«Коли випустили з Оленівки, перші думки були про дітей», — історія батька з Маріуполя, сина та доньок якого депортували у росію

Євген Межевий з Маріуполя — 40-річний батько-одинак, чиї діти були викрадені та перевезені до росії після вторгнення окупантів в Україну. Вони стали жертвами примусової депортації, яка спонукала Міжнародний кримінальний суд видати ордер на арешт російського президента путіна.

Зараз Межевий проживає з дітьми у Ризі, де дав коментар журналістам The Guardian.

Дітей Межового забрали, коли він протягом 45 днів утримувався у в’язниці на території псевдореспубліки “ДНР”. Щоправда, йому пощастило - на відміну від багатьох батьків, які досі не знають про місцезнаходження своїх дітей, його сім’я возз’єдналася. Це сталося після того, як він здійснив ризиковану подорож через кордон до росії, щоб врятувати їх.

«Межовий працював кранівником у передмісті Маріуполя під час повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. «У день вторгнення, як тільки ми почули снаряди, я першими подумав про сина Матвія, 13 років, і доньок Святославу, 9 років, і Олександру, 7 років», – розповів він.

«Я був на роботі і поїхав на таксі прямо додому до своїх дітей. Наступні кілька днів ми перебиралися з одного притулку в інший, спали на надувних матрацах, без води та електрики. Я їздив у лікарню номер чотири в Маріуполь, де міг заряджати наші телефони та павербанки», — згадував Межовий.

«Більшість лікарів виїхали. Було лише кілька медсестер і лікарів швидкої допомоги. Деякі волонтери вмовили мене переїхати з дітьми в бомбосховище лікарні. Я, у свою чергу, допомагав волонтерам і медсестрам виносити тіла мертвих. Коли у нас закінчилися мішки з трупами і морг був повністю зайнятий, ми просто склали їх позаду лікарні, один на іншого».

Відрізаний від усього світу та не маючи достатньо їжі, Межовий зумів залишитися в бомбосховищі лікарні до 17 березня, коли російські війська за підтримки чеченських бойовиків прорвали оборону міста. Його розбудив син і сказав: «Тату, на сходах російські солдати…»

«Нам солдати сказали, що у нас є два варіанти», – сказав Межовий. «Або ми відразу їхали з ними, або могли поговорити з чеченцями, які їхали за ними. Ми вирішили піти з ними. Нас привезли у Виноградне, село на південний схід від Маріуполя, де нам пропонували допомогу молоді люди в білих сорочках із значками з написом «Я люблю Росію». Ми трохи побули там, але після того, як нас відвезли на блокпост і обшукали, російський службовець щось побачив у моїх документах».

З 2016 по 2019 роки Межовий служив в українській армії на військовій базі в Яворові. Він знав, що російські військові почали шукати колишніх вояків. Межовий розповів, що російські солдати сказали йому: «Ми вас дістали!» і запропонували йому знайти няню для своїх дітей. «Я запитав, як надовго? І вони сказали: «Може бути дві години, може бути сім років».

Межовий попросив жінку, яка жила в тому самому бомбосховищі, наглянути за його дітьми, поки військові відвезуть його на базу для перевірки. «Я думав, що мене там протримають кілька годин, — сказав він, — але виявилося, що це набагато довше».

Межового перевели до тюрми поблизу міста Оленівка Донецької області, де містилися українські військовополонені. Там він залишався близько 45 днів. «Коли я знову вийшов із в'язниці, перші думки були про моїх дітей», — сказав він. «Після того, як мене випустили з Оленівки, я 26 травня приїхав до Донецька, щоб забрати документи і дізнатися, де вони».

Межовий помітив відсутність свідоцтв про народження дітей. Коли він запитав представника окупаційної влади, що трапилося, йому відповіли, що його дітей того ранку доправили до Москви «в табір».

Він спробував налагодити контакт із табором, куди перевели його дітей. І ось одного разу, на початку червня, йому подзвонив старший син Матвій. «Тату, — сказав він мені, — мені сказали, що табір закривається через п’ять днів, і нам треба або в прийомну сім’ю, або в дитячий будинок». Чоловік розумів, що йому потрібно було ризикнути, поїхати в росію і вивезти їх звідти якомога швидше.

«Слава Богу, є волонтери, які допомогли мені дістатися до москви. Було дуже важко потрапити в росію з окупованих територій, мене допитували знову і знову, хоча я вже 45 днів відсидів у їхній тюрмі і просто хотів забрати своїх дітей. Але це нікого не хвилювало. Зрештою я перетнув кордон і сів на потяг до Москви».

Коли він прибув до Москви, з Межевим зв’язався Олексій Газарян, російський чиновник, що працює в офісі дитячого омбудсмена під керівництвом Марії Львової-Бєлової, на яку також винесено ордер МКС. Газарян сказав Межевому, що не проти, щоб той забрав своїх дітей, але йому потрібно отримати дозвіл соціальних служб самопроголошеної «ДНР».

Врешті, 20 червня Межовий прибув у табір на околиці Москви. «Я був шокований, коли побачив, що в таборі були гігантські ворота та озброєна охорона», — сказав він. Межового допитували щонайменше п'ять осіб — у тому числі Газарян, психолог, медсестра та начальник табору, які змушували його заповнювати десятки паперів.

«Потім, коли я заповнював останній документ, я почув голоси своїх дівчат і зупинився. Вони підбігли, і ми довго обіймалися, – розповів він. — Після цього зайшов мій син Матвій».

Межевому вдалося разом із дітьми за допомогою волонтерів перебратися до Латвії. Він досі не може зрозуміти, як серед документів, які росіяни змусили підписати його сина, була також довідка про передачу опіки над ним і його сестрами назад до батька.

«Цю нісенітницю мав написати тринадцятирічний хлопець. 13-річний підліток підписує прохання про опіку над собою та своїми сестрами. Абсолютний абсурд. Але знаєш що? Я більше не хочу про це думати. Навіть сьогодні я не можу повірити, через що пройшли я та мої діти. На щастя, я їх повернув. На щастя, ми зараз разом. І це все, що має значення», - зазначив він.