Потрібні, але забуті: у Полтаві військові, яких не помічає влада, вчились рятувати життя

Добровольчі формування територіальних громад — одні з перших стали до лав захисників після повномасштабного вторгнення. На їхні плечі лягло чимало обовʼязків: від патурлювання та охорони міста під час блекаутів, до щоденних чергувань задля забезпечення правопорядку. Утім все, що роблять нині добровольці залишається непоміченим — міська влада так і не спромоглася підтримати ДФТГ, тож вони вже понад півтора роки працюють на власному ентузіазмі та виконують завдання власним коштом.

Про те, як діє та чим займається добровольче формування Полтавської територіальної громади, дізнавалася кореспондентка «Полтавської хвилі».

РАННІ ПТАШКИ

Шоста ранку. На одному з тренувальних полігонів неподалік Полтави різними кольорами виблискують у ранкових променях із десяток легковиків.

Перед ними шикуються люди у військовому одязі — одягнені зручно й охайно, але трохи врізнобій, кожен у своєму камуфляжі. Це суботнім ранком добровольці виїхали на тренування. Поки сонце не піднялося високо, одна з груп відпрацьовує свою стрілецьку вправність.

— Шикуйсь! Смирно! — командує начальник штабу добровольчого формування тергромади № 3, сивобородий чоловік у пікселі.

Нахиляє голову таким чином, щоб козирок форменої кепки прикривав очі від сонця. Звертаю увагу на незвичне для армійців оздоблення одягу: навколо коміру на грудях трикотажне полотно убаксу оздоблене вишивкою. У хрещатий візерунок вплетені зображення українського герба.

Сергій Лисенко — офіцер запасу. Підприємець, має фірму з деревообробки. Уже декілька років на пенсії. З перших днів російської агресії, з весни 2014-го, Сергій узявся активно допомагати українському війську. Збирав та особисто возив важливі вантажі воякам. Спочатку, у перші місяці — форму, взуття та харчі. Згодом запити стали більш серйозними — прилади нічного бачення, тепловізори, засоби тактичної медицини, запчастини тощо.

З початком повномасштабного російського вторгнення роботу не припинив, а лише посилив. Та в якийсь момент зрозумів, що може допомогти по-іншому — власними знаннями та навичками.

Після короткого шикування, поки добровольці готують зброю для стрільби, Лисенко коротко розповідає про свою службу.

— Навесні минулого року дізнався, що в Полтаві організовані й діють добровольчі підрозділи, у чиїх рядах уже були мої знайомі. У той час до ЗСУ масово мобілізовували цивільних, яких треба було терміново навчати військовій справі, тож уся увага була до них.

Питань, як до пенсіонера, ТЦК не мав. Чоловік міг би займатися своїми сімейними справами. Та не зміг спокійно жити, бачачи, скільки молодих людей гинуть або дістаючи важкі поранення через брак досвіду та базових військових навичок.

У той час чимало чоловіків записувалися в добровольчі формування, оскільки до терцентрів комплектування були великі черги, а люди хотіли якнайшвидше ставати на захист рідного міста. Та в наступні місяці чимало людей із ДФТГ пішли добровольцями в ЗСУ. На думку Лисенка, час між цими двома етапами треба використовувати з максимальною користю.

— Я зрозумів, що якщо людина попала в добровольчий підрозділ, треба використати цей час, щоб здобути знання і навички військової справи, щоб ти йшов до війська підготовлений. Попадеш чи не попадеш у навчальний центр, але певні початкові навички треба мати. У житті нашої країни був певний період, коли всі перестали зважати на армію. Служив — не служив, вмієш — не вмієш поводитися зі зброєю… Суспільство сприймало це за норму. А потім ці виклики великої війни, і ми побачили, що неволодіння зброєю веде до великих втрат, вважає начштабу.

Лисенко згадує про ще одну свою мотивацію: «коли стою в строю поруч із молодими, сам молодію душею, хоча старим себе ніколи й не почував», — каже.

ЖІНОЧА СИЛА

Склад добровольчого підрозділу строкатий: люди різного віку, переважно — від 30 до 60 років. Чимало тих, кого за станом здоров’я не беруть у військо, знайшли для себе місце служби в лавах добровольців територіальної оборони.

Тут можна зустріти багатодітних батьків, цілі родини: сини служать поруч із батьками, разом із чоловіками виконують поставлені завдання дружини. Жінок не так багато, але доброволиці не ховаються за чоловічими спинами.

