Фазани, пацюки і «РозвідНяв»: як виживають тварини в умовах війни на сході (фото)

Війна з Росією триває вже 7 років. За цей час ми наслухалися багато про жителів Донеччини та Луганщини, які змушені були залишити свої домівки, про добровольців, які, ризикуючи власним життям, пішли захищати державні кордони тощо.

Але ж на тих територіях жили і продовжують жити не тільки люди.

Саме тому сьогодні кореспондентка «Полтавської Хвилі» поспілкувався із волонтером та добровольцем з Полтави Володимиром, який на власні очі бачив, як живуть тварини в умовах війни.

Дикі тварини

Тварин дуже багато. По-перше, багато розвелося диких тварин. Сидиш на спостережному пункті, дивишся у тепловізійний монокуляр вночі, то заєць пробіжить, то фазан пролетить. Косулі підходили прямо до позицій. Кабани ще розвелись.

А фазанів – ну дуже багато. Ми навіть кількох збивали автомобілем, неспеціально звісно. Просто там же швидко їздиш, аби не підстрелили.

А фазани ж доволі нерозумні птахи – одна злякається, побіжить через дорогу, і за нею помчить весь виводок. А там може бути 20-30 птахів. Навіть, коли вони тобі кидаються під колеса, дуже ти не зупинишся: там взагалі ніде маневрувати, попід дорогою шматки заліза, залишки згорілих авто. То потім ото виковирюєш з бампера і готуєш рагу. Я особисто збивав під час переїзду між позиціями батальйону.

М'ясо у фазанів жорстке, але смачне. Головне, довго тушкувати.

poltavska-khvilia_xcwi/7WAM-6m7R.jpeg

У селі Водяне, неподалік від наших позицій, було дуже багато кабанів. Там поруч заповідник, ото вони звідти. Біля самого Донецького аеропорту багато косуль і зайців. От ти йдеш, а вони перед тобою «стадами» бігають.

На всіх цих тварин ми не полювали. Та і це було б зовсім неправильно — стріляти на тій території.

І пацюки! Боже, скільки там було пацюків! І всі величезні, як коти розмірами. Вони там відгодовані та агресивні. Могли і на котів напасти.

Коти

Дуже багато було котів. Вони там напівдикі. Але намагалися триматися ближче до людей. Тож кожний підрозділ мав своїй котиків, особливо багато кошенят приходило влітку. Бригади змінювалися, і тварин передавали, грубо кажучи, із рук в руки. Їх годували, за ними наглядали, аби ті не постраждали.

А, повірте, піклуватися там було про кого. Наприклад, на території першої роти був контужений собака. У нього кожні 10 секунд здригалася передня лапа. І це відбувалося незалежно від того, що він робив: їв, спав, бігав чи просто сидів. Чимось схоже на нервовий тік у людини.

У нашому розташуванні було три собаки та три кота. Наші хлопці хотіли навіть завести свиню. Ну а що? Часто лишалися якісь каші, недоїдки, тож порося б вигодували. А потім дорослу свиню можна було б заколоти. Але так все і залишилося на рівні розмов. Проте в інших підрозділах дійсно були і такі випадки.

Плюс були ще коти і собаки у місцевих. Ми знаходилися неподалік села Піски, де залишилося всього 5-7 місцевих жителів. Вони розводили курей, підгодовували котів та собак.

Персик

Захожував до нас часто кіт із сусідніх позицій. Рудий, нахабний. Звали його Персик. Пам’ятаю, відкриваю я комору, а там у кватирці тільки дупка Персика стирчить і ковбаса, яку він намагається вкрасти. Кіт побачив мене, намагається втекти — а ковбаса не дає! Я до нього кинувся, а той швидко відгриз шмат ковбаси і як чкурнув! Потім йдеш на сусідню позицію, скаржишся на кота, а у відповідь чуєш: «В армії немає слова «вкрав», є слово «про…ав». З тієї пори ми Персиковій появі якось не дуже раділи:)

Ясик

На позиціях я знайшов і свого кота, якого потім забрав до себе додому. Він, разом зі своєю маленькою сестричкою, «прибився» до нас. Такий жалісливий, манюсенький був. Таких, як він, можна було троє на долоню всадити. Але, незважаючи на розміри, був дуже сміливий. Заліз до нас у розташування, знайшов кухонну плиту і всівся біля неї. Там найчастіше шкрябалися миші, тож він вирішив на них пополювати. А миші були розміром такі, як він.

Ми з цим малюком одразу знайшли спільну мову. Назвав його Ясик. Я його відгодовував, він же ні на хвилину від мене не відходив. Навіть під час розвідки або тоді, як треба було кілька кілометрів пронести воду тощо, ходив зі мною. По окопам, по дорогам. До 10 кілометрів набігав зі мною. Дуже слухняний кіт.

Ясику теж дісталося на Сході. Під час однієї із тривог, йому дверима придавили хвоста — той неправильно зрісся. Тепер не любить, коли йому до того місця торкаються. Під час обстрілів Ясик завжди ховався до мене в спальник і там тремтів. До цієї пори лякається і тривожиться від голосних звуків.

Також через те, що там постійно треба було поводитися більш-менш тихо, Ясик взагалі не навчився нормально нявкати. Навіть зараз його «Няв» нагадує більше якесь тихе хрипотіння. Здебільшого, він нявкає беззвучно, просто відкриваючи рота. Через це називаю його «РозвідНяв».

Був випадок, коли я поїхав у відпустку перед звільненням з контракту. Його забрати не зміг, оскільки кіт тоді був на полюванні — я його не знайшов. Ясик на місяць лишився сам. Через це він втік і нікому в руки не давався. Аби забрати його, попросив хлопців, щоб ті його відловили. Шукали кота тиждень. Коли спіймали — зачинили у кімнаті. Потім я вже не приїжджав на позиції, а попрохав, аби мені підвезли кота на обумовлене місце. Його везли на швидкій — тільки так можна було це зробити. За цей час він подряпав медикам руки, намагався вирватися, його навіть почали називати бешеним. Але коли Ясик побачив мене — одразу заспокоївся. Навіть цілу дорогу назад він мовчки сидів у переносці і тільки муркотів. 8 годин кіт не видавав жодного звуку, не просився у туалет, не нявкав. Пасажири потягу навіть питали, чи він там ще живий. А я пояснював, що кіт просто щасливий, бо нарешті поруч зі своїм господарем.

Взагалі тварини там потрібні.

По-перше, собаки охороняють територію, тобто ти одразу почуєш, коли хтось хоче підійти.

По-друге, коти та собаки — це прекрасна психологічна розрядка для солдат. Хтось заспокоювався, коли гладив їх, хтось відволікався від жахів війни, поки піклувався про тварин, комусь вони нагадували дім… Тому це дуже добре, що вони там є.

Більше того, солдати часто забирають тварин додому, оскільки ті стали їм справжніми друзями.

Ярослава Фоніна

Ще з рубрики: "Довгочит"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар