Донедавна термін «дитина війни» асоціювався з Другою світовою. Та минає ось уже 10 років, як триває російсько-українська війна. За цей час підросло нове покоління українців, у яких наші сусіди намагаються вкрасти дитинство. Країну з якими цінностями вони будуватимуть?
Аби відповісти на це питання, ми розкажемо історію однієї з тисяч полтавських родин. Ця розповідь не увійде до підручників історії, і саме тому ми маємо говорити про неї голосно – аби не зрадити велику сміливість ще маленьких людей. Сміливість жити й мріяти.
![poltavska-khvilia_xcwi/yZkYqWaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/yZkYqWaSg.jpeg)
Матеріал створено в межах спільного проєкту з пʼятьма незалежними українськими редакціями з різних регіонів, аби показати вплив війни на ціле покоління. Посилання на тексти наших друзів шукайте внизу.
![poltavska-khvilia_xcwi/KJK4-haIg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/KJK4-haIg.jpeg)
«23 лютого у мене була вистава “Ми діти твої, Україно”. А мені завжди після вистави купують подарунки, якщо я гарно виступлю. Тоді вже було пізно і мама пообіцяла, що купимо завтра. Пам'ятаю, як я проснувся радісний, бо зараз підемо в магазин. А мама каже, що війна почалась».
Так Максим запам'ятав перший день вторгнення. Хлопчик живе у Полтаві з мамою. Невдовзі йому буде 10 років. Усе його життя триває війна.
«Коли тривога була, ми спали в коридорі. Ви бачили отам в коридорі коврик? По ньому тоді ще ніхто не ходив, і я з мамою на ньому спав. Страшно було. Я думав як так, що таке сталось», — пригадує Макс.
Хлопчик говорить про війну, як щось буденне. Певною мірою так і є, бо це наша нова реальність. І діти також це відчувають.
![poltavska-khvilia_xcwi/KfL69ZaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/KfL69ZaSg.jpeg)
Мама Юлія каже, що спершу син звичайно хвилювався, багато плакав, але вони постійно говорили про це. На всі питання жінка намагалася відповідати прямо, аби не надягати рожеві окуляри. Тепер у Максима є своя позиція — дитяча, але принципова.
Батьки Макса, Юлія та Андрій, познайомилися у 2013 році, коли у повітрі вже відчувалася напруга. Через рік пара побралася, а у вересні 2014-го у них народився син.
![poltavska-khvilia_xcwi/BD_YqW-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/BD_YqW-Sg.jpeg)
На той час Силам Оборони вдалося відбити низку міст, зупинити наступ росіян, а дипломатичні зусилля закінчилися підписанням Мінських угод. Пізніше стане зрозуміло, це було умовне затишшя перед бурею.
Тато хлопчика, Андрій, тоді був спецпризначенцем. Через місяць він вирушив на Схід. Юлія лишилася сама з немовлям на руках.
«Це зараз, коли почалась повномасштабка, ми всі перелякалися, але розуміли, що так може бути. А тоді, я пам'ятаю як його відправляють, а я не знаю ні куди, ні навіщо. Я лишаюся з малою дитиною на руках…» — пригадує жінка.
Чоловік повернувся, коли сину було майже пів року.
![poltavska-khvilia_xcwi/EwVRCZ-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/EwVRCZ-Sg.jpeg)
Після того з певною періодичністю Андрій продовжував виконувати бойові завдання, а нині воює у штурмовій бригаді. Зараз вони з Юлією розлучені, але чоловік часто спілкується з сином і бере його в гості, коли навідується до Полтави.
«Тато іноді приїжджає і забирає мене, якщо може, на один-два дні. Ми граємось або кудись їздимо. Літом можемо в аквапарк поїхати, а зимою в кафе. Я розповідаю йому про школу. Тато добрий», — розказує хлопчик.
![poltavska-khvilia_xcwi/1kdp4ybSR.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/1kdp4ybSR.jpeg)
***
Макс навчається у четвертому класі. З гордістю показує свій торішній табель, де всі оцінки відмінні. Завдяки старанням бабусі, яка допомагає з домашніми завданнями й підтримує онука, всі предмети даються хлопчику легко.
Та шкільною освітою він обмежуватися не хоче, час від часу просить записати його то на футбол, то на плавання, то на робототехніку. І це при тому, що вже вчить англійську, ходить на гурток журналістики, програмування та патріотичні заняття.
