«Нас не треба рятувати, дайте можливість працювати безпечно». Секс-працівниці Полтави про стигматизацію і небезпеки професії

Востаннє дослідження щодо кількості секс-працівників/ць в Україні проводили шість років тому, і вже тоді їх було понад 100 тисяч. Наскільки їх відтоді побільшало можна тільки здогадуватися. Як і про кількість вчинених щодо них злочинів і правопорушень, які ніхто не збирається розслідувати. У той час, коли в Україні кожна людина має право на захист, секс-працівники/ці не можуть навіть подати заяву на свого кривдника.

Ми поспілкувалися з правозахисниками та представниками спільноти секс-працівників, аби з'ясувати, як стигматизація, суспільний осуд і недосконале законодавство обмежують права тих, хто обрав заробляти на життя, надаючи сексуальні послуги за винагороду.

Двоє жінок погодилися анонімно розповісти свою історію. Імена змінені заради безпеки.

(Не) легкий заробіток

Олена працює у сфері секс-послуг 25 років. Все почалося, коли треба було швидко заробити грошей на наркотики. А потім жінка збагнула, що це легкий заробіток — відпочив, ще й гроші отримав. Але так було не завжди.

«Спочатку вийшла на трасу, а потім уже приймала клієнтів у готелях. Страшно було, особливо, коли стріляли по ногах, а ми тікали як зайці. Бувало таке, що закривали у квартирі й били. Тоді викликали поліцію та швидку, але заяву ніхто не прийняв. І за весь час, що працюю, у мене жодного разу не прийняли заяву», — каже Олена.

Жінка розповідає, що єдиний спосіб себе убезпечити — це мати постійних клієнтів або внести зміни на законодавчому рівні, адже з незнайомою людиною не може бути стовідсоткової гарантії.

Директорка філіалу ГО «Легалайф-Україна» в Полтавському регіоні Марина Грідіна-Погоріла наголошує, насилля щодо секс-працівниць — нюанси роботи. І не зовсім правильно, коли в уяві суспільства секс-робота дорівнює насиллю.

«До продавчині на ринку, наприклад, теж можуть чинити насилля. У будь-якій сфері це може бути. Але є принципова різниця: продавчиня може викликати поліцію і її заяву приймуть. А з дівчатами так буває вкрай рідко», — додає вона.

Жінка не раз бачила, коли приїжджала до дівчат на трасу, як чоловіки над ними морально знущалися, а патрульні стояли навпроти й просто сміялися, у той час, як в Україні право на захист має кожна людина, незалежно від її професії.

«Я не хочу ні в якому разі говорити про всіх. За ті роки, що я працюю в представництві, я бачу реальні зміни. Але незаконність секс-роботи призводить до катастрофічних наслідків», — каже Марина.

Свідомий вибір, що не гарантує безпеку

Скільки нині секс-працівників/ць налічує спільнота у Полтаві порахувати складно. Одне можна сказати точно — їхня кількість зросла після початку повномасштабного вторгнення.

«Деякі з жінок, котрі були вимушені виїхати з окупованих територій та зон активних бойових дій, залишилися ні з чим і почали надавати сексуальні послуги. Їм потрібно прогодувати своїх дітей, сплатити за житло та підтримати батьків», — говорить Марина Грідіна-Погоріла.

Марина сама в минулому надавала послуги сексуального характеру, і хоча має вже 15 років щасливого шлюбу, про своїх дівчат не забуває. Робота в «Легалайф-Україна» для неї — можливість впровадити зміни на краще, аби вони не стикалися з тим, з чим свого часу доводилося стикатися їй.

За словами жінки, оскільки секс-робота в Україні незаконна, працівники незахищені ні в юридичному, ні в медичному, ні у соціальному аспектах. Натомість у цій сфері на них чекає притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

«Коли якась сфера праці неузаконена і не захищена законодавством — це дає можливість правоохоронним та іншим органам користуватися цим, та породжувати стигматизацію в суспільстві, що теж не добре впливає на людей зі спільноти» — наголошує Марина.

Керівниця полтавського осередку секс-працівниць пригадує неодноразові випадки, коли поліціянти вимагали гроші з дівчат, неохоче приїжджали на виклик або просто спостерігали, як з працівниць морально знущаються чи б’ють.

Крім цього, секс-працівниці постійно стикаються зі стигматизацією та навіть переслідуванням. Через це дівчата під час походу до гінеколога не говорять чим займаються. А це важливо для повноцінного огляду, бо кількість сексуальних партнерів напряму впливає на здоров’я жінки. Без повної інформації про сексуальне життя, лікар не може повною мірою провести огляд, встановити діагноз і призначити лікування.

Не зважаючи на всі труднощі, стигматизацію, обмеження та небезпеки, пані Марина дивується бажанню різних волонтерів та організацій «врятувати» секс-працівниць. Її обурює переконання суспільства, що в цю сферу йдуть лише за примусом.

«Наша мета — показати, що є люди, які пішли в секс-індустрію за власним бажанням. Різні об'єднання постійно хочуть нас врятувати. А чому ви вирішили, що нам потрібна така допомога? Ми не говоримо зараз про випадки, коли жінка або чоловік були втягнуті в секс-роботу силоміць. Тут в першу чергу йдеться про свідомий вибір заробляти на життя таким чином. Я пішла сюди добровільно, то чому я не маю права займатися цим безпечно?» — обурюється жінка.

