Подвійне життя Панаса Мирного

Панас Мирний та Панас Рудченко. У підручниках з літератури це одна людина. Однак чи так було насправді. Вдома — письменник, активіст, що виступав за рівноправ'я жінок, а на роботі — чиновник без відповідної освіти.

Панас Мирний ненавидів Панаса Рудченка. Перший — був непокірний та постійно рухався вперед, інший, підігнувши плечі, скорився волі батька та потерпав від цього все життя.

Усе, що ви могли не знати про видатного полтавця — у нашому матеріалі.

Ми знаємо його перш за все, бо у місті є зупинка Панаса Мирного (ще музей, але чи багато людей там були?) та читали його роман «Хіба ревуть воли як ясла повні» (ще в школі, може навіть скорочено). А чи є ще щось?

Сім фактів про Панаса Мироного

1. Був дуже розумний, мав гарний почерк, почав працювати з 14 років, скорився волі батька у виборі професії

Батько Панаса Рудченка був бухгалтером і вважав, що всі його сини повинні стати чиновниками. «Держслужба – це вірний шматок хліба! – казав Яків Рудченко.

Вчителі хвалили Панаса, рекомендували продовжувати освіту. Однак, за волею батька він пішов працювати з 14 років.

2. Був членом полтавської організації Унія, яка поширювала заборонену українську літературу

Через це у Полтаві в його будинку проводили обшук, в ході якого знайшли заборонені видання. Але наслідків на життя Рудченка це не мало.

До речі, за майже п’ятдесятирічну чиновницьку діяльність Панас Мирний (чи то пак Панас Рудченко) отримав чин дійсного статського радника, що дорівнювало генеральському чину в армії. Не раз полтавський поліцмейстер, який розшукував «політично підозрілу особу» Панаса Мирного, чемно вітався з шанованим статським радником Панасом Рудченком, і гадки не маючи, що це одна й та ж особа.

3. Написав роман «Повія» після невдалих стосунків із дівчатами

Особисте життя юного Панаса — суцільна драма. Одна — не відповідала взаємністю, інша — вийшла заміж за солдата-москаля. Хто знає, може через його сором'язливість.

Панас так розчарувався у дівчатах, що вирішив написати роман «Повія», головна героїня якого — збірний образ дівчат, яких кохав письменник.

4. Вперше одружився в 40 років

Олександра Шейдеман була молодшою за чоловіка на 14 років. Розумна, начитана і що важливо — фінансово незалежна від батьків. Бо працювала і сама себе забезпечувала.

Після знайомства з Панасом Яковичем Олександра кинула багатого нареченого з Петербурга. Авжеж, тільки почитайте, які листи писав їй 40-річний залицяльник. Хіба б хтось міг встояти:)

Дорогая моя Шурочка! Целую, тебя крошку мою, ненаглядную мою. Целую тебя, моя добрая, изящная, святая! Голубушка! Будь для меня святою!

Незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між чоловіком та дружиною не було. Олександра так і не змогла стати соратницею та однодумцем Панаса Мирного. Він постійно вболівав за подальшу долю України, писав твори про простих людей українською мовою. Олександра завжди говорила російською, трималася по-панському. Через це, спочатку у матері Панаса, виникли непорозуміння з невісткою. Бо батьки Панаса були простими людьми, незважаючи на те, що батько працював бухгалтером, родина жила з землі, завжди говорила українською. Але неприязнь між жінками укорінитися не встигла, бо старі Рудченки жили на Миргородщині, молоді ж – у Полтаві, бачилися не дуже часто. Пощастило.

5. Після народження двох дітей дружина Панаса Мирного потрапила до психлікарні

Олександра часто страждала від нервових розладів після других пологів. Це змусило чоловіка відправити її на півроку до лікарні.

Напади істерії стали постійними, чоловік боявся, що вони можуть перерости у божевілля. Однак після лікування та й народження третього сина — про нові рицедиви нічого не було відомо.

6. Втратив синів, що воювали за різну владу

Свої корективи у життя родини внесла Перша світова війна. У 1915 році в бою під Рівним загинув син Панаса Мирного – Віктор. 17 вересня 1915 року батькам принесли телеграму: «Сын Ваш убит 16 7 утра. Тело в полевом подвижном госпитале Ровно».

Для шістдесятишестирічного Панаса Яковича це був удар, він дедалі частіше думає про смерть і купує на цвинтарі в Полтаві одразу два місця — для себе і для сина. Про це свідчить квитанція: «Получено за место — два — отведенное на гарнизонном военном кладбище для могилы умершего сына прапорщика Виктора и для него».

Згодом, у вирі громадянської війни, письменник втратив і наймолодшого сина. Все це відобразилося на здоров’ї Панаса Мирного не кращим чином.

Живим лишився тільки Михайло. Пізніше батьківський будинок він разом з матір'ю перетворить у музей Панаса Мирного. До речі, лише в Михайла були діти. Син Юрій. Однак він загинув у часи Другої світової війни. А про його долю Михайло Панасович дізнався лише у 1974 року.

Смерть синів підкосила Панаса Мирного, почалися проблеми зі здоров'ям. Однак виснажений та хворий він все ж продовжував ходити на службу.

З Кобищан до центру міста, де на Круглій площі містилися всі губернські "прісутствія", доводилося в будь-яку погоду ходити пішки, бо коня вже не було. Олександра Михайлівна писала синові 20 жовтня 1918 року: «А сегодня уже осень, холодно и ветер, папе идти будет тяжело. Время дурацкое, нужно бы ему уже выйти в отставку, так такая ж дороговизна, что концы с концами не сводим, все с дефицитом».

7. Труну з тілом письменника везли на санях, запряжених волами

19 січня 1920 року Панас Якович прийшов зі служби, повечеряв з родиною та ліг спати. Під ранок дружина почула гуркіт, кинулася до його кімнати і знайшла чоловіка на підлозі непритомним. Лікар констатував інсульт.

Письменник помер 28 січня 1920 року.

Полтавські громадські організації утворили комітет для влаштування похорону. Ховали Панас Яковича Рудченка 30 січня. Провести його в останню дорогу прийшли тисячі полтавців.

Від Свято-Успенського собору до кладовища за старовинним звичаєм труну під червоною китайкою та прапорами везли на санях двома парами волів. Український національний хор співав жалібних пісень.