Чи знищать унікальні панно, мармур і кахлі на автовокзалі Полтави – український неомодернізм, що зникає

Товариство «Полтаваавтотранс», якому належить полтавський автовокзал у стилі українського архітектурного неомодернізму 1988 року, збирається прибрати «радянщину» з будівлі. Яка ж цінність цієї архітектури для Полтави?

Почнемо зі стін холу на другому поверсі. Там майже на всю ширину є два деталізованих масштабних панно з розписами в українському народному стилі, вони виконані на замовлення після спорудження будівлі.

«Я — козачка твоя»

Ці панно мовою символів оповідають про наш корінний побут: на ньому і соняхи і квіти, лани та птахи, народні музичні інструменти, традиційний одяг. Колоски пшениці мають нагадувати про хліборобський край Полтавщини, вершник і дівчина, яка проводжає парубка — про козацьке минуле, Гетьманщину.

Як і властиво періоду, картина, на перший погляд, наївна, сучасники скажуть, — не концептуальна. Втім, якщо бачити там тільки «шароварщину», то що тоді «Енеїда» Котляревського — переказ античного твору, писаний тими самими українськими «шароварними» образами? Але це не заважає Котляревському бути для нас класикою та фундаментом.

Водночас ці панно "не промовляють" до нас тоталітарною мовою з серпами та молотами, тоді які до нього питання?

В іншому, інтер'єр автовокзалу відповідає добі в якій створений: багато дерева та бетону — класичних матеріалів радянської архітектурної думки, не вистачає кераміки, як, наприклад, у театрі ляльок чи тих чудернацьких люстр з Києва, які будуть далі на фото. Стіни приміщення покриті мармуром, а підлога — кахлями.

Вітрина кафе «Зустріч» на фото також красномовно промовляє до спостерігача, що графіка виконана вручну. Для когось це щось знайоме, тепле, ностальгічне, а багатьох українців цей дизайн може тригерити, викликати неприємні спогади. Про це далі.

Приклади радянських інтер'єрів зі сторінки «Ukrainian Modernism»:

Архітектура полтавського автовокзалу

Ззовні полтавський автовокзал — типова, неомодерністична будівля другої половини 20 століття, якій характерна функціональність масивних форм і конструкцій із залізобетону.

Часто в такій архітектурі застосовували сміливі й вигадливі композиційні рішення, мрії про урбанізм. Але будівля доволі проста та лаконічна (порівняно з нашим ляльковим театром, наприклад).

Інтер'єр неомодернізму характеризується різним мистецьким декором: мозаїчними панно з кераміки чи як у нашому випадку — гігантськими картинами.

Архітектурний проєкт автовокзалу виконав у 1983 році Михайло Олександрович Яковенко — український архітектор. Дизайн інтер'єру розробляла українська архітекторка Валентина Богаченко.

Зодчі того часу вважали, що високі п'єдестали, перони й купа східців — це зручно, й дуже урбаністично.

Примітно те, що сучасні реконструктори, осучаснюючи будівлю, ніяк не вирішили помилки першопрохідців, залишили височенні сходи на рендерах, але тоді для зручності їх треба було б зрівняти з тротуаром, як в аеропортах Європи, на які вони хочуть рівнятись. Натомість — вони знищують декор.

Що не так з радянською архітектурою в Україні

Хоч неомодернізм, сталінський ампір чи бруталізм — «не для всіх», у світі сформувалася мільйонна армія їх фанатів.

Перше, що треба знати, родом неомодернізм не із срср, як звикли думати, а із Заходу, його джерела лежать у творах Ле Корбюзьє, який до 1950-х років виробив основи нового, власного архітектурного стилю.

Приклади такої архітектури можна зустріти по всьому світу, де вони або оберігаються, як пам'ятки архітектури, або занепадають, як відбувається в Україні.

Численні українські мозаїки та інші елементи декору на зупинках, стінах промисловості, театрах, стадіонах, просто на житлових будинках чи дворах, а найчастіше в інтер'єрах масово знищуються з метою утеплення, осучаснення чи просто, бо муляють око.

На фото приклади «осучаснення» в різних куточках України зі сторінки «Ukrainian Modernism».

Радянська архітектура подразнює українців більшою мірою тому, що асоціюється зі срср, з тією добою безнадії, недоїдання та всього жахіття, в яке українців більше не тягне.

Тому навіть сумні сірі панельки ми зараз намагаємось компенсувати яскраво розцяцькованими новобудовами.

Вийшло так, що відділити від тоталітарного минулого та високо оцінити, наприклад митців письмового жанру хрущовської відлиги, яскравими представниками якої є Ліна Костенко, Василь Симоненко та інші, ми змогли, а художників, архітекторів чи інженерів — ні, навіть якщо вони українці. Творцями полтавського автовокзалу до речі теж були українці.

Як ніколи це подразнення «радянщиною» проявляється у контексті повномасштабної війни, а те що відбуваєтсья з полтавським автовокзалом зараз — це ще один приклад цього подразнення.

