Полтавські радіоісторії: «Ми теж connecting people»

«Говорить Полтава». Ви чули цю фразу в своєму житті хоча б раз? Де ви тоді були? Може, вдома після спекотного дня сиділи на кухні й дивилися через вікно як вечоріє?

Чи, може, ласували бабусиними пирогами з вишнями, а вона в той час новини слухала? Або дід умикав засідання Верховної ради, тулився до «радіва» вухом і цмокав губами, таким чином висловлюючи незадоволення.

Тоді ми чули тільки голоси, але завжди цікаво було — хто вони, ці люди по той бік динаміка.

13 лютого відзначають Всесвітній день радіо, тому «Полтавська хвиля» завітала в гості до радіоведучого, голос якого лунає на радіохвилях Полтавської області уже 21 рік (Українське радіо. Лтава — ред.). Його звуть Олександр Бобошко. Він працює на радіо з 1 серпня 2000 року.

Замість вступу

Нині радіо працює на вулиці Раїси Кириченко. Минаємо талий сніг і заходимо в приміщення. Пан Олександр чекає нас на дивані другого поверху.

«Ну що, — каже він, — тут будемо спілкуватися, чи в студію підемо?» Ми обираємо другий варіант.

«Пане Олександре, уявляєте: готувалася до інтерв'ю з вами й тільки зараз зрозуміла, що лишила питання в редакції».

«Так це ж прекрасно, — говорить він, — значить добре поспілкуємося. Бо до мене гості в студію приходять, розкладають перед собою текст і починають читати. То я той текст у них хвилини через дві забираю».

«Але ж так не можна — вони переживають».

«Ну, переживають вони перші дві хвилини. А потім починають говорити. Буває таке, що розмову на 20 хвилин людина планує, а говорить 40».

Про людей мовчазних та про «фішки» ведучих

А бувало таке, що не вдавалося розговорити людину в студії?

Щоб взагалі людина мовчала — то ні. Буває, наприклад, що розраховуєш на 20 хвилин розмови, а людина на 15-й хвилині вже все сказала. Тоді в журналістів є таке унікальне правило: «А нагадаймо нашим слухачам ще раз про…».

Були в мене випадки, коли двоє гостей в ефірі. Один замовкав взагалі, з іншим говориш.

А якщо хтось один приходить і замовкає?

Тоді починаєш ставити запитання впродовж хвилини, розтягуючи слова. І намагаєшся в запитання «підкинути» людині два-три варіанти відповіді. Тоді сподіваєшся розговорити. Хоча, бувало, гість вислухав питання, дивиться на тебе, й каже: «Да».

Вибачте, ми таким не займаємось

А якщо агресивні люди телефонують під час прямого ефіру, як Ви з ними говорите?

Це прямий ефір, тому «включаємо» всіх. Коли ж людина вживає ненормативну лексику або починає політичну агітацію, я кажу: «Вибачте, ми таким не займаємось» і розриваю зв'язок.

Я так одного чоловіка вимкнув. А він образився й два дні не телефонував. До речі, наш постійний додзвонювач. Він оце дзвонить і каже: «Добрий день, мене звати так-то, я хохол».

А я йому: «Станете українцем — тоді й дзвоніть. Хохлів нам в ефірі не треба». Ну він образився.

То у вас програми в прямому ефірі?

У нас два відрізки зараз. Перший із 12.10 до 13.00, а другий із 17.10 до 18.00. Перший відрізок: десять хвилин новини, потім програма «Ваш день», далі «Музичний екіпаж».

Другий відрізок: новини 10 хв, потім програма «Будні» та програма «Оупен студія».

Новини готує інформаційний відділ. Вони завжди в прямому ефірі, програма «Ваш день» — аналогічно. Ми запустили її торік. Вона інтерактивна. Ми сідаємо, визначаємо якусь важливу тему, повідомляємо про неї слухачам та запитуємо їхньої думки. Й тоді вони нам телефонують. Дзвінки приймаємо на стаціонар та у Вайбер. Також у Вайбері можна розміщувати дописи впродовж ефіру.

Як Ви шукаєте тему на «Ваш день»?

Ми беремо теми, які активно обговорюють у соціальних мережах, або які є актуальними для людей у певний час. Збираємо офіційні дані, читаємо коментарі.

Але знаєте, якщо говорити про пенсію чи проїзд — охочих висловитися буде багато.

Наш рекорд — 14 дзвінків за 20 хвилин.

Про перший досвід

«Мій перший прямий ефір був о 8.10. Це була інформаційна програма «Панорама». А перший сюжет я досі пам'ятаю. Тоді нам надіслали лист про те, що жінку покусали бродячі собаки. І мені дали завдання розібратися в ситуації. Колеги порадили сходити у ветклініку за Співочим полем. Я туди й рушив.

