«Я математик, а не бухгалтер»: історія полтавської науковиці

Пам’ятаєте школу? Довгі уроки, короткі перерви, улюблені вчителі. Хоча були й ті, що “дратували” своєю педантичністю. Згадайте, які предмети ви любили, а які навпаки. А пам’ятаєте, якої концентрації уваги вимагала математика? Скільки часу ви розв’язували рівняння на алгебрі? Цікаво, чи вдавалося це всім? Бо «Полтавська хвиля» поспілкувалася з людиною, впевненою математику може знати кожен!

Тетяна Барболіна

Тетяна Барболіна математикиня, деканка фізико-математичного факультету Полтавського національного педагогічного університету, науковиця, докторка фізико-математичних наук.

Коли читаєш стільки характеристик — перед очима, зазвичай, постає серйозна жінка у віці. Та це не наш випадок. Ми зателефонували пані Тетяні й дуже здивували її проханням дати інтерв’ю. За інтонаціями було зрозуміло, що вона посміхається: «Це дуже неочікувано і приємно, авжеж приходьте».

Нас із фотооператором зустріли в деканаті фізико-математичного факультету. Там працює пані Тетяна. Основне її заняття — викладати та досліджувати.

«А ми вас чекаємо, проходьте», — каже вона і посміхається. Гарна, молода, привітна. Зовсім не схожа на жінку-математика (ну принаймні на той образ математика, який є в голові авторки статті. Але ж то дуже суб’єктивно). Проходимо до її кабінету — охайний, зелений, із прибраним столом і великою кількістю квітів. Тут затишно. Отож, починаємо розмову.

Математика та мрія про вчительство

Я хотіла бути вчителем. У мене мама вчителька математики. Фактично всі шкільні роки мріяла про цю спеціальність. Тому інших варіантів крім педагогічного я навіть не розглядала.

Передусім мене цікавила математика. Я вибирала педагогічний свідомо, бо це дало мені змогу поєднати й вчительство, й науку.

Для мене моя професія й науковця, й викладача була та є важливою. Бо я можу передати всі свої знання учням і студентам.

Про науку

Я працюю в галузі дослідження операцій. Це ті напрямки, що пов’язані з пошуком рішень, які є найкращими в певному випадку. Я займаюся розв’язуванням оптимізаційних задач. Наприклад, є набір певних обмежень і потрібно, зважаючи на них, обрати найбільш вигідне рішення.

Аби було зрозуміло

Одна з типових задач — транспортна. Це той випадок, коли ми маємо кілька магазинів і кілька виробництв одного й того ж самого продукту. Всі вони знаходяться в різних місцях. Зрозуміло, що транспортні витрати при перевезенні будуть різні. В кожного магазину є свої потреби. Так само й завод може виробляти тільки певну кількість продуктів. У цьому випадку потрібно зрозуміти, як спланувати роботу таким чином, щоб мінімізувати загальні витрати.

Або

Служба доставки привезла товар на склад. Тепер його треба розвести по всьому місту. Ви знаєте, яким чином спланувати цей рух так, щоб сумарні витрати на ці перевезення були мінімальними?

Вибір наукового спрямування — лотерея

Той напрям досліджень, який мені запропонували на початку моєї наукової діяльності виявився дуже цікавим. Бо вибір наукового спрямування — це часто певна лотерея. Адже галузі математики досить різні. Підґрунтя одне, але методи у кожній галузі різні.

Скільки часу ви витрачаєте на написання статті?

Чесно кажучи, це не передбачувано. Над розв’язанням однієї задачі можна «битися» роками та вона не розв'яжеться. Тому дуже складно нормувати в таких речах наукову роботу.

Бувають задачі, що перетворюються на проблему століття

Науковий пошук не прив’язаний до часу. Бувають задачі, які схоже формулюються, але одна розв’язується дуже просто, а інша дуже складно, й у результаті взагалі перетворюється на проблему століття. Знаєте, інколи залишається невеликий крок, щоб досягти бажаного результату. Але з тих чи інших причин більше ніхто з науковців-попередників цей крок не побачив. А буває навпаки — коли попереду не один крок, а дуже довгий шлях. І ти досліджуєш, знаходиш той довгий шлях, а потім з’ясовується, що ще існує й дуже короткий.

Не образливо в такі моменти?

Мабуть, скоріше приємно, що знайшов кращий варіант. Не завжди наукове пізнання йде найкоротшим шляхом. Буває таке, що шукаєш щось одне, а дорогою виявляється ще чимало важливих і цінних результатів. Вони начебто не те що спеціально досліджувалися, однак виникли як такий собі додатковий результат.

Я можу припустити багато чого. Питання в тому, чи вдасться це довести

Якщо ми говоримо про математику, то припущення діло таке. Я можу припустити багато чого. Питання в тому, чи це вдасться довести. Іноді доводиться протилежне, але плюс у тому, що для математиків цінне як пряме, так і протилежне твердження. Буває таке, що здається ось воно — фініш. Майже все. Трішки не вистачає. А потім з’ясовується, що те «трішки» і є те критичне, що не дає можливості ні довести, ні спростувати. І задача залишається нерозв’язаною.