— Перша п’ятірка — зайняти позицію для стрільби! Зарядити зброю! Підготуватися до стрільби! — виголошує інструктор, військовий із пишними сивими вусами.

— Готовий! — доповідають по черзі бійці.

— Вогонь! — лунає команда, і ранкову тишу гучно розривають хлесткі звуки пострілів гвинтівок.

На протилежному боці майданчика, у піщаній глибі за мішенями, у повітря злітають стовпчики пилу — це кулі, прошиваючи паперові мішені на дерев’яних щитах, втрапляють у ґрунт. Дзвінко й рівномірно дзенькає мішень-гонг — металева тарілочка. Хтось зі стрільців планомірно влучає у свою ціль.

Тиша опускається так само несподівано — аж у вухах дзвенить. Бійці доповідають про завершення стрільби. Брязкає метал: від’єднують магазини, зводять затвори, роблять контрольний спуск, ставлять зброю на запобіжник.

Інструктор, який пильно стежив за вправою в бінокль, обговорює з бійцями результати стрільби. Командує наступній п’ятірці зайняти позицію.

З майданчика в затінок машини відходить невисока блондинка міцної статури в армійському однострої. Полтавка Ганна Мельнікова поки що єдина жінка в підрозділі, яка опановує професію марксмена — піхотного снайпера.

Як і всі добровольці тут, має цивільну професію. Головна бухгалтерка групи компаній та мама. Окрім робочих і домашніх обов’язків встигає нести службу. Давно цікавиться військовою справою. З 2019 року займалася снайпінгом, має особисту зброю. Упродовж декількох років була активною членкинею громадської організації військово-патріотичного спрямування «Вороскол». З весни 2022-го — командирка підрозділу свого села під Полтавою. Тож вступила у ДФТГ уже з певними навичками, які зараз вдосконалює.

— 24 лютого 2022 року о 9-й ранку я та мої друзі були всі вже у військкоматі. У зв’язку з рядом причин, я не змогла вступити на військову службу. Не мала іншого виходу, як вступити у ДФТГ, щоб мати можливість офіційно, легально захищати своє місто. На той час я була впевнена, що буду задіяна у фізичному супротиві окупантам, — згадує моя співрозмовниця.

На той момент у рідному Тахтауловому Ганна мала найбільше знань та навичок для організації захисту, тож односельці, які добровільно піднялися на захист рідних вулиць, одностайно обрали її командиром підрозділу. За цей рік вона з побратимами підписали контракти з територіальною обороною та стали важливим елементом захисту громади.

— На початку повномасштабної агресії фактично силами добровольців були організовані декілька блокпостів. Тобто ми тримали зв’язок із побратимами з інших областей. Морально були готові на те, що буде партизанська війна. Проговорювали різні сценарії, шукали своє місце в них за різного розвитку подій.

Зверхнє ставлення до ДФТГ серед населення Мельнікова вважає невиправданим. Адже в нашій країні зараз є ДФТГ, які воюють уже понад рік. Це, наприклад, «Хартія», яка воювала на Харківщині й на Бахмутському напрямку, київські ДФТГ, які активно захищали столицю в перші місяці, «УДА» Яроша. Або — добровольці ПДМШ, які фактично не мають статусу військових, але добровільно виконують свої обов’язки в гарячих точках фронту.

— Треба змінювати ставлення до добровольців людей, які не сприймають серйозно таку діяльність. Чим ще вона важлива: для багатьох хлопців добровольче формування стало етапом перед мобілізацією. Тут вони отримали гарну підготовку, і їм набагато простіше — і психологічно, і фізично — завдяки отриманим навичкам, вписатися в службу, ніж просто цивільним людям. Тому, у кого є бажання і можливості, я дуже раджу долучатися до цього руху, — зазначає Ганна.

Про свою особисту мотивацію до служби жінка каже: «Мені важливо під час цього випробування для нашого суспільства робити все, що від мене залежить. ДФТГ — це частина того, у чому я реалізовуюся в цей важкий час».

Нині щотижня доброволиця приділяє службі 20–24 години на тиждень. Це обов’язкові тренування, керівна робота з особовим складом, а також виконання бойових розпоряджень командування.

