«Я ніколи не йшов на війну помирати, я йшов, щоб вижити» — історія полтавського добровольця «Шумахера»

Донеччина. Від точки дислокації до «нуля» лише кілька кілометрів. У повітрі висить стійкий запах пороху, від сільських хат відлунює звук пострілів гармат та вибухів, а над дахами свистять снаряди. Підходимо до металевого паркану, на якому білою, трохи стертою фарбою написано «116 ТрО». З двору на зустріч нам виходить «Шумахер». Командир одного з підрозділів цієї бригади. На ньому розстебнута кевларова каска, а за плечима АК в камуфляжі з глушником. Обличчя обвітрене у донецьких степах, а в очах — втома.

Олександр «Шумахер» — командир у 116-й ТрО Полтавщини, воює на Донеччині. На фронті ще з 2015 року. Оскільки тоді 20-річного хлопця до лав ЗСУ не брали, то пішов до рятувальної місії «АСАП ЕМС Хоттабич». У зоні ООС їздив на «медеваку», на якому рятував життя поранених.

Довгий час його родичі навіть не знали, що їхній син ризикує життям, евакуюючи 300-х. Батько й мати думали, що Олександр поїхав на заробітки. На початку Великої війни чоловік відправив дружину з дитиною за кордон, а сам повернувся на війну. Повне інтервʼю з цим відчайдухом дивіться у відео. Нижче ж лише коротка вибірка з нашої із ним розмови.

«Шумахер» розповідає, що хотів воювати ще у 2014 році. Але без досвіду строкової служби не знав як долучитися до бойових дій. Тому перший час збирав «гуманітарку», возив її на Донеччину.

«У 2014 році, коли почалася війна, я безпосередньо хотів брати в ній участь, адже розумів, що мене це стосується як чоловіка, українця, і я в першу чергу зобов'язаний захищати нашу державу. Шукав варіанти, де можу бути корисним. Мені тоді було близько 20 років, ще без армії, тобто не проходив строкову службу не міг зрозуміти куди саме податися».

У 2015 «Шумахер» вирішив, що варто піти до армії та вже воювати зі зброєю в руках. До лав ЗСУ хлопця не брали через стан здоров'я. Тому Олександр подав заявку в добровольчий рух «Правого сектору». Наближався час їхати на фронт, але водночас ще дізнався про рятувальну місію «АСАП ЕМС Хоттабич».

«Хлопці та дівчата добровольці досі працюють саме на фронті на "медеваку". Близько півроку переписувався з "Хоттабичем". Спершу хотів потрапити до них. Мені дали згоду на "Правий сектор", хотіли прийняти. Цього ж дня відписали з "Хоттабича" і попросили передзвонити. Я зателефонував, запитали наскільки я готовий та про мої навички. У мене була одна конкретна відповідь, що доволі добре керую автомобілем, нічого не боюся та готовий їхати, не зважаючи на обстріли та небезпеку».

Тоді 20-річному хлопцю довелося обрати між «Правим сектором» та «Хоттабичем». Переломний момент трапився тоді, коли з рятувальної місії в Олександра запитали, скільки потрібно часу для підготовки. Він відповів — доба.

«Мамі сказав, що поїхав на заробітки в Запоріжжя, працювати водієм. Півтора місяці ніхто не знав, де я був. Це був серпень 2015 року. Я вже був в Авдіївці. Приймав перших поранених на борт».

Рюкзак за плечима, пару сотень гривень у кишені — весь скарб, який тоді ще юнак узяв із собою. Батьки дізнались аж через півтора місяця. І не від нього.

«У мене був квиток в один бік. Була якась кількість грошей, не велика і один рюкзак. Більше нічого. Але я приїхав, побачив. Мене прийняли доволі непогано. Познайомився з командою і побачив, що всі один за одного тримаються. Це найголовніше. Потім подруга, в якої я брав картку, сказала моєму знайомому про це. Той знайомий через півтори місяці, розмовляючи з моєю мамою, навіть не знаючи, що моя мама не знає де я ляпнув: "Як там Саня, коли він повернеться з Донбасу?" Для неї це стало шоком. Одразу почалися дзвінки: "Де ти, що ти, це правда чи не правда". Довелося сказати де я, що все зі мною добре, все гаразд, я в безпеці».

Ці півтора місяця для мами Олександра дали змогу зрозуміти, що не всі помирають на війні.

«Я ніколи не йшов на війну помирати. Зараз я тут не для того, щоб померти. Я для того, щоб вижити, захистити нашу державу, дати майбутнє нашим дітям, жінкам, батькамі».

Позивний «Шумахер»

«Мені згадалися з дитинства комп'ютерні ігри з дитинства. Гонки. Запропонував. Всі мої побратими відповіли: "Так, точно, Шумахер". Деякі спочатку сумнівалився, але час і робота, яку виконували, довели, що цей позивний відповідає моїй особі».

Я жодного разу не сумнівався у своєму рішенні

У добровольчому підрозділі «Шумахер» прослужив три роки. Лише раз виїздив "на гражданку", коли захворів дядько. Зрозумів, що мирне життя наразі не для нього. Як каже сам Олександр: «між двома світами: цивільним і військовим». Тож по одному дзвінку від бойового товариша повернувся.

«Одного разу до мене подзвонив бойовий побратим і однією фразою: "Саня, я сьогодні їхав за кермом реанімашки. Ти приїдеш?", — поставив усе на місця. Я ж знаю, що в нього є посвідчення водія, але він не їздить в принципі. Кажу: "Вань, я тебе не залишу". І повернувся до нього».

Але у 2018 році, коли бойові дії на фронті Донеччини затихли, Олександр повернувся до цивільного життя, до створення власної родини.

«Подумав, що достатньо з мене військової історії, мабуть, потрібно братися за цивільне життя, бо хотілося створити родину, щоб у мене були нащадки».

Про перемогу

З 2018 року Олександр намагався реалізувати себе в цивільному житті. Закінчив покинуте перед цим навчання, разом із дружиною народили сина. Однак, говорить, постійно морально готувався до повномасштабного нападу. І морально готував дружину, що в разі вторгнення він осторонь не залишиться. Тож після 24 лютого він вдруге добровільно повернувся до армії.

«Сподівався, що всього цього не відбудеться. Будемо жити в мирі. Але зрозумівши, що війна максимально розповсюдилася, доєднавшись до лав ЗСУ, я бачу, що наша армія змінюється в кращий бік. Я прийняв рішення все-таки залишитися поки в армії».

Після перемоги Олександр мріє взяти участь у параді. Тому продовжуватиме воювати до поразки окупантів.

«Я хочу піти на Парад Перемоги. Хочу бути учасником цього параду. Я на цьому не зупинюся. На скільки це затягнеться — важко відповісти. Все-таки сподіваюся, що перемога буде зовсім скоро. Всі до цього йдемо».

Повне інтерв'ю добровольця «Шумахера» — у відео.

Під час запису цього інтервʼю підрозділ «Шумахера» втратив автівку. Наразі їхній кінь не підлягає ремонту та відновленню. Тепер військові терміново збирають гроші на новий транспорт, який допоможе ефективніше виконувати бойові завдання та зберегти їхні життя.

Реквізити:

• 5375411202949660
• https://send.monobank.ua/jar/7Zf4s574Wi