Моє тіло — моє діло

Добровільно почала надавати секс-послуги й Світлана. Жінка пригадує, що в молодості їй почали платити за секс і вона зрозуміла, що це один зі способів заробітку. Пізніше почала вживати наркотики й довелося залишитись в секс-індустрії.

«Як згадаю, йду на трасу і думаю, хто мене візьме в машину, і що зі мною може бути».

Світлана платила поліціянтам, щоб не забирали й давали спокійно стояти. За її словами, «данина» щоразу була іншою: заправити авто, купити коньяк і цукерки або просто готівка. Платила без розмов, інакше мала б неприємності. Одного разу жінку забрали у райвідділок мити підлогу, тому вона вирішила, що краще платити.

Також пригадує випадок, коли клієнт хотів забрати всі гроші, які у неї були, і почав душити її ланцюгом. Хотів зняти навіть сережки, але жінці вдалося переконати нападника, що це біжутерія.

«Не хотіла віддавати, бо їх донька подарувала. Після того я їх зняла і більше не носила. Оце один такий випадок був, а так мені всі 20 років щастило на хороших людей. Зараз я вже на трасу не виходжу — у мене свої клієнти».

Світлана жартує, що з деякими клієнтами як одна родина — вона сідає до них в авто у піжамі, а вони привозять їй пакети з продуктами. Однак удома тема її професії — табу. Хоча жінка переконана, що і мама, і донька знають, яким чином вона заробляє на життя.

Найчастіше у свій бік Світлана чула «проститутка», «кончена», «трасовичка», «халява». А відтоді, як з'явилася організація, яка захищає права секс-працівників, ставлення у суспільстві почало змінюватися.

«Моє тіло — моє діло. Якщо людина надає сексуальні послуги, то хай надає. Хто їх потребує, той отримає, а кому це непотрібно, той не піде. Я не бачу шкоди для суспільства», — додає жінка.

Заборона на порнографію породжує корупцію

Понад рік тому петиція про легалізацію порно в Україні зібрала потрібну кількість голосів. Ще тоді автор петиції Тарас Сіромський наголошував, що заборона на порнографію породжує корупцію, адже законодавство чітко не визначає, що саме можна вважати порнографією, а що — еротичним контентом, який є дозволеним.

У відповідь на петицію президент зазначив, що згідно з Конституцією, кожному гарантується право на свободу думки й слова, а також згадав закон про захист суспільної моралі. Володимир Зеленський доручив прем’єр-міністру опрацювати питання, порушене в петиції.

18 серпня цього року група депутатів на чолі з Ярославом Железняком зареєструвала законопроєкт № 9623, який розробили спільно з громадськими організаціями, зокрема «Легалайф-Україна». Він покликаний декриміналізувати добровільні дорослі порнографічні матеріали.

Водночас народний депутат Владлен Неклюдов на противагу законопроєкту про декриміналізацію порнографії, зареєстрував альтернативний, що передбачає посилення відповідальності. За словами Ярослава Железняка, «його можна було сміливо називати “Про захист прав корумпованих правоохоронців”». Він передбачає:

• Право відкрити кримінальну справу за будь-який порноконтент (як і зараз), як платний, так і особисті ню-переписки. Тобто якщо члени подружжя пересилають власні хтивки — вони також можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.
• Збільшення максимальної відповідальності за статтею 301 з поточних 5 до 12 років позбавлення волі, майже як за умисне вбивство.
• Збільшення мінімального штрафу за розповсюдження порно в 5 разів — з 17 тисяч грн до 85 тисяч грн.
• Посилення мінімальної та максимальної відповідальності за порно з участю повнолітніх, не змінюючи відповідальність за дитяче порно.

Директорка «Легалайф-Україна» Наталія Ісаєва говорить, що, реєструючи альтернативний законопроєкт, Владлен Неклюдов прикривався нібито посиленням відповідальності за дитяче порно. Однак по факту, саме ці статті не зазнали змін у порівнянні з теперішнім законодавством.

«Вони відкликають до деяких моментів, які стосуються дітей, хоча по факту цих змін немає. Тобто пояснювальна записка містить популістичні заяви, засновані на дитячому порно, а таблиця цих змін не містить. В альтернативному законопроєкті всі статті, що стосуються дитячої порнографії не зазнали змін. Тобто вони лише популістично зазначалися в тексті.

У цьому ж альтернативному проєкті закону передбачене посилення відповідальності за, наприклад, обмін оголеними фото між чоловіком та дружиною. Зараз у нас такі історії — норма, бо багато в кого партнер знаходиться на передовій і пари таким чином можуть підтримати сексуальну близькість. Обмін і спілкування двох дорослих свідомих людей — це не порнографія», — каже Наталія.

Під основним законопроєктом, який підтримує «Легалайф-Україна», підписалися понад 25 народних депутатів та понад 21 громадська організація. Він знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Пані Наталія висловлює надію, що основний законопроєкт приймуть наприкінці 2023 року або на початку наступного, залежно від розкладів засідань Ради.