ЛІКАРІ ЗАХИЩАЮТЬ ГРОМАДУ

Рід занять у добровольців різний: будівельники, автомеханіки, вчителі, економісти та менеджери, журналісти, підприємці, керівники великих бізнесів.

Чимало лікарів — провідні спеціалісти, вузькопрофільні фахівці — несуть у формуванні службу разом із побратимами та посестрами. Беруть участь у патрулюванні громади, охороняють блокпости та важливі об’єкти, формують групи швидкого реагування. А також вдосконалюють свої навички та знання в поводженні з різними видами зброї, мінно-вибуховій справі, керуванні дронами, фортифікаційній науці та інших напрямах.

Сьогодні на полігоні працюють четверо лікарів — знаних у місті фахівців різних спеціальностей із різних лікувальних закладів. Та свій вихідний день присвячують не медицині, а військовій справі.

Поправляє форменну кепку козирком назад, бере гвинтівку з оптичним прицілом директор КП «2-га міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» лікар хірург Максим Дудченко.

Завзятий поціновувач вогнепальної зброї, майстер спорту з пістолетної стрільби, Дудченко продовжує вдосконалювати свої навички в стрілецькому підрозділі. У перші місяці повномасштабної агресії був готовий фізично захищати свій медичний заклад та його колектив.

— Перші два місяці ми з моїм нинішнім заступником постійно перебували в лікарні. Я привіз свою зброю, ми були готові давати відсіч нападникам — у буквальному сенсі. Це важливо: колектив відчував, що ми на їхньому боці, усі на місці й готові до захисту. З наших співробітників ніхто не виїхав — не те що за кордон, але й із Полтави, усі працівники на місці, ми безперервно надавали й надаємо допомогу пацієнтам, — розповідає Максим.

Тим часом на майданчику добровольці завершують стрілецькі вправи та беруться до чищення зброї. Кілька чоловіків відносять на кількадесят метрів та встановлюють на підвищення дві бронеплити. Відходять на позицію для стрільби. Лунають постріли з різної зброї — таким чином перевіряють подаровані підрозділу засоби захисту.

Високий чоловік у тактичних окулярах і стрілецьких навушниках, у плитоносці поверх убакса бере в руки бронеплиту з явними округлими пошкодженнями — слідами від куль. Обговорюють щось із товаришами — судячи з виразу облич, результат їх не дуже порадував.

— Це 5,45 обичний, 7,62 на 51 НАТО, — показує отвори в металевих пластинах доброволець на псевдо «Технік», технічний директор будівельного гіпермаркету. — Це пластини, надані нам волонтерами. Так би мовити, «саміздат». Результат ви бачите — незадовільний. Не раджу шукати альтернатив, треба брати лише сертифіковані зразки перевірених виробників.

Упродовж якоїсь години метушня на полігоні вщухає. Відстріляні гільзи збирають у мішок, наводять після себе лад на майданчику — прибирають випадкове сміття. Знімають та складають у багажники бронежилети, тактичне спорядження та підсумки. На прощання тиснуть руки, плескають один одного по плечах. Ляскають дверцята автівок — і вже за кілька хвилин лише вітер розвіює куряву над дорогою.

Зазвичай у тренувальні дні підрозділ відпрацьовує заняття за містом — пересування, орієнтування, вправи зі зброєю та інші важливі навички. Та цього дня на добровольців чекає інший досвід.

На базі одного з міських лікувальних закладів відпрацьовують дії за надзвичайної ситуації спільно з рятувальними підрозділами негайного реагування.

МІСЬКІ НАВЧАННЯ

На автостоянці біля лікувального закладу вишикувалися кількадесят чоловіків і жінок у камуфляжі. На рукавах — бригадні шеврони тероборони та добровольчого формування.

Слово бере начштабу Лисенко. Спочатку — загальна інформація. Описує легенду навчань та план їхнього проведення.

— Легенда така: уламки збитої ракети потрапили на територію лікарні. Можливе займання будівлі. Тому наша задача — швидко й безпечно евакуювати пацієнтів. Тих, хто може рухатися самотужки, виводить персонал лікарні. Ми допомагаємо рятувальникам переносити лежачих, які не можуть рухатися самі, — голос командира відлунює від стін корпусу, бійці уважно слухають. — Ви всі слідкуєте за новинами й розумієте, що змодельована нами ситуація може відбутися будь-де й у будь-який час. Тому ми, як добровольці територіальної оборони, маємо на це реагувати й бути завжди готовими до таких викликів.

