«Інколи можна почути від своїх же, що ми, вимушені емігранти, їмо чужий хліб», — яке воно, життя українців за кордоном

Теми, породжені війною, – це відкриті рани в душах українців. Нині не всі готові говорити про наболіле. Так і Світлана — погодилася на розмову лише через певний час життя за кордоном.

Із Полтавщини до Нідерландів. Світлана

Світлана родом з Нових Санжар на Полтавщині. У березні 2022 року вона виїхала разом із сином-школярем Павлом до Нідерландів.

«Так, звісно, завдяки ЗСУ в нас не велися бойові дії. Та все ж, в Україні на період війни немає абсолютно безпечних місць», – говорить жінка.

«Ми "примандрували" до Нідерландів, бо там живе син чоловіка від першого шлюбу з родиною. В основному тут українці й опиняються так – через родинні зв’язки.

У кого ж немає родичів у Європі, то доводиться осідати в Польщі та у ближніх країнах».

«Живемо в місті Лейден, рідні допомогли нам знайти гуртожиток, де ми й мешкаємо увесь цей час».

Світлана розповіла, що для в’їзду на територію Нідерландів українцям потрібен закордонний паспорт (як туристи), чи будь-який український документ, що посвідчує особу (як біженці). Надалі українець обов’язково має отримати податковий документ (щось на зразок нашого ідентифікаційного коду, там без нього нікуди, потрібен буквально на кожному кроці – наприклад, для здійснення будь-яких банківських операцій) та посвідку про тимчасовий захист країни. Ці документи видаються по прибутті.

«Хто ж не має родичів чи друзів у країні, тому важче. Знаю, із пошуком житла та роботи допомагають органи місцевої влади, міжнародні організації, наприклад, Червоний Хрест, волонтери. Щоправда, людям перебирати житлом не доводиться – де є місця, там і поселяють. У Лейдені, наскільки я знаю, вільних місць у гуртожитках уже немає – знайома хотіла переїхати з іншого міста, то не вийшло».

«Житло комфортне – кімната з меблями, усім необхідним (одна на сім’ю), на поверх – кухня та чотири санвузли для спільного користування. Абсолютно безкоштовно українці отримують велосипеди. Узагалі Нідерланди – країна двоколісних. Велодоріжки тут на кожному кроці, а от автомобілі – непопулярний вид транспорту. Уся справа в тому, що у містах зазвичай мало паркомісць, та й узагалі – автомобіль – задороге задоволення, обслуговування залізного коня в Нідерландах влітає у копієчку. Мене вразило, що на зустріч із українцями навіть мер Лейдена із дружиною приїхали на велосипеді».

За словами жінки місцеві дуже тепло приймають українців. У школах немає поділу на «свій»/«чужий», волонтери проводять для українців багато екскурсій містом та возять у сусідні населені пункти, деякі із запланованих заходів – як то походи в музеї, атракціони, катання на човнах – абсолютно безкоштовні.

Виплати біженцям та рівень життя

«У перші місяці нашого перебування у Лейдені налагодили безкоштовне харчування – сніданки, обіди та вечері привозили прямо в гуртожиток, допоки майстри не облаштували кухню. За потреби можна було взяти безоплатні сесії із психологом. Що ж до "переселенських" виплат, то доросла людина в Нідерландах може розраховувати на одноразову місячну допомогу в розмірі 270 євро. Щоправда, чим більша родина, тим менші виплати – так, на двох людей із однієї родини сума буде 520, а не 540 євро. Словом, чим більше «ротів», тим менше грошей».

«Прожити на виплати реально, якщо купувати найнеобхідніше. Звісно, не шикуватимеш, але й голодним не сидітимеш – суму вираховували, як я чула, виходячи саме з можливостей придбати на неї базовий набір продуктів та інших необхідних речей на місяць. А в загальному, звісно, як і в Україні – хочеш щось мати, потрібно працювати».

З пошуком роботи допомагає місцева влада, волонтери та міжнародні організації. Оплата праці, зі слів Світлани менша, аніж у місцевих мешканців, та все одно достатня для того, щоб прожити.

Так, українець в середньому може розраховувати на тисячу-півтори євро на місяць за роботу, що не потребує додаткової кваліфікації, місцеві ж мають десь дві-чотири тисячі.

Щодо одягу, то його можна отримати безкоштовно (є спеціалізовані магазини, де місцеві діляться непотрібними їм речами). Можна одягатися там – і заощаджуєш, і продовжуєш термін життя речей.

Загалом «економні» лайфаки такі ж, як і в Україні: щоб зберегти копієчку, купуєш товари по акціях, береш продукти із кінцевим терміном реалізації тощо.

«Звісно, я сумую за Україною, та що мене особливо приємно вразило в Нідерландах, так це ота "розрекламована" європейська толерантність. Цивілізація, Європа, до якої ми так прагнемо – це не тільки високий рівень життя і "багаті" зарплати. Це ще й повага до людини, її прав та свобод. Тут перехожим, до прикладу, абсолютно байдуже на твій зовнішній вигляд – вагу, манеру одягатися, макіяж чи його відсутність. Павло, мій син, вчиться в інтернаціональній школі, туди ходять діти з різних країн і всім байдуже – товстий ти чи худий, брендовий одяг носиш чи з мас-маркету. Також болить, що інколи можна прочитати на форумах про переселенців в тому числі й образи – мовляв, їмо чужий хліб – від своїх же».