Прийшов, значить, а працівники сказали почекати, бо в них перерва на обід. Я сів на лавці, це був кінець липня, сиджу — чекаю. А вони побачили мене і кажуть: «Заходь, ми тебе чаєм пригостимо». То ще й чаєм мене напоїли. І відправили потім у міський комунгосп. Я приходжу, а в мене ще ні посвідчення не було, нічого. Тільки репортер (пристрій для запису, зараз замість нього використовують диктофон. - ред).

Я приходжу, а там чоловік каже: «А ти хто?». — Кажу: «Та я журналіст». — А він: «Посвідчення». — Кажу: «В мене немає, я тільки стажуюся. В мене ось репортер є. А в нас репортери були великі». — А він каже: «Та й що. Ти бандуру якусь припер».

Виходжу, а він навздогін кричить: «Та підожди, як тебе прізвище»? — А я кажу: «Бобошко». — А він:«Так ти Василя, мабуть, син?» — Кажу: «Та ні, в мене батька по-іншому звати». — Він: «А в мене такий друг був Василь Бобошко. Ну ладно, — каже, — якщо ти Бобошко — давай, я тобі розкажу».

Отак я тоді сюжет і зробив».

Про репортери

А репортери були здорові. Касетні. Не маленькі диктофони, а важкі — кілограма чотири. І там касети.

Отож, ми йдемо з репортером. Важкий він був. Потім записуємо на касету розмову. Приходимо і переганяємо на чорнову плівку, чистимо і переганяємо на іншу, щоб в результаті зібрати один матеріал із декількох частин. Буває записав інтерв’ю на десять хвилин і чекаєш, поки переписуєш.

Розкажіть про ефір, який Ви пам'ятаєте

Та їх насправді сотні. Зазвичай ефіри запам’ятовуються скандальні. У мене був такий, коли мене звинувачували в усьому, в чому тільки можна. Років два тому була ситуація з майданчиком для вигулу собак на Браїлках. «Для чого нам цей майданчик». «Собаки там будуть бігати какати», — писали люди в соцмережах.

Сварка почалася перед прямим ефіром

І я запросив у студію двох людей, які "за" майданчик і двох людей, які "проти". То вони ледь мене не побили. Бо одна дівчина-зоозахисниця колись працювала зі мною. І ми почали з нею говорити про колишніх колег. А ця жінка, що "проти", сказала, що все тут у нас підлаштовано. Сварка почалася перед прямим ефіром і продовжувалася в ефірі. Звісно, я намагався їх стримати, але важко вдавалося. Тому чекав, коли ті двадцять хвилин закінчаться.

Я на колінах вів прямий ефір

А бувало, колись вийшов на роботу після лікарняного. І сів, перечитую інформацію, до ефіру хвилина, а в мене носом кров пішла. І я розумію, що ніхто не прибіжить і не замінить мене. Став на коліна перед мікрофоном, підняв голову, над головою тримав листок і читав новини.

Мене з роботи "звільняли" в прямому ефірі

Телефонують, кажуть: «Ви не про те говорите, а це ж чепуха. Треба про оте говорить. Я щас в Київ позвоню. Всьо. Ти завтра можеш на роботу не виходить».

Під час ефіру Ви не знаєте, в яке русло піде розмова. Але завжди орієнтується й ставите влучні питання. Ви готуєтеся, ви дуже розумний, чи ви імпровізуєте?

Да! — сміється :)

Не можна ж бути ерудованим з усіх питань, про які ви говорите. Чи можна?

Ні. Я готуюся. Все залежить від теми.

А було одного разу телефонує мені знайомий і каже: «У мене є такий цікавий гість. І ми проходимо якраз біля радіо. Він може на 20 хвилин зайти». А я сиджу і розумію, що навіть не запитав як прізвище гостя. Знайомий лише сказав, що це автор книги «Іловайськ». Ну все. Мені цього вистачило. Ми почали про Іловайськ, а далі вже слово за слово, слово за слово.

Але ж це треба уважно слухати. А якщо важка тема. Не буває такого, що в голові не тримається інформація і ви зависаєте. А як же тоді ставити питання?

Буває. Тоді я прошу спікерів розказати простими словами, щоб зрозуміла кожна людина, кожен слухач. І головне знати, яке прикладне значення має тема для слухачів.

Ми можемо говорити про адронний колайдер, але який із цього зиск. Яка користь буде з цієї теми для жителів Полтавщини? Розумієте, хочеться спонукати людей діяти. Я дуже люблю говорити про громадські чи шкільні бюджети, про найкращі приклади громад. Щоб хтось послухав і подумав: «А чому б і нам такого не зробити».

Ми теж connectіd people

У нас є слухач із Дмитрівки, Дід Корній. Він телефонує і каже «Я Дід Корній». А інший слухач телефонує й каже: «Дід Корній така цікава людина. Дайте його номер телефону». І вони почали між собою спілкуватися. І що виявилося — вони служили в одній частині, але в різні роки. Працювали в одному підприємстві, та не були знайомі. А тепер вони спілкуються.

Ми пишаємося нашими слухачами. Бо як там: «Nokia — connectіd people. Ми теж — connectіd people».