Особовий склад розподіляють на четвірки — мобільні групи, завдання яких організувати евакуацію пацієнтів від будівлі стаціонару до укриття, розташованого в іншому корпусі. Частина бійців має сформувати оточення, щоб не допустити сторонніх на місце події, а також забезпечити охорону всього маршруту евакуації.

Тим часом у кабінеті головного лікаря відбувається короткий брифінг. Керівник медзакладу, його заступник, командири ДФТГ. Спокійні й зосереджені. Усі впевнені в послідовності дій.

Ще раз коротко проходяться по основним етапам: знеструмлення, організація евакуації мобільних пацієнтів, вивід персоналу, підготовка до евакуації маломобільних хворих.

В обумовлений час директор закладу телефоном дає розпорядження знеструмити корпус та починати навчання.

БЕЗ ПАНІКИ

На алеї під стіною хірургічного корпусу запалюють кілька навчальних димових шашок. Білим димом затягує подвір’я та вікна корпусу до третього поверху. Черговий персонал лікарні здійснює виклик розрахунку ДСНС із повідомленням про надзвичайну ситуацію.

За командою чергового лікаря починається евакуація пацієнтів. Люди, які можуть пересуватися самостійно, виходять сходами на вулицю та прямують до укриття. Увесь маршрут контролює персонал, вказуючи напрямок руху. Маломобільних пацієнтів та літніх людей вивозять на інвалідних візках.

У цей час прибуває загін ДФТГ та виставляє охорону. За лічені хвилини, відведені на доїзд рятувальників на місце події, прибувають два пожежно-рятувальних автомобілі.

Цього разу обійшлися без гучних спецефектів — червоні автівки не неслися містом із сиренами, адже головний фокус — не на їхніх діях, а на злагодженні з добровольцями та медиками.

— З минулого року групи добровольців територіальної громади проходили навчання в ДСНС. Відпрацьовували алгоритми ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій — природних стихій, техногенних катастроф, обстрілів, великих пожеж тощо. Тепер тренування вийшли на етап практичного відпрацювання, — пояснює начштабу ДФТГ.

Перед корпусом командира пожежно-рятувального загону зустрічає чергова медична сестра. Доповідає про подію: які відділення задимлені, скільки пацієнтів перебуває на цю мить, скількох встигли вивести з приміщення.

Бійці ДСНС надягають системи захисту дихання — маски та балони. Частина підрозділів прямує в будівлю, декілька бійців-рятувальників відкривають колодязь із пожежним гідрантом та розгортають і підʼєднують шланги.

Працюють злагоджено, без зайвих рухів і слів. Координатор віддає накази, тримає радіозв’язок із групами всередині та зовні будівлі. У цей час біля командного автомобіля розгортають мобільний штаб: встановлюють стіл, ноутбуки, розгортають інтернет та радіозв’зок.

— Алгоритм дій такий: рятувальники в костюмах з апаратами захисту дихання обстежують приміщення, виносять пацієнтів і постраждалих, далі передають їх теробороні. Бійці доставляють людей у безпечне місце — спеціально обладнане укриття. Там їх оглядає медперсонал, за необхідності надає меддопомогу, — коментує події речник ГУ ДСНС України в Полтавській області Віталій Шкаревський.

За тренуванням уважно спостерігає командування ДФТГ та керівник медичного закладу, тримає в руках секундомір — уважно стежить за часом.

Четвірки добровольців забирають ноші зі статистами, що грають роль постраждалих, які з будівлі виносять рятувальники. Транспортують людей до сусідньої будівлі, де в лікарні на постійній основі розгорнуте укриття та організована резервна операційна.

ПЕРЕДБАЧИТИ РІЗНІ СЦЕНАРІЇ

Вервечка добровольців-рятувальників тягнеться повз великий генератор, який ритмічно буркотить дизельним мотором — після відключення централізованого електропостачання в автоматичному режимі запускається резервне електроживлення.

В укритті, обладнаному в підвальному приміщенні, прохолодно й сухо. Уздовж стіни розставлені розкладачки для лежачих пацієнтів, з іншого боку — лави та розкладні стільці.

За стіною — ще одна кімната. Тут уже готують операційну для перев’язки постраждалих. Хірургічне та анестезіологічне обладнання і апаратура працює і підʼєднане до електромережі. Є запас інструментарію, перев’язувальних засобів та медикаментів.

