства, все як і в незрілому політичному житті УНР.

Чому українська революція провалилася?

Петлюра керував військом у найскладніший період і попри всі негаразди до самої смерті віддано не сходив з лідерського містка, на відміну від Винниченка, який втік за кордон і звідти підспівував радянській владі, називав Петлюру маленьким журналістом, який «випадково і примхою революції» отримав визнання.

Петлюра готувався прийняти бій з більшовиками, як справжній «верховний головнокомандувач», Винниченку ж взагалі не подобалася ідея боротьби, він вірив, що йому вдасться домовитися з більшовиками. Таке враження, що лише Петлюра знав, хто є хто:

«Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами».

«Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба: то вона робиться "червоною", а коли того вимагає справа, то "білою"», — казав він.

Тож до поразки більшою мірою привели чвари у вищому керівництві, а конфлікти у цій міжусобній війні ініціював саме Винниченко.

Петлюра вважав, що парламентар занадто «богемний» для державницької роботи, але все одно терпів заради коаліції, бо без неї справи будуть кепські. Але чого не втримати, того не втримати.

Як вважає відомий історик Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Руккас, в УНР були шанси розбити більшовиків удруге й не дати захопити Україну, але, наприклад у найкритичніший момент у лютому 1919 року українське керівництво зволікало у співпраці з французами, які могли бути ключем до перемоги.

Чи причетний Симон Петлюра до єврейських погромів?

В одному з мітів кремля йдеться, що Головний Отаман природжений антисеміт і що він був розстріляний на вулиці Парижа Самуїлом Шварцбардом саме через помсту.

Радянська історіографія стверджує, що всі члени єврейської сім'ї Шварцбарда (15 осіб) загинули в результаті хвилі єврейських погромів «петлюрівцями» у Балті. Проте, насправді трагедія трапилася, коли там перебувала червона армія, а сам Шварцбард у перших свідченнях ще до процесу розповідав французькій поліції, ніби лише чув про погроми від одновірців, а не особисто постраждав.

Симон Петлюра ні як людина, ні як політик не був причетний до єврейських погромів. Понад 200 документів, в яких Петлюра та його уряд намагалися зупинити погроми, в суді за дивних обставин не були взяті до уваги.

УНР була єдиною державою в тогочасній Європі, яка бачила єврейську автономію у своєму складі. В її уряді діяло міністерство єврейських справ. Євреїв урівнювали в правах і надавали політичну автономію.

Симон Петлюра був небезпечний кремлю, там вважали, що поки Отаман житиме, доти не закінчаться повстанські рухи. Й навіть після смерті більшовики наштампували стільки міфів про нього, що більше було тільки про Мазепу та Степана Бандеру.

Але росія дуже погано розуміється на українських повстаннях, якщо робить одні й ті ж помилки. Як казав Симон Петлюра:

«Кров, пролита для великої мети, не засихає».

А вони лише «московські воші».