![poltavska-khvilia_xcwi/nMbPqZaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/nMbPqZaSg.jpeg)
«Його інтереси, на відміну від часу і фінансових можливостей нашої родини, необмежені», — жартує Юля.
До вторгнення хлопчик говорив російською. Мабуть, через мультики й оточення друзів, міркує мама. А потім під час плетіння сіток вони познайомилися з харківською з родиною, яка через війну опинилася у Полтаві.
«Вони говорили такою чистою і красивою українською мовою, і дорослі, і діти. І Максим також повністю перейшов. Я думаю, саме ця родина дала йому такий поштовх», — додає жінка.
![poltavska-khvilia_xcwi/hlZy3Z-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/hlZy3Z-Sg.jpeg)
Хлопчик пояснює, що зараз важливо говорити українською, бо так ми підтримуємо Україну.
«Це просто не дуже добре, коли говорять не тією мовою, яка тобі рідна. А так я думаю, що у кожного своє рішення як розмовляти», — говорить Максим і додає, що російську вже потроху забуває.
Дорогою до школи починається повітряна тривога — загроза балістики. У коридорі малого вже чекають однокласники, тож він швидко зникає за дверима.
![poltavska-khvilia_xcwi/5HbyqWaSR.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/5HbyqWaSR.jpeg)
Тривога наздоганяє Макса і на гуртку з журналістики в ОЦЕВУМі, тож заняття починається одразу в укритті. Аби розворушитися і розім'яти мозок, починають з популярної гри «Еліас», коли треба пояснити одне одному слово, не називаючи його. Аби зробити це якомога швидше, діти вдаються до простих, всім зрозумілих описів:
![poltavska-khvilia_xcwi/VHlRCW-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/VHlRCW-Sg.jpeg)
— Коли ракета прилітає.
— Вибух.
— Куди люди збираються.
— Підвал.
Неможливо не помітити зачіску Максима — коса як у вікінга. Згадується біблійна притча про Самсона, чия надлюдська сила ховалася у довгому волоссі. Пізніше хлопчик пояснить, чому вирішив не стригтися.
![poltavska-khvilia_xcwi/iFW8qZaIg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/iFW8qZaIg.jpeg)
Керівниця гуртка Ірина Синягівська працює з мамою Макса пліч-о-пліч в ОЦЕВУМі багато років, тож хлопчик фактично росте у неї на очах. Жінка каже, що покладає на нього неабиякі надії:
«Це дитина, яка розуміє з півслова. Звичайно, мені треба мотивувати його, як і будь-яку дитину, але в нього дійсно виходить прекрасно. Нехай ці кроки поки маленькі, але він виросте. Головне не втратити в ньому цю жилку до письма й інтерес».
Під керівництвом пані Ірини її учні пишуть військовим листи, роблять янголят тощо. На думку жінки, це допомагає малечі тримати зв'язок з реальністю та не забувати, що війна триває. Вона зауважує, що Макс у цих темах проявляє надзвичайну серйозність.
«Коли вдома, у школі й позашкіллі про це говорять правильно, то дитина не боїться, а захоплюється, не страждає, а пишається. Ось це важливо. Мама зуміла втримати у ньому баланс дитинства. Він вміє проговорити свої почуття, а не носить їх у собі», — додає Ірина.
Заняття добігає кінця. Хлопчик записує домашнє завдання і вирушає на наступний гурток у центр спецпідготовки «Скіф».
![poltavska-khvilia_xcwi/qOIGjWaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/qOIGjWaSg.jpeg)
«Скіф» заснували у 2015 році для підготовки спортсменів, до служби в армії, поліції, та інших силових структурах. Тут навчають дорослих та дітей, без вікових обмежень. Основа підготовки — рукопашний бій. Він дає можливість сформувати характер, нормальну фізичну кондицію і витривалість. Крім цього тут формують навички стрільби за допомогою пневматичних гвинтівок.
Тренер Сергій Чепіжний зберігає в залі майже ідеальну дисципліну. Його тон суворий і водночас спокійний. Малому пощастило з оточенням, адже є на кого рівнятися і з кого брати приклад.
![poltavska-khvilia_xcwi/EEaUqZ-SR.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/EEaUqZ-SR.jpeg)
— Рівняйсь! Струнко! Слава Україні!
— Героям слава! — хором відповідають вихованці віком від 7 до 15 років.
Під час розминки Максим швидко розчервонівся, виглядає старанним і зосередженим. Його удари можна назвати сильними й чіткими, як на дев’ятирічного хлопчика. Він займається тут четвертий рік і має жовтий пояс зі смужкою.