На відміну від основних операційних лікарні, ця — не є стерильним приміщенням у класичному розумінні. Основна мета — використання для надання невідкладної хірургічної допомоги за надзвичайних ситуацій.

— Генеральні прибирання тут проводяться регулярно за графіком. Та для того, щоб стерилізувати, кварцувати приміщення не пристосоване. Але тут облаштовані спеціальні умови. Є примусова вентиляція з фільтрацією повітря, опалення, дві помоєчних, які принципово важливі під операційну. Удосталь місця, добре освітлена кімната. І специфічним чином виділена розводка, аби по периметру кімнати можна було вмикати електроінструменти. Плюс — резервне живлення, яке двічі дублюється, — розповідає завідувач відділу інфекційного контролю медичного закладу, лікар хірург Дмитро Усков.

Таким чином у воєнно-польових умовах в укритті швидко розгортається операційна, яка може працювати в режимі двох одночасних операцій. Усе обладнання — мобільне, має коліщатка, тож операційну дуже швидко можна перемістити в інше приміщення, залежно від ситуації, або перекомплектувати.

— У стресових ситуаціях маємо бути готовими до будь-яких подій. Така мобільність обладнання дає змогу моделювати все, що нам потрібне для роботи, — додає хірург.

До операційної четверо добровольців заносять на м’яких ношах пацієнта хірургії з травмою ноги. Бригада одразу береться за перев’язку. За лічені хвилини рану обробляють та перев’язують. Чоловіка виносять на ліжко, як у післяопераційну палату, звідки він згодом своїми ногами піде до відділення.

— Навчання завершені. Добровольцям зібратися біля пожежних автомобілів, — лунає в рації голос Лисенка.

Пацієнти лікарні та статисти, що виконували роль лежачих хворих, поступово виходять на поверхню — слідом за тероборонцями. Резервне живлення вимикають, запускають планове електропостачання.

ВЧИТИСЯ НА ВЛАСНИХ ПОМИЛКАХ

Останній етап тренування — підбиття підсумків. Поки рятувальники згортають шланги та знімають захисне спорядження, прибирають комп’ютери і складають столи в мобільному штабі, у кабінеті директора лікувального закладу триває нарада.

Обговорюють технічні моменти, але сходяться в думці, що загалом тренування пройшли успішно. За 10 хвилин керівники навчань виходять у двір, щоб дати короткий брифінг про підсумки заходу.

— Проведені спеціальні об’єктові навчання з метою взаємодії між службами. Відпрацювали евакуацію, гасіння умовної пожежі. Увага була зосереджена на тому, як працюють на кожному етапі всі служби. Побачили якісь недоліки, якийсь позитив. Щось, можливо, нове, що треба пропрацювати. Коли в рятувальників на такі об’єкти є плани на пожежогасіння, ми знаємо, що відпрацьовуємо — тобто, у якому відділенні й де перебувають скільки людей, — каже речник ГУ ДСНС України в Полтавській області Віталій Шкаревський.

Керівник відділу зв’язків із громадськістю додає, що у випадках надзвичайних подій на таких об’єктах, як лікарні, на ліквідацію наслідків виїжджає велика кількість особового складу рятувальних підрозділів. Такі ж тренувальні заходи, окрім того, організують із метою покращення навчання самого медичного персоналу. Рятувальники проводять також теоретичні заняття — показують, як користуватися вогнегасниками, пожежними кранами, на що звернути увагу. Тому що до прибуття пожежних підрозділів у першу чергу гасіння і евакуацію виконує сам персонал.

— Дякую ДСНС, ДФТГ, а також нашим лікарям і медсестрам, які взяли участь у цих навчаннях. Вважаю, що такий захід треба було провести раніше, але добре, що він відбувся зараз. Усе пройшло на високому рівні, відпрацьовані були моменти транспортування хворих в укриття, проведення перев’язки. З боку ДСНС була проведена робота на найвищому рівні по евакуації пацієнтів із будівлі лікарні, — коментує навчання директор лікарні.

Додає, що вдалося виявити слабкі місця, які потребують уваги та більш чіткого теоретичного і практичного пропрацювання. Але, як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Важливо вчасно врахувати та усунути недоліки — у цьому й полягає одна із цілей таких заходів.