Без «радянщини», сучасно та за зразком міжнародних аеропортів

Директор «Полтаваавтотранс», у приватній власності якого знаходиться автовокзал, пан Сергій Бутко висловився щодо майбутньої реконструкції:

«Задачу, яку ми ставимо — щоб будівля автовокзалу виглядала без радянщини, сучасно та за зразком міжнародних аеропортів».

Торік з його легкої руки було знищено унікальне сграфіто на фасаді. Знищення аргументували нестачею коштів та відсутністю майстрів. Демонтаж витворів мистецтва здійснили без консультацій із фахівцями. Відновлювати його не збираються.

А ще декількома роками раніше не стало неомодерністичної автобусної зупинки в Решетилівці. Це вже мало хто пам'ятає.

Тепер настала черга цілісного «осучаснення» автовокзалу разом із прилеглою територією. Для модернізації провели внутрішній конкурс серед полтавських проєктантів та архітекторів, зупинились на ТОВ «Укрбілдінвест».

Полтавська хвиля зконтактувала з представником компанії «Укрбілдінвест» і взяла коментар:

«Модернізацію інтер'єру приміщень автовокзалу в найближчому майбутньому проводити не будуть, реконструкція стосується лише фасаду будівлі, прилеглої території, платформ та освітлення: кластимуть плитку замість асфальту, оновлять газонне покриття, облаштують декоративне освітлення фасаду».

У слухавці запевнили, що ніякого замовлення поки що не надходило, а рендерів всередині приміщення наразі не існує. Втім, у приватні переписці компанія не приховує, що інтер'єр теж будуть модернізувати, але як останній етап.

Хіба що крізь скло на екстер'єрному рендері проглядається внутрішнє перепланування автовокзалу. Їм і самим подобаються панно. Але, як зрозуміло, останнє слово все одно буде за приватним замовником, тобто Сергієм Бутком.

А от зі слів Сергія Бутка, компанія вже замовила роботи на прилеглій території та планує наступні кроки — реконструкцію фасаду самої будівлі та приміщення всередині.

Тож на унікальний інтер'єр полтавського автовокзалу чекають зміни, які шанувальникам архітектурного стилю можуть не сподобатися, зважаючи що попередні спроби «осучаснення» Сергія Бутка привели до знищення сграфіто, а фасад тоді частково вкрили панелями, які вибиваються з загального ритму будівлі.

Згодом Сергій Бутко залишив письмовий коментар. Він запевнив, що панно на другому поверсі ніхто чіпати не буде.

Як осучаснюють неомодерністичні інтер'єри — приклад реконструкції київського Центрального автовокзалу

У 2020 році занедбаний Центральний автовокзал на Деміївській площі у Києві теж продали приватній компанії, але новий власник на здивування киян не зашив його у пластик, а обрав шлях реставрації звичайних радянських мозаїк, якими прикрашений вокзал ще з 60-х років минулого століття.

Художники відновили мозаїку Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, першочергово укріпивши аварійні елементи мозаїки, щоб оригінальний декор більше не втрачався, а там де елементи були втрачені, додали свої. Таким чином збереглась своєрідна творча наслідувальність, нерозривність часу. Що з цього вийшло, дивіться на фото:

Чому варто берегти українську архітектуру доби УРСР

Цікавість до неомодерністичної архітектури, як і схожих до неї течій: бруталізму, сталінського ампіру — постійно зростає, при чому більше у західного туриста, ніж у нас. Українцям заважає помічати красу «надивленість» на такого роду архітектуру, бо ми бачимо її кожного дня, і добре, якщо не в занедбаному стані.

Але існує так багато прикладів, коли іноземні режисери знімають фільми, серіали, кліпи, рекламу саме в Україні на тих радянських модерністичних локаціях, повз які ми ходимо і які часто ненавидимо.

Foals, Hurts, Coldplay, Dj Shadow, Twenty One Pilots – це лише частина зірок світового масштабу, що знімали кліпи в Києві.

Але якщо поглянути незамиленим оком на цю архітектуру та ще й у сонячну погоду, може здатися, що вони дуже фотогенічні. Врешті решт, чому бібліотека Вернадського та Квіти України в Києві вважаються крутими, а в Полтаві нормально розбивати пам'ятні споруди, посилаючись на те, що від «радянщини» слід позбуватись.

Хотілося б, щоб українські проєктні бюро переймали правильний досвід, перш ніж модернізувати українські будівлі радянської доби, такі як полтавський автовокзал.

Редакція «Полтавської хвилі» зібралася, щоб писати не лише швидкі новини, але й хороші та корисні тексти для розумних людей. Підготовка деяких текстів займає тижні або й місяці. А матеріали з фронту завжди супроводжуютьсч ризиком для життя. Але ми віримо, що наша робота допомагає змінювати країну та суспільство на краще. Погані тексти — це швидко й дешево. Хороші — довго й дорого.

Щоб робити хороші, нам потрібна ваша допомога.