![poltavska-khvilia_xcwi/fYFQ3Z-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/fYFQ3Z-Sg.jpeg)
Сергій Чепіжний називає хлопця характерним. За роки тренувань чоловік помітив у ньому бажання завжди бути першим, а це важливо у спорті.
«У нього постійно є конкурент по рівню навичок, з яким вони змагаються на межі, то один перемагає, то другий. Фізично розвинений добре, тобто перспективний спортсмен. І по стрільбі у нього хороші результати, і по рукопашному бою є призові місця. Він рідко коли здається», — зазначає Сергій.
![poltavska-khvilia_xcwi/8XQkjW-SR.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/8XQkjW-SR.jpeg)
Впродовж заняття стає зрозуміло — хлопчик має лідерські якості. Максиму вдається бути значущим у різних компаніях, від наймолодших до найстарших. Однак під час спарингів дружня атмосфера різко змінюється на конкуренцію. І хоч хлопцю дістається старший і вищий суперник, Макс намагається брати спритністю.
На поличці над Максимовим ліжком акуратно стоять гільзи різних розмірів.
«Це мені дядя передав. І чеку від гранати. Він зараз на війні», — пояснює хлопчик.
![poltavska-khvilia_xcwi/8cnmCZ-Ig.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/8cnmCZ-Ig.jpeg)
У 2014 році молодший брат Юлії, Сергій, закінчив Харківську академію і пішов добровольцем. Коли Юлія була вагітна, Сергій вже брав участь у звільненні Краматорська і Слов'янська.
З початком вторгнення чоловік полишив своє життя у Польщі, де був гідом по горах, й повернувся додому, відстоювати своє. Юлія пригадує, що він пояснив це рішення словами, які з його уст звучали зовсім не банально: «А що я людям скажу?» Вона описує брата зі сльозами на очах:
![poltavska-khvilia_xcwi/UQ0mjWaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/UQ0mjWaSg.jpeg)
«З дитинства він задавав глибокі питання. Мій Сергій завжди мав конкретні погляди на життя і суспільство. Він принципова людина з чіткою та впевненою громадянською позицією, справді відданий своїй країні».
Максим каже, що його дядько раніше мав довге волосся, але довелося постригтися, бо воно заважає під шоломом:
«У нього було дуже довге волосся, я таке саме хочу, щоб бути на нього схожим. Ну і ще козаки раніше так ходили. До перемоги точно не стрижуся, а після перемоги я подумаю».
![poltavska-khvilia_xcwi/a1f-jZaSg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/a1f-jZaSg.jpeg)
Хоч вони й рідко бачаться, але дядько для Макса є взірцем. Торік, коли в Полтаві вперше вимкнули світло через російські обстріли, Макс пішов і купив за свої гроші павербанк. А потім сказав: «Мабуть, він треба дяді». Тож разом з мамою запакував і відправив річ на фронт.
***
«Росія напала, тому що вони так захотіли й все. Їм потрібна територія, як я розумію, забрати все, і більше нічого їм не треба», — так Максим пояснює для себе те, що відбувається у країні.
Хлопчик без тіні сумніву каже, що якби побачив росіянина, то вбив би його. Аби в його намірах ніхто не сумнівався, Макс розкладає на ліжку свій іграшковий арсенал: дробовик, кулемет, катана, пістолет і лук.
![poltavska-khvilia_xcwi/Imv_3W-Sg.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/Imv_3W-Sg.jpeg)
На його думку, для українців зараз найважливіше — перемога:
«Це коли ніхто не чутиме ракети й все буде добре. Коли просто напишуть скрізь: “Ми перемогли”, по телевізору навіть покажуть, і замість сирен щоб загуділо слово “Перемога”. І тоді вся Україна вийде з дому і всі міста святкуватимуть».
Тож ми, дорослі, маємо зробити все, щоб мрії наших дітей стали реальністю.
![poltavska-khvilia_xcwi/UEEl3ZaSR.jpeg](https://poltavawave.com.ua/media/max/w1400/poltavska-khvilia_xcwi/UEEl3ZaSR.jpeg)
Історії дітей з інших регіонів читайте на сайтах наших друзів:
Усе моє життя триває війна: історія 10-річного Івана Зуйкова з Чернігова
Історія 11-річного Єгора, якому довелось повоювати за життя під час війни
Війна тривалістю в життя: як живуть і про що мріють 10-річні ровесники війни
Ровесники війни: як та чим живуть зараз діти, які не застали мирних часів в Україні
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.