— Положенням про добровольчі формування передбачено залучення добровольців цього підрозділу в допомозі ДСНС у рятувальних заходах — стихійних лихах, військових загрозах тощо. Зараз ми разом із ними відпрацювали ці дії на практиці, ми теж знайшли свої недоліки й ми над ними теж працюватимемо. Частина наших добровольців торік пройшла підготовку на базі учбового центру ДСНС. Тим самим ми ще раз кажемо, що ми готуємося, і деякою мірою готові до цієї співпраці, — наголошує Сергій Лисенко.

ПІДТРИМКА ГРОМАДИ: ОБІЦЯНКА — ЦЯЦЯНКА

Попри те, що кількасот чоловіків і жінок щоденно несуть службу в громаді, про їхню діяльність мало знають містяни. Ба більше, іноді здається, що навіть керівництво громади не зважає на тих, хто добровільно взяв на себе службові обов’язки.

З командиром ДФТГ № 3 Андрієм Ясаком говоримо про успіхи підрозділу, підпорядкування і трохи про гроші.

Важко уявити, але чималий підрозділ уже понад рік цілодобово виконує задачі, але люди роблять це власним коштом. Замість отримати форму, взуття, бронежилети чи бодай гаряче харчування, шукають благодійників, а то і скидаються із сімейних бюджетів на, наприклад, будівництво полігону для занять. Громада поки що «не бачить» тих, хто її охороняє.

— З місцевою владою співпраці не було й немає досі. Зараз, коли змінилася секретар міської ради, дай Боже, будемо налагоджувати співпрацю. Тим більше вона — військова, — каже Ясак.

За понад рік діяльності ДФТГ фактично не отримало підтримки від офіційної влади. Люди несуть службу виключно на ентузіазмі — лише один раз їм до Дня добровольця виділили по 10 тис. грн як компенсацію за придбання зимової форми. Та й то, на всіх не вистачило — наприклад, ті хто приписаний в інших громадах, а живе і виконує добровільні обов’язки в Полтаві, включно з ВПО з нині окупованих територій, допомогу не отримали.

Громада не раз уже демонструвала готовність підтримати своїх добровольців, та на заваді стають законодавчі колізії, підкреслює командир добровольчого формування.

— Поки що фінансування ДФТГ не може здійснюватися напряму громадами — лише через батальйони. Знаю щонайменше трьох голів громад в області, по яких відкриті кримінальні провадження за фінансування ДФТГ. Вони пішли назустріч, профінансували підрозділи, оділи їх у форму, дали якесь обладнання — техніку, зв’язок, облаштували зброярні та інше. Після цього досі мають справу зі СБУ, тому що наше законодавство в цьому питанні недосконале.

Командир наголошує, що мова не йде про щомісячну зарплату — добровольці несуть службу у вільний час. Однак, є важливі питання постачання: поки що форму, засоби індивідуального захисту, аптечки, розгрузки, підсумки та навіть магазини для патронів люди купують власним коштом. Окрім того, що змушені нерідко відпрошуватися з роботи, а то і брати неоплачувані вихідні для несення служби.

На початку цього року міськвиконком ухвалив програму підтримки сил територіальної оборони, де нібито передбачили заохочення добровольцям за виконання певних задач. Та скористатися ДФТГ цією можливістю просто не можуть — через недосконало прописані умови.

— У мене навіть міськвиконком питав, чому ми не користуємося цією Програмою, вона чинна. Передбачено, що разове виконання завдань, якщо ми показуємо, де вони виконуються, фінансуються з міського бюджету. Тобто, кожному добровольцю має фінансуватися, скільки він виконав разових завдань. Але військові не мають права подавати в міськвиконком інформацію по БР, це військова таємниця. А вони без цього документу не можуть нас фінансувати. Тобто, Програма прийнята, але вона — мертва. Думаю, вирішити цю ситуацію можна таким чином, що виконком змінить умови. І тоді військова частина зможе видавати якісь інші документи, що свідчать про виконання завдань. Або я, як командир формування, щомісяця писатиму лист на міськвиконком із поясненням, які питання ми розвʼязуємо.

Минулого тижня у ВРУ зареєстровані два законопроєкти, які можуть розширити повноваження органів місцевого самоврядування у фінансуванні оборони.

Це проєкт № 9559 щодо внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування в період дії воєнного стану, та проєкт № 9560 про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо підтримки органами місцевого самоврядування сектору безпеки та оборони. Нині проєкти законів передані на розгляд до профільних комісій.