«Ніхто не говорив, але всі розуміли — відправлятимуть в Чорнобиль»: історія полтавського ліквідатора

Квітень. На вулиці світить сонце, довкола черешень літають бджоли. Сонце гріє так, що куртки давно лишилися відпочивати на вішалках. Травень — городи, дачі, свята, останній дзвоник. А влітку починаються канікули. Прибудинкові двори заповнені дітворою, що грає у квадрат, господині готують вечерю, яка пахне на весь двір через відкрите вікно, чоловіки повагом ідуть додому. Надворі тепло і пахне спокоєм.

poltavska-khvilia_xcwi/QQTbu3h7R.jpeg

Полтава, 1986 рік. Що ви тоді робили? Згадайте?

«Полтавська хвиля» знайшла родину, яка добре запам’ятала літо 1986.

poltavska-khvilia_xcwi/CsCxXq2nR.jpeg

Тетяна

Це був кінець липня. Я пам’ятаю як вночі постукали у двері й принесли повістку. Сказали, що викликають на планові військові збори. Авжеж, вголос цього ніхто не говорив, але всі розуміли — відправлятимуть в Чорнобиль.

Тоді взагалі їхали в Чорнобиль з травня. Забирали водіїв, військовозобов'язаних. Прийшла рознарядка з роботи — то маєш їхати.

poltavska-khvilia_xcwi/2Hv-uq27g.jpeg
Тетяна, фото з особистого архіву родини

Забрали першого серпня. Коли він поїхав я була на 5 місяці вагітності. Ніякого зв’язку. Я ходила на роботу і просто чекала, коли мій чоловік повернеться додому. Ми розуміли куди він їде, але жодного разу не подумали про те, щоб відмовитися. Це як зараз їхати в зону АТО — обов’язок, який крім тебе ніхто не виконає. Трапилася біда — і якщо не ти, то хто? Щоправда, про радіацію тоді ми мало знали.

Повернувся він 15 вересня вночі. Постукав у двері — йому мама відкрила моя. А уже у 1991 отримав групу як чорнобилець — головні болі, проблеми з серцем, проблеми з нервовою системою. А до цього взагалі не хворів. Друга дитина у нас належить до категорії Дитя Чорнобиля.

Олег

Одразу ми поїхали до військкомату. Нам до останнього не говорили, куди ми їдемо. Відправили у військову частину до Білої Церкви. Там ми перевдяглися у військову робу, пов’язок в дорогу нам ніхто не давав на обличчя. Так їхали. А уже по приїзді видали нам повне екіпірування.

poltavska-khvilia_xcwi/Hz_-X3hng.jpeg
Олег зі старшою донькою, фото з особистого архіву

Ви ходили в протигазах?

Та ні, які протигази. Звичайна роба і захисна маска на обличчя.

Нас поселили у селі Корогод. Звідти нам було видно трубу реактора. Жили ми в палатках. Я там пробув півтора місяця, за цей час шістнадцять разів їздив у Чорнобиль.

Чим ви там займалися?

Вранці після сніданку нас відправляли на станцію. Мили приміщення там. Брали з собою відра, ганчірки, порошок.

Оце приїдемо зранку, підходить начальник цеху, розділяємося по 10 людей і кожна група йде на свій об’єкт. Взагалі ми працювали там по 10-15 хвилин.

Радіацію міряли постійно. Перед нами ходив дозиметрист. Ми йшли за ним слід в слід, бо якщо оступишся — можна схопити велику дозу радіації. Після роботи ми відпочивали в безпечній кімнаті. Так називали приміщення, яке попередньо вимили.

А уже потім нас везли до наметів обідати. А потім усе повторювалося.

poltavska-khvilia_xcwi/xlIfXq27g.jpeg

А що ви робили після обіду?

Спали. За ті 10-15 хвилин, що ми працювали, організм стомлювався так, що після обіду просто відключалися. А ті хто на даху графіт розгрібав взагалі працював по 20-40 секунд. І потім все. Уявіть, за 20 секунд втомлювався так, що міг цілий день проспати. Але на дах нас іти не змушували. Попереджали, що там небезпечно, брали людей тільки за бажанням.

А як же радіація? Які наслідки ви мали від відвідування реактора? Нудота, ураження шкіри?

Ні, нічого такого не було. Ми ж не отримували таку велику дозу радіації як ті, хто були на початку. Там же все розраховували. За 10-15 хвилин роботи ми отримували один рентген. Не більше. Тому крім слабкості й постійної втоми нічого на собі не відчували.

Годували там нас до речі дуже добре. Кожного дня каву давали. Нас це радувало, бо в магазинах її тоді знайти було неможливо. Ще багато молочки їли — сир, молоко, згущене молоко, масло, яйця.

А у якому одязі ви туди ходили?

О. Там була ціла система. Видавали три комплекти одягу і захисні маски. В першому ми ходили на території села Корогод, в другому їздили в автобусі, а в третьому ми працювали. Все це пралося і постійно змінювалося.

Знаєте, я був там півтора місяця. Але й досі пам’ятаю. Кожного року 26 квітня згадую ту трагедію. І з ліквідаторами спілкуюся. Правда з кожним роком їх стає все менше. Зараз ми відчули наслідки.

poltavska-khvilia_xcwi/ZUTfu32nR.jpeg
Олег, фото з особистого архіву

Кожного разу, як думатиметься чому я — згадайте, що у 1986 році у Чорнобилі персонал станції на свій страх і ризик ухвалили рішення зупинити інші енергоблоки. Якби не це — на території б стався новий вибух, який дорівнював чотирьом атомним бомбам. Тоді б наша країна стала радіоактивним кратером, а територія найближчих сусідів перетворилася б на мертву зону.

Катерина Ткаченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар