«Не заспокоюсь, доки не побачу обпалені цеглини Кремля»: десантник Кочевенко про те, як росія програє (відео)
Це інтерв’ю ми записуємо в тихій і безпечній Полтаві тоді, коли весняна погода щойно прийшла сюди цього року. Поруч з рацією, яка лежить на столі, наш герой ставить чашку з чаєм, а навколо мирне місто: молодь тусується біля театру Гоголя, мами гуляють з дітьми, які розганяють традиційних для цієї площі, голубів.
На парковці біля кав’ярні - автомобілі вже здебільшого з харківськими номерами. На них приїхали українці, які врятувалися з-під обстрілів і знайшли свій прихисток на малій батьківщині Котляревського і Гоголя.
На момент підготовки цього інтерв’ю, Полтава - центр єдиної області на Лівобережжі та в усій центральній Україні, де з початку війни не відбулося жодного руйнування цивільних об’єктів внаслідок російської агресії. Можливо, тим більш констрастно Полтава виглядає для нашого героя, який за останній місяць неодноразово побував у справді "гарячих точках".
Він - офіцер 95-ої штурмової бригади Юрій Кочевенко. Ще в перші години доленосного 24 лютого, Юрій на своїй фейсбук-сторінці опублікував коротке відео, в якому закликав українців не боятися і пообіцяв, що «ми відіб’ємося». І виявився правим.
Сьогодні він, як резервіст, взяв до рук зброю. А в мирному житті очолює Міжнародний центр з протидії російській пропаганді. Тому наша розмова вийшла не лише про війну з танками й артилерією, а передусім - про війну правди з фейками, справедливості з цинізмом, війну духу за свободу.
"Найстрашніше позаду, найважче - попереду"
- Днями саме минув місяць від початку вторгнення і багато хто згадував, як для них почалася війна. Як це все почалося для Вас?
- Цей день почався з того, що я прокинувся о третій ночі, спитав у свого друга «Що, вже почалося?». Він каже «ні, можеш ще поспати» і пішов на пост. Але я вдягнувся і годинку поспав вже одягненим. А потім десь о 4:30, через рацію почув команду «Повітря» і зрозумів, що вже почалося.
Це не було для нас якимось сюрпризом, ми чекали, ми готувалися до цього, але певна тривога була, тому що ми точно не знали, чого саме нам чекати. Наскільки масованим і небезпечним буде цей удар. Але кожен був на своєму місці, а результат ви знаєте.
Чомусь вважав за потрібне, в ті перші години, записати коротке відео і звернутися через фейсбук до друзів, до рідних і попросив усіх не боятися, вірити в Збройні Сили, і запевнити, що ми відіб'ємося.
- Зараз ця беззаперечна віра інколи з багатьма може грати в злий жарт. Дехто після перших двох тижнів подумав, що вже все - перемога в кишені. Ви в одному зі своїх відео сказали, що ця війна - надовго. Чому Ви так вважаєте?
- Знаєте, я хотів би помилитися, але я вважаю потрібно бути чесним передусім із самим з собою. Ворог потужний, ворог небезпечний, і для нього немає зворотнього шляху. Він не може вийти з цієї війни, ніби «ну, не вдалося, давайте повернемося до status quo і спробуємо якось пізніше». Вони відкрито говорять, що для них навіть не поразка, а будь-яка угода, яку вони підпишуть з керівництвом нашої держави, означатиме початок кінця для росії.
Тому я вважаю, що вони підуть до кінця. Не треба себе самозаспокоювати і самообманювати - ресурсів у них достатньо. Тим більше, що історія нас вчить: авторитарні режиим вміють мобілізуватися і вміють витискати зі своєї країни останню краплю поту і крові. І те внутрішнє закручування гайок, яке відбувається зараз у росії, її фактичне перетворення на Північну Корею (тільки значно більших розмірів і зі значно більшими населенням), говорить про те, що вони готуються до тривалої війни. І ми маємо відповідно бути готові.
Я абсолютно вірю в нашу перемогу. Але ця війна - це не буде просто змагання в кількості знищеної техніки чи знищенні особового складу. Ця війна - це перевірка нашої стійкості, нашої витривалості та нашої готовності до самопожертви. І якщо ми цю перевірку пройдемо - ми переможемо.
- Ви казали, що найстаршніше вже позаду, а найважче - ще попереду. Що ви маєте на увазі?
- Бо найстрашніше - це невідомість. І цей перший шок, перший страх - це було найнебезпечніше, ворог розраховував на цей переляк. Зараз я бачу, що країна, нація, перебудувалися на воєнний режим і припинила боятися.