З Києва до Австралії. Валерія

Валерія В’юшина – відома в Україні фітнес-блогерка. З перших днів війни активно почала волонтерити. Жінка – киянка, проживає разом із донькою Кариною та чоловіком Антоном. Війна застала Валерію вдома, у Києві. Рятуючи доньку, відвезла її на дачу в одне з сіл на відносно безпечній території України. Там родина провела кілька тижнів, навіть встигли відсвяткувати день народження Карини (на печі в сільській хаті, було б атмосферно, якби за інших обставин).

Евакуація до Австралії доньки з бабусею та дідусем

Згодом Валерія відправила доньку з батьками до Австралії (там мешкає її сестра), а сама залишилася волонтерити в Україні.

«У складі волонтерської групи готувала їжу для солдат ТРО, ЗСУ, поранених у госпіталях, возила разом з іншими небайдужими гуманітарну допомогу, корми для тварин у звільнені села Київської області, "воювала" на інформаційному фронті».

«Також ми виконували по Києву заявки цивільних людей, які потребували допомоги: розвозили продукти, готову їжу та медикаменти», – розповідає Валерія.

Валерія зізнається: дуже любить Україну, навіть не думала ніколи про еміграцію – так, подорожі – це одне, а от жити постійно десь – геть інше. Та страх за дитину та літніх батьків змушував жінку діяти.

Австралія (не) для біженців

Австралія – одна із найбільш «проблемних» для в’їзду іноземців країн, майже на кінці світу, тож і місцеві порядки в дечому значно відрізняються від того, що звикли бачити українці вдома.

Донька та батьки Валерії в’їжджали в країну за туристичною «візою 600» (не як біженці), жили у рідних на південному сході країни.

Українців в Австралії зараховують, як правило, до державних навчальних закладів – у такому разі для родин ця «послуга» буде безкоштовною. Загалом же в країні розгалужена система приватних шкіл, навчання у яких не з дешевих, сума може сягати декількох десятків тисяч доларів за дитину на рік.

Валерія залишилася в Україні

Отже, відправивши дитину з дідусем та бабусею в евакуацію на інший кінець світу, Валерія залишилася у Києві, де зосередилась на посиленій допомозі військовим та роботі.

Сама про від’їзд не думала. Бо щоб підтримувати нормальний рівень життя в Австралії, треба працювати безпосередньо там, на місці. Взагалі – країна не з дешевих, бізнес жінки в Україні (бренд нижньої білизни, блог), а «проїдати» подушку безпеки не входило у її плани.

Житло, українське ком'юніті та пільги

В Австралії українцям слід розраховувати більше на власні сили чи допомогу друзів і знайомих. Житло, робота – твій клопіт, місцеві волонтери цим не займаються, як, до прикладу, у Європі.

Як не дивно, зважаючи на те, що відстань від нашої країни до Австралії – майже 13 тисяч кілометрів, там – потужне українське ком’юніті (українські громади, спільноти, «Український центр» – «Ukrainian Community Centre», багато українців).

Що ж до легалізації свого перебування у країні, то українці можуть розраховувати на отримання гуманітарної візи. Подавати заявку потрібно безпосередньо по прибутті у країну – це можливість легального перебування в Австралії строком до трьох років. Легального і захищеного, адже із візою «у комплекті» йде і медична страховка.

Це також автоматичний дозвіл на роботу та навчання.

Ціни та зарплати

Ціни у країні високі, як, утім, і зарплати. Люди, які працюють за стандартним восьмигодинним графіком, мають стабільну роботу, можуть бути впевненими у завтрашньому дні.

Розмір заробітної плати – навіть мінімальної – обраховується так, щоб вистачило на життя з урахуванням реальних цін на продукти та товари.

Якщо громадянин Австралії тимчасово не працює, він може розраховувати на «family benefit»-виплати. Українці, яких вигнала зі своїх домівок війна, теж можуть подати документи на отримання таких виплат.

Повернення додому

Наразі рідні Валерії уже повернулися до Києва. Донька відвідує приватну школу, ходить до 10 класу.

«Звісно, зараз в Україні ти ніде не відчуватимеш себе у стовідсотковій безпеці, але це наша Батьківщина, а вдома, як відомо, і стіни лікують. До того ж, ми дбаємо про власну безпеку, не нехтуємо повітряними тривогами, у Карининій школі облаштовано укриття», – говорить Валерія.

«Так, Австралія люб’язно надає прихисток мігрантам, що опинилися у біді через війну, та загалом не зацікавлена, щоб вони залишалися на постійне місце проживання у країні. Там вистачає мігрантів зі Східної Азії. Та й узагалі, в гостях добре, та найкраще – вдома. Я – корінна киянка, дуже люблю Україну й не уявляю свого життя деінде. Еміграція моїх рідних за тридев’ять земель була вимушеним кроком. Скоріше б лишень закінчилася війна, щоб всі-всі українці повернулися на Батьківщину!».

Вікторія ПРИЩЕПА для «ПОЛТАВСЬКОЇ ХВИЛІ»