«Спасибо за подарки! Особенно за зубную щетку!»— у Полтаві відкрилася виставка малюнків дітей-переселенців. Фото

«Дивись, оно мій малюнок! Українська хата серед зелені. Це, мабуть, краще з усього, що я коли-небудь малював. А ось неподалік — ще один, теж мій. Тут солдат, українець, у касці та формі», — розповідає кореспондентці «Полтавської Хвилі» 11-річний харків’янин Платон. Він у Полтаві вже місяць — поїхав з батьками, рятуючись від війни. Нині живе в одному з готелів міста. Каже, що вже знайшов тут друзів і майже не сумує за домом.

Платон — один із учасників виставки дитячих малюнків «Лінія. Колір. Мир», яку організували в арт-центрі «ZELO».

Разом із роботами Платона, на виставці — 128 картин та фото, створених учнями арт-центру.

«Сьогодні ви можете побачити плоди нашої діяльності за останніх два місяці. Це тільки невелика частина, оскільки у нас є ще танці, співи, хендмейд, гімнастика, руханка, музикування… До слова, від сьогодні ми відкриваємо усі ці гуртки і для дітей з Полтави, не тільки для внутрішньо переміщених осіб, — розповідає організатор виставки художник Ярослав Терновський. За його словами, кожен малюнок, представлений сьогодні, має свій стиль, свою історію, — У багатьох роботах я теж вчуся, знаходжу нові прийоми. Наприклад, у нас на виставці є тукан, у якому поєднана гуаш та вугілля».

На малюнках — усе. Від війни до екзотичних тваринок. Тут з кожної стіни на тебе дивляться чудернацькі монстрики (наприклад, лимоноголовий Лемон, який чомусь тримає в руці паску, а на голові має новорічний капелюх), єноти (деякі вже з іменами. Так, кореспондентці в очі втрапив Єнот Вася, який посміхався з паперу), тукани, рудохвості лисиці, пухнасті коти…

Та найбільше тут людей. Є військові, на чиїх портретах діти-автори ще й дописали свої послання, є матері, які обіймають своїх дітей, є батьки, які захищають від негоди малечу… І ніхто з них не всміхається намальованими губами.

На одній із картин, так само не всміхаючись, видніється дівчина з колосками.

«Це Полудниця. Кажуть, її можуть побачити діти в полі після сонячного дня, — розповідає 13-річна полтавка Анна, — А мені б хотілося, щоб вона зустрілася окупантам. І аби це було останнє, що вони побачать у своєму житті…».

За слов’янською міфологією, Полудниця — це жіночий дух, який являвся у білому одязі. Як правило, Полудниць можна було зустріти влітку під час жнив у полі в полудень. Іноді їм приписувалися ноги з копитами та здатність змінювати зріст — вони могли бути нижчі від трави й виростати до самого неба. Часто вони мали з собою серп або косу. Полудниця нападала на тих, хто не відпочивав у полудень в тіні, а працював під сонцем. На порушників вона насилала запаморочення, могла залоскотати до смерті чи відрізати голову. За переказами, Полудниця може ходити в полудень біля хат і розбивати вікна, не закриті віконницями, пролизувати їх та викрадати дітей. Також, якщо її зустріти на вулиці, можна загинути — вона заріже косою.

Як заявляють організатори, загалом на виставці представили роботи більше 50-и дітей із 23 міст та сіл, спустошених війною. Також є і роботи маленьких полтавців та місцевих фотомитців.

Усі діти-автори — учні школи естетичного виховання, яку два місяці тому заснував арт-центр «ZELO». І якої могло б і не бути без допомоги місцевих благодійників.

«Я не відкривала школи у мирний час, але під час війни у мене така місія… У мене з’явилася можливість подати на грант від організації “Ротарі Інтернешнл” на допомогу українцям, які постраждали під час війни. Ми склали з Ярославом Терновським заявку на участь і виграли кошти, які потім спрямували на розвиток школи», — розповідає Лариса Коба, президентка «Ротарі клубу. Полтава». За її словами, вона часто відвідувала діток в арт-центрі під час занять і надивилася всіляких історій. Однією такою вона поділилася з «Полтавською Хвилею».

Даня з Харкова (написано зі слів Лариси Коби).

Перший раз, коли ми прийшли знайомитися з дітками, принесли їм подаруночки. Дізналися, скільки буде хлопчиків і дівчаток, підготували їм різнокольорові торбинки. Усередину поклали зубні щітки (сині для хлопчиків і рожеві для дівчаток), зубну пасту, для дівчат заколочки та резинки, а для хлопців — машинки. Вирішили віддати дітям подарунки після уроку малювання. Але одному хлопчику дуже не терпілося подивитися, що ж ми принесли.

Він кілька разів заглянув у пакет з торбинками, а потім вже схопив одну і перевірив, що всередині.

«Спасибо за подарки! Особенно за зубную щетку, а то мне дядя розовую купил!» — саме з такими словами дитина побігла до нас після того, як побачила, що в торбинці. Уявляєте, у якому стані ті дітки, які так радіють щітці! Та і як тим родичам, які тікали з-під куль… Там точно не до зубної щітки було.

Потім, уже на перерві, цей Даня підійшов до нас знайомитися. Представився і сказав, що він з Харкова. На цих словах я хотіла його погладити, а він відсахнувся і з великими широко розплющеними очима промовив:

«А еще я знаю, что нужно делать, когда кричит сирена. Нужно быстро сесть на пол, зажать голову между колен, и сидеть и ждать, пока все закончится. Если будет тихо, можно вставать, если нет — нужно лечь на бочок».

Ми всі стояли й не могли повірити своїм вухам, а інші діти завмерли та дивилися на Даню так, наче знов і знов це все проживали…

Виставка відкрилася сьогодні, 1 червня, і триватиме місяць, тож кожен охочий подивитися, може завітати за адресою — вул. Майдан Незалежності,1-б. Вхід безкоштовний.

Нагадаємо, до дня захисту дітей харківська компанія роздала морозиво дітям на Полтавщині.