Нас ще чекають важкі випробування і, на жаль, великі втрати. Але ми вже не будемо налякані. Адже це терористична тактика ведення війни: коли застосування бомб, ракет не мають військових цілей. Вони діють так, щоб створити максимальний інформаційно-психологічний ефект від своїх атак. Щоб виникли ці думки «швидше би воно закінчилось». І через таку нажаханість вони намагаються створити суспільний тиск на наше вище військово-політичне керівництво, щоб примусити його до тих умов, які вони будуть вважати своєю перемогою.
Я вважаю, що ми не повинні на це йти. Я думаю, що їм це не вдасться і те, що я бачу, дає мені віру, що нація вже не злякається. Тому так, найстрашніше вже позаду. Але попереду ще багато непростого.
Це такий об'єктивно-оптимістичний-реалізм. Буде важко. Але у фіналі... Як та дівчина співала: «Netflix, можеш писати сценарій до фільму, але вибачте за спойлер - у фіналі ми вільні». І я вірю, що якими складним не були би випробування, у фіналі буде перемога і наша свобода.
"Путін поспішав нас знищити, бо ми ставали сильнішими"
- Ми бачимо ці злочини, які вони скоюють, але як Ви самі кажете: ворог не досягає мети, українці навпаки все більше об'єднуються. Агресор це вже розуміє, або рано чи пізно зрозуміє. Що від нього очікувати після цього?
- Поруч з війською операцією триває неймовірно масштабна інформаційна операція. Яка зокрема має створити панічні настрої. Ми вже зараз бачимо певні елементи: коли нібито з проукраїнських позицій лунають заклики панічного характеру на кшталт «врятуйте тих, чи допоможіть тим, президент Зеленський має зробити те, і те, і негайно». Або якісь жалісливі нотки, типу «ой, наші хлопчики, бідні, в окопах..». Це все працює на створення суспільного ефекту нажаханості, втоми від війни.
З іншого боку вони намагаються активізувати якусь - як вони вважають - проросійсько налаштовану частину суспільства до активних дій в інтересах агресорах.
І те й інше їм вдається дуже погано. Російська пропаганда почала програвати в Україні, програвати досить відчутно. Якщо порівнювати ситуацію з 2014 роком - ми суттєво просунулися. Ми, можливо, не змогли інформаційно відвоювати населення на окупованих територіях, тому що там було створено інформаційний вакуум, який створюється зараз в усій росії. Але в Україні, Європі - вони почали активно програвати і ми бачимо результат.
2014 рік не повторився. Жодного мітингу, будь-якої акції на підтримку росії ми не побачили навіть на окупованих росією територіях. У Херсоні чотири каліки вийшло - це навпаки їм в мінус зіграло, це смішно було.
Зате ми побачили єдність українського суспільства. Його стійкість в тому числі до масованих фейкових атак та інших заходів інформаційних маніпуляцій. Це значить, що ці вісім років недарма пройшли. Ми стали сильнішими, ми стали стійкішими.
І в мене виникає така думка: коли Путін перед початком війни казав, що Україна збирається відвоювати Крим - він справді в це вірив. Тому що, можливо, усвідомлюючи, що ми з року в рік стаємо сильнішими - він поспішав нас знищити. Він розумів: невдовзі ми станемо настільки сильними, що справді зможемо повернути собі і Крим, і окуповані території нашого сходу. І я вважаю, що ми вже достатньо для цього сильні. Просто треба витримати це випробування зараз.
- Як так сталося, що ми їх переграли? І головне - що треба зробити, щоб маятник не схилився в інший бік? Адже ми вже бачимо певні процеси, зокрема за кордоном: олюднювання росіян, відтворення якихось культурних контактів з ними. Що треба робити і державі, і суспільству, щоб все не відкотилося назад?
- Зараз такий момент, який треба запам'ятати. Такі моменти виникають лише в періоди критичної національної небезпеки - абсолютна єдність суспільства і держави. Це прекрасний досвід, який хочеться запам'ятати і продовжити і після війни.
Хоча в нормальному демократичному суспільстві це неможливо: ми все одно повернемося до, м'яко кажучи, дискусій. Але я сподіваюся, що після війни вже ніхто нікого не буде звинувачувати в «зраді». Ось це слово піде. Так, ми будемо надалі дискуватувати, але рівень спільної поваги буде вже інший. Навіть якщо кожен з нас якось по-різному бачитимемо майбутнє цієї держави - ми точно хотітимемо, щоб ця держава існувала.
