Ця історія починається із мережі фейсбук. Там, на одній зі сторінок я побачила повідомлення про те, що дівчинка одинадцяти років плете патріотичні браслети і 20% з продажу пересилає на допомогу ЗСУ.
А тепер ще раз: дівчинка 11-ти років плете браслети щоб продати їх і допомогти нашим воїнам.
Війна війною, а життя триває — треба хоча б купувати одяг, платити за комунальні послуги та щось їсти. Це нині розуміють всі. Дехто має сталу заробітну плату, дехто уже вичерпав усі запаси, які планував витратити на відпустку, хтось ще покладається на кредитний ліміт, а є ті, хто намагається реанімувати справу, якою займався до 24 лютого.
Пам'ятаєте до війни на ярмарках можна було купити чи просто роздивитися товари, які люди роблять власними руками. Як їм зараз ведеться?
Коли люди борються за виживання, рамки і сувенірка — не той вид продукції, який потребують
Це Володимир Калюжний з Карлівки. Десять років до війни він розвивав свій бізнес – починав із виготовлення рамок із пластикового багету, але за десять років роботи перейшов і до виготовлення сувенірної продукції, яка робиться за допомогою лазерного та фрезерного станків.
Перед початком війни він разом із сином планували знімати блог про роботу, розширювати авдиторію. Бо до цього більшу частину свого товару реалізовували для оптових покупців через інтернет-магазин foto-ramka.com.ua і створили профіль у Інстаграм, для роздрібної торгівлі через соцмережі.
«Як вплинула війна? Дуже жорстко, за перші два місяці вторгнення жодного більш-менш великого замовлення не було, але це зрозуміло. Так вже сталося, що коли люди борються перш за все за виживання, рамки і сувенірка – не той вид продукції, який люди потребують».
Зараз у Карлівці багато переселенців з Харкова, то купують трохи пластикові рамки і друкують фото зі спогадами з мирного життя.
Однак, щоб сплачувати податки, виплачувати заробітну плату працівникам, допомагати армії та мати можливість забезпечити себе, а не розраховувати на запаси, які встигла добряче під’їсти ще пандемія COVID-19 пан Володимир зосередився на розробці серії підставок.
З усієї серії цих підставок, ми віддаємо на потреби ЗСУ 50% від їх ціни.
«Чому підставки – бо вони невеликі і завжди поруч, удома чи на робочому місці, підіймають дух кожного разу, як дивишся на них. І також вони недорогі, майже кожен може собі дозволити їх придбати і підтримати таким чином і військо, і локального виробника».
Лінійка цих виробів тільки розширюватиметься, будуть не лише підставки, вже є певні напрацювання.
Ті у кого відносно тихо, просто зобов'язані робити все, що в їхніх силах. Цим ми наближаємо нашу перемогу
На фото Наталія Бакай зі своїми дітьми. Вона мешкає у селі Веприк на Миргородщині. Саме з другої декретної відпустки і починається її історія. Тоді жінка почала виготовляти прикраси для волосся.
А згодом до неї доєдналася донька Альона.
«Їй 11 років, дивлячись на мене, вона сідала поряд, вмикала простенькі майстер-класи з виготовлення бантиків і робила теж. І що мене здивувало, то це її посидючість і прагнення виконати роботу ідеально».
«Коли почалася війна, зовсім не було ніякого натхнення і бажання щось робити. Та одного дня, приблизно в середині березня, мені написала одна клієнтка, що їй потрібний віночок на кінець місяця. Чесно, мене це дуже здивувало, що зараз комусь це потрібно. А тоді виникла ідея робити бантики і частину коштів пересилати ЗСУ. І як на моє здивування замовлення є».
Я відродилася морально, бо відчувала свою користь, мені було приємно знати, що я не тільки принесла радість якійсь красуні, а ще й допомагаю нашим захисникам.
«Зараз з асортименту беруть 95% патріотичних прикрас, або ті які йдуть під вишиванку».
Разом із мамою за виготовлення прикрас, відсоток від продажу яких іде ЗСУ взялася до роботи й одинадцятирічна Альона. Спочатку дівчинка допомагала з прикрасами, а потім почала плести патріотичні браслетики. Замовлення в неї є.
Вже використали весь жовто-блакитний матеріал для браслетиків,замовили ще!
«Поки донька чекає матеріал, допомагає мені. Я зараз взялася робити 5 віночків для продажу на благодійних ярмарках країн Литви, Латвії, Італії, Франції. Волонтери оплачують мені матеріали.Тож з Альоною працюємо в дві руки,вона вирізає мені шаблони,робить заготовки, я працюю вже більш зі складнішими етапами створення віночків. Всі виручені кошти з ярмарки підуть для нашої армії».
Бувають дні, коли не хочеться нічого. Хіба стати равликом. Залізти в свою хатку та й сидіти там тихенько. Але тоді хто як не ми підтримуватиме захисників, допомагатиме людям, у котрих зараз немає дому, триматиме на плаву економіку.
Бо як сказала пані Наталка:
«У кого відносно тихо, просто зобов'язаний робити все, що в його силах. От кожний, хто що вміє і може, той те повинен і робити. Цим ми наближаємо нашу перемогу».
Якщо ви чи ваш бізнес допомагає армії чи волонтерам і наближає перемогу — пишіть нам — ми залюбки розкажемо вашу історію.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
