Назавжди 24. Фільм про воїна Віктора «Меда» Медяника

Віктору Медянику — назавжди 24. Він став на захист країни два з половиною роки тому, пройшов Бахмут, Соледар, Торецьк, Роботине. Згодом його відправили виконувати бойові завдання на курщині.

Віктор знімав на телефон все, що відбувалося з ним на війні. Знімав багато. Після загибелі воїна, ці матеріали потрапили до рук його мами Олени. Жінка переглянула все, що залишив для неї син. Відео з фронту та розповідь тієї, яка знала свого сина чи не найкраще, й стали основою для фільму про «Меда».

«Всіх люблю, ні про що не шкодую» — ця фраза була Вітіним життєвим кредо.

Саме його написала Олена, мама «Меда», на сторінці Віктора, коли дізналася про загибель свого сина на війні. Вона отримала Вітін телефон від побратимів, переглянула всі кількахвилинні та кількагодинні відео, і вирішила, що якомога більше людей мають побачити, яким був її син та як тяжко українцям на війні.

Так і з'явився цей фільм — символ вшанування воїна, добровольця, сина, брата, ультраса, штурмовика, друга, побратима, полтавця — Віктора «Меда» Медяника.

«Як розпочалася війна — ніхто не сумнівався, що Вітя туди піде»

Рішення Віті піти на війну було зваженим, хоча він і не зізнавався рідним, куди пішов. Олена зрозуміла це лише тоді, коли побачила в сина фото, на якому він у «цивільній» кофті та камуфляжних штанах.

Спочатку Віктор потрапив до ГУРівців, де чотири місяці виїжджав на бойові завдання неоформленим. Його офіційна служба розпочалася у серпні 2022 року, в 93-й бригаді. Він був оператором дронів. Потім перевівся до 78-го полку «Герц», згодом — до 95-ї бригади. Соледар, Бахмут, Роботине, Торецьк, а потім — курщина.

«Хтось же мусить. Я буду»

Виконувати бойові завдання на курському напрямку брали військових, яким виповнилося 25 років. Віті ж тоді було лише 24. Слухати відмов він не хотів і на слова «тобі ж, Вітя, немає 25» говорив «так скоро буде».

Олена пригадує, що ніхто не хотів бути кулеметником, бо кулеметник на війні — перша ціль для ворога. Віктор же сказав:

«Ну раз ніхто не хоче, хтось же мусить. Я буду».

«Місіс Сюзі, на жаль, його підвела»

Свій кулемет Вітя називав «Місіс Сюзі». Так він його називає і на своєму останньому відео. Пригадуючи це, Олена говорить, що, на жаль, «Місіс Сюзі», підвела її сина. Куля потрапила в кулеметну стрічку і та заклинила. На останньому відео Вітя намагався виправити несправність, а потім запис обірвався.

22 серпня. На годиннику було 18:38. І ще вісім хвилин запису. Потім відео обірвалося.

«Я думаю, це вже були останні хвилини», — сказала мама.

«Телефон мені обов'язково»

Через шість днів після загибелі Віті, його телефон потрапив до Олени. Жінка швидко підібрала пароль та переглянула всі відео.

«Я думаю, що ніколи б не побачила цього "кіно", якби цього не сталось. Якби не ці відео — я б не уявляла, в яких він там умовах».

На відео Віктор показував військові побут і життя на фронті. Ці кадри й стали основою фільму.

«Він любив Україну. Він провоював за неї два з половиною роки»

Віктор був принциповим. Твердим у своїх переконаннях. Сміливим. Він пішов захищати Україну, не досягнувши мобілізаційного віку, із повністю забезпеченого життя. Однак він не вагався.

Без сина лишилися мати й батько, без брата — сестра, без друга й побратима — товариші.

Ми не маємо права забути Вітю та його вчинки. Підтримайте його родину підписом петиції про надання «Меду» звання Героя України.

Задонатьте на потреби його бригади. Допомагайте. Завдяки таким людям, як Вітя, ми ходимо вільною Полтавою.