Як у притулку Лисичанська перед окупацією знімали фільм, номінований на «Оскар»

BBC News Україна пише, що коли у 2019-2020 роках у притулку Лисичанська знімали стрічку «Будинок зі скалок», там ще жили діти. Лінія фронту тоді проходила за 20 км від Лисичанська, але жодних обстрілів не було. У червні 2022 року туди зайшли росіяни. Що з притулком наразі, невідомо.

Про фільм

«Будинок зі скалок» — фільм про дітей, які живуть поруч з війною, що почалась задовго до лютого 2022 року.

Раніше ми писали, що українську документальну кінострічку номінували на премію «Оскар».

У стрічки не було сценарію і дублів, його головні герої не грають ролі. Герої фільму «Будинок зі скалок» — це діти та вихователі Лисичанського центру соціально-психологічної допомоги.

Діти живуть своїм життям у притулку допоки вирішується їхня доля — ловлять мильні бульки й домовляються дружити, танцюють і гадають на магічній кулі, куди їх відправлять жити.

«Центр у Лисичанську — це заклад соціальної опіки від держави. Поки вирішується, з ким бути дитині, її поміщають у такий центр. Якщо є підозри, що ситуація з батьками серйозна, якщо їх позбавляють батьківських прав, дитині шукають нову родину або відправляють до інтернату. Якщо ситуація в родині вирівнюється, то діти їдуть додому», — розповідає Олена Розвадовська.

Вона засновниця фонду «Голоси дітей» і консультувала знімальну групу. Олена майже десять років опікувалась дітьми у прифронтових містах та селах Донбасу.

Діти у таких центрах жили тимчасово. Чиясь справа вирішувалась швидше, знаходились прийомні родини й діти їхали. Хтось залишався на довше, а хтось повертався сюди по кілька разів.

Після великого вторгнення Росії та початку тут повномасштабних бойових дій всі такі заклади евакуювали з Донбасу.

А до 24 лютого 2022 року через напівзаморожену війну, безробіття й алкоголізм центр у Лисичанську майже ніколи не пустував. Коли одну дитину забирали, майже відразу привозили іншу, говорять вихователі.

«Ці діти бачили у своєму житті дуже багато. Одна 12-річна дівчинка розповідала, як п'яний тато бив маму і хотів вдарити менших дітей. Вона кинулася на нього, щоб натомість вдарили її, а не менших. Попри це діти все одно скучають за батьками, якими б вони не були. Дзвонять і постійно питають, коли ти приїдеш до мене?» — розповідає Азад Сафаров, другий режисер та лінійний продюсер стрічки.

Він разом з режисером Сімоном Вільмонтом провели багато годин у притулку, документуючи життя дітей.

У таких дітей дві війни: одна — через росіян, інша — вдома, говорять автори фільму. І, як зазначило кіновидання Roger Ebert, «Будинок зі скалок» пояснює, що «не всі жертви війни з'являються на полі бою».

Коли почалась велика війна, дітей з притулку у Лисичанську вивезли, розповідає Олена Розвадовська. Її фонд «Голоси дітей» допомагав евакуювати мешканців центру.

Навесні у місті йшли сильні бої. У червні туди увійшли росіяни. Чи вціліло приміщення притулку, невідомо.

Дітей спочатку привезли до Львова. Частину потім евакуювали до Австрії. Дехто живе у такому самому притулку у Львові. Частина працівників Лисичанського центру теж виїхали.

За Оскаром

«Будинку зі скалок» — це другий український документальний фільм, який отримав оскарівську номінацію. У 2016 році фільм про Євромайдан "Зима у вогні: Боротьба України за свободу" також номінували на нагороду, але він її не отримав.

Стрічка є копродукцією кількох країн — України, Данії, Швеції та Фінляндії.

Режисером фільму є данець Сімон Леренґ Вільмонт, який зняв ще одну стрічку про Україну — «Віддалений гавкіт собак», що увійшов до короткого списку Оскара у 2019 році.

Фільм брав участь у 15 кінофестивалях. З п'яти привіз нагороди, у тому числі з фестивалю незалежного кіно Sundance.

Стрічка потрапила у номінацію найкращий документальний фільм Європейської кіноакадемії. Цю нагороду іноді називають європейським Оскаром.