Три кити нашої стійкості
Чому російська пропаганда почала програвати? Тому що Росія - це величезний ресурс, адміністративний і фінансовий. Росія вкладає у пропаганду багато грошей, але на цьому все закінчується. Натомість ми повинні робити те, чого росія робити не може. Я це називаю "три кити нашої інформаційної стійкості" - це активна взаємодія суспільства, держави і ЗМІ заради єдиної мети.
В Україні вже існує досить розвинене - можливо, вже розвинене навіть краще ніж в деяких європейських державах - громадянське суспільство. Воно об'єднане, можливо в когось відрізняються види діяльності, але мета у всіх спільна й усвідомлення цінностей України - спільне. Зараз ми це дуже яскраво побачили.
Активна взаємодія держави, суспільства і ЗМІ зараз створило той самий синергетичний ефект для наших успішних дій в інформаційному просторі. Для того, щоб ми були креативнішими, цікавішими, щоб мали більший спектр каналів комунікацій, активніше взаємодіяли і чули одне одного.
Росія собі такого дозволити не може. Тому що будь-який прояв, будь-який паросток громадянського суспільства в росії одразу буде спрямований проти путінського режиму. Тому зараз там воно взагалі знищено, випалено. І в цьому наша сила і їхня слабкість.
Другий елемент - це медіаграмотність. Українці почали краще розуміти, що таке фейк, як критично сприймати інформацію, яким каналам комунікації варто довіряти, яким ні. І це зробило вцілому нас більш стійкими. Для росії це теж катастрофа: вони нездатні розвивати мідаграмотність власного населення, тому що тоді це населення припинить вірити їхній же пропаганді. Відтак їм потрібно тримати їх в максимально безграмотному стані.
І єдине, на чому вони в таких умовах можуть утримувати свою аудиторію - це створення інформаційного вакууму, знищення інших каналів комунікації. Це те, що вони зараз і роблять.
Така ситуація не може бути сприйнята людиною навіть з найменшим рівнем освіченості, але для більшості російського населення - піде. Тому коли ми сміємося з деяких російських фейків - нам треба не забувати, що це смішно для нас. А там це нормально, споживають.
А третій елемент - це наша міжнародна співпраця. Попри те, що ми на вістрі атаки і Київ зараз перетворився на центр гравітації всіх, хто розуміє імперську загрозу росії - ми не єдині, хто вже піддається російській агресії і хто може стане наступним. І тому це шанс створити єдиний фронт від Балтійськго до Каспійського моря.
І це теж, що ніколи не зможе зробити росія. Адже росія ніколи не могла створити нормальних союзницьких стосунків.
І поєднання цих трьох елементів дали цей результат, коли в критичний момент російська пропаганда в Україні виявилася абсолютно безсилою. І це не малою вірою визначило провал їхнього першочергового плану нашої окупації.
Тепер вони «окопуються». Усвідомлюючи абсолютну критичність цієї війни для них - адже на кону стоїть питання самого існування росії - вони будуть воювати абсолютно по-іншому. І на жаль це передусім відчують ті українці, які опинилися на захоплених територіях. Тому що росіяни припинять удавати з себе визволителів. Це буде окупація в її найгірших проявах, тому що ворог не має ні моралі, ні жалю, ні жодних людських цінностей.
Зброй Сили України стали лише міцнішими. Ворогу не вдалося завдати жодної суттєвої порази жодному значному українському підрозділу. А саме розбити українську армію було ключовою їньою ціллю в перші дні війни. Проте вони її не тільки не досягли, вони самі відгребли. Натомість ми встигли і відмобілізуватися, і резервістами поповнитися, і успішно й ефективно діяти.
І які б новини ви не чули, які б почуття у вас не виникали від цих новин - просто працюймо. Вважаєш, що щось йде не так - роби що маєш. Щось тобі дуже подобається - сприйми цю інформацію і далі роби, що маєш. Решта емоцій - після перемоги.
- Власне про перемогу. Що для вас буде означати перемога? Це повернення Донбасу, це спалення Кремля, це повернення Кубані? Що особисто для Вас стане перемогою?
- Якою б мирною угодою не закінчився цей етап війни, доки живий - не заспокоюсь, поки не буцатиму обпалені цеглини знищеного Кремля. І на кожній з цих цеглин напишу ім'я свого загиблого товариша. Це за них буде.
Спілкувався Андрій Качор, фото Станіслава Пантелея