Бувало таке, що у вас опускалися руки під час дослідження?

Бувало. Але іноді, мабуть, і справді краще відкласти на деякий час. Потім, або буде новий підхід, або з’являться якісь нові задачі. Знаєте, в процесі наукового пошуку виринає багато проблем. Тому, якщо навіть не розв’язується та, з якої ти починав, — розв’язується інша. Наука — це постійний пошук. Чим більше розв’язків ти знаходиш, тим більше з’являється варіантів розвитку.

Дівчат в математиці менше

Спростуйте чи підтвердьте «Математика — не жіноча наука»

Справді, дівчат у математиці менше. Але це не означає, що жінка не може бути математиком. Хоча з іншого боку, мабуть, і тягти дівчат в математику, аби зберегти гендерну рівність теж не правильно. Дівчата можуть бути гарними математиками та програмістами. Так, менше, але я думаю, що це не тільки через те, що дівчат туди не пускають. Можливо, вони просто рідше відчувають потяг до таких видів наукової діяльності, які пов’язані зі строгою логікою. Це не означає, що жінка не може досягти успіху. Може. Але кількість жінок, які бачать для себе реалізацію в цій сфері наразі менша ніж кількість чоловіків.

У вас на факультеті більше хлопців чи дівчат?

На «математиці» більше дівчат. На «комп'ютерних науках» поки що більше хлопців. Окрім того, варто пам’ятати, що в нас тут (на фізико-математичному факультеті — ред.) учителі математики. А на вчителів ідуть переважно дівчата.

Я думаю, що не залежно від гендеру, в науку повинні йти ті, кому цей напрямок подобається, кому цікаво здійснювати науковий пошук. Так, часто він не передбачуваний. Треба бути готовим до того, що задача, за яку ти взявся, іноді може не мати розв’язку.

Бо задачі бувають схожі на горішок. Можна знайти, як його розколоти. А є задачі, як скеля. Ти стоїш біля неї й по шматочку відколюєш. А на це йде немало часу.

Математикою можуть займатися ті хто є талановитими чи ті хто є посидючими й цілеспрямованими?

Будь-яка сфера діяльності на високому рівні — це особливий вид таланту. Не важливо чи це математик, чи журналіст, чи художник.

Я знаю дітей, які досягали непоганих результатів внаслідок акуратності й посидючості. Тобто, маючи четвірки, але внаслідок наполегливої й систематичної роботи, досягали рівня твердої п’ятірки. І дітей, в яких це скоріше талант ніж посидючість. Тобто вони бачать взаємозв’язки й разом з тим можуть припускатися неакуратності у виконанні елементарних обчислень.

Інколи талановиті математики не отримують 200 балів за ЗНО

До речі, чому нерідко трапляється, що діти талановиті не мають двісті балів на ЗНО? Бо для розв’язування нестандартних задач важливо побачити ідею, а не виконати елементарні розрахунки. І людина, яка здатна бачити нестандартні зв’язки, іноді на тривіальні речі може просто не зважити, або перемудрити, бо думає, що все не може бути так просто. Або просто проскочити повз якісь елементарні речі.

Авжеж математика вимагає акуратності. Але в якийсь момент, коли ти здійснюєш власний пошук — осяяння важливіше акуратності.

Для талановитих, тих, хто розв’язує складні задачі й рухає науку вперед, задачі прості та елементарні можуть бути не цікавими. Вони їх розв’язують на абияк і можуть не побачити результату в рутинних операціях.

Колись один відомий вчений сказав: «Я математик, а не бухгалтер».

Чи існує поділ на математиків та гуманітаріїв?

Мені здається, отой поділ на гуманітаріїв і математиків — це бажання виправдати себе у своїй неспроможності щось зробити. Просто іноді ми намагаємося приховати від себе самого, що не можемо. Простіше сказати «я гуманітарій» і можна навіть уже не намагатися щось та й зрозуміти.

Математика для навчання складна тим, що там все взаємопов’язано. Коли втрачені основи, то через відсутність підґрунтя не вибудовуються взаємозв'язки. Тому, якщо десь щось пропустив, то надолужувати досить важко і простіше для багатьох тоді сказати, що гуманітарій.

Якщо у людини немає підґрунтя, немає з чого вибирати, це те саме, що поставити когось біля скелі, але не дати інструментів, щоб на неї залізти. Та якщо знаєш методи та орієнтуєшся в них, то можеш вибрати чи знайти шляхи розв’язання.

Зараз говорять, що не треба знати формули, що Google все скаже. Але, якщо з кожним запитанням іти до Google, то треба знати як його сформулювати. А для цього треба мати уявлення, що такий метод існує або, що така формула є. Тому базовий набір знань потрібен.

Математикам також потрібне натхнення. Монотонно розв'язуються задачі, в яких застосовуєш уже відомі методи. А коли ти шукаєш нове — то це творчість. Так само як для поета існують муки творчості, коли потрібна муза, так само і математик мучиться над розв’язуванням задачі, яке десь тут крутиться, а його все немає. І ти не знаєш з якого боку підійти. Оце і є творчий процес, а не рутина.

Подякуй авторці!

Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.

Катерина Ткаченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"