«Той самий Мюнхгаузен» — премʼєра Павлюка в Полтаві: не провал, але й не успіх

У Полтаві презентували нову виставу. «Той самий Мюнхгаузен» – черговий проєкт вже майже «нашого» режисера Сергія Павлюка, чиїх постановок, попри цілу плеяду хороших режисерів у самому театрі Гоголя, скоро в репертуарі буде більше, аніж інших. Не можна сказати, що це погано — ексцентричний стиль постановника припав полтавцям до смаку. Але мова не про нього, а про нову пʼєсу.

Вистава на дві дії з антрактом триває понад дві години. Загалом – це своєрідне авторське прочитання та компіляція найяскравіших частин роману «Пригоди барона Мюнхгаузена». Фактично цьогорічна премʼєра, яку показали в притул до міжнародного Дня театру – це відновлення вистави, адже готували її ще торік, та через російське вторгнення презентувати не вийшло. З того часу режисер пережив майже півтора місяці в окупованому Херсоні, а після відновлення роботи театру в Полтаві повернувся до створення вистави.

Перше, що впадає в очі – вистава вийшла, що називається «дорого-валютно». Під постановку створено нові костюми, реквізит, бутафорію та декорації. Рухомі ширми-книжкові полиці, інтерактивний портрет Мюнхгаузена, підвісна люстра на справжніх ланцюгах, унікальний одяг – все це виглядає дуже недешевим і є підозра, що навряд чи скоро окупиться театрові.

Утім це буде не перша вистава театру Гоголя, касові збори за яку навряд чи колись перевершать витрати. Згадати ту ж «Юнону та Авось», яку взагалі зняли з репертуару «від гріха». І на фоні таких витрат, дуже еклектично виглядає і впадає в око сучасне тридцятигривневе люстерко з «Аврори». На скромну думку автора, економити на такому дрібному елементі, порівняно з іншими видатками, якось нелогічно. У звичній для Павлюка манері на сцені кількаповерхова декорація, багато рухомих елементів, які створюють динамічну сценографічну композицію, її доповнює дійсно крута робота художників по костюмах.

А от сама вистава динамікою особливо не вирізняється. Задовгі подеколи монологи, особливо в першій картині, роблять темпоритм настільки млосним, що під кінець дії люди по всьому залі вже нервово поглядали на годинники та телефони й відверто позіхали. З увімкненням у залі світла зусібіч навіть було чути видихи полегшення (хоча це може бути й субʼєктивне сприйняття автора).

Величезний недолік вистави, що вона цілком очевидно створювалася не стільки для трупи, як для головного актора. Мюнхгаузен, якого грає беззмінний Олександр Любченко, вийшов сухим, нудним і нецікавим. Враховуючи сутність персонажа, характер якого має бути гіперболізованим, який впадає з крайнощів у крайнощі та навіть дещо буфонадним, Мюнхгаузен Любченка почасти видавався радше схожим на якогось солдафона, який чітко чеканить слова, так само чеканить кроки по сцені.

Навіть шалений егоцентризм замішаний на вірі у свої пригоди вийшов якийсь відсторонений, від чого взагалі не віриться в любовну лінію між ним та донькою аптекаря.

Цікаво, що в постановці є кілька відсилань до класиків: згадка про «Вишневий сад» Чехова та цитата з «Ревізора» Гоголя. Неочевидною, на перший погляд, є також дивна схожість доньки аптекаря в весільній сукні на панночку з «Вія», але це також може бути доволі субʼєктивним сприйняттям. Також Барон часто згадує свою дружбу з Шекспіром. А над всією сценою нависають портрети того ж таки сера Вільяма та Коперника.

Кого дійсно варто відзначити, так це чудову трійку акторів: Тетяну Любченко в ролі баронеси, Артема Батрака, який грає сина барона Феофіла та Максима Дашевського в ролі адвоката. Трохи в майстерності відстає від партнерів по сцені Геннадій Продайко, який грає Бургомістра.

Однак найхаризматичнішим у дусі мольєрівського театру став зовсім другорядний персонаж – Томас (людина оркестр) у виконанні Сергія Жмурка. Він дійсно переважно самотужки витягував найбільш критичні та нудні моменти, вчасно не даючи глядачеві заснути.

Тандем Герцога (Олександр Князь) та Герцогині (Вікторія Ягідка) також вийшов веселим. Метросексуальний образ Герцога яскраво вирізняється на фоні інших надто пафосних і трохи зверхніх персонажів. Герцогиня ж розбавляє виставу постійними вокальними імпровізаціями та піснями – коронною фішкою Ягідки, яку не змогли не задіяти.

Єдиний недолік, у погоні за жеманним і навіть дещо манірним образом Герцога — він подекуди починає ковтати частини слів, від чого іноді здається, що в роті каша.

Попри все у виставі вистачає цікавих моментів. Це й загравання з глядачем, і хід з появою акторів у різних частинах глядацької зали в бельетажі, ложах та на балконі – привід глядачеві покрутити шиєю і розімʼятись. І звичні, у специфічній манері Павлюка, психоделічні відступи-інтермедії за участю більшості персонажів, які рухаючись із куліси в кулісу, ніби розрізають акти на окремі яви.

Загалом же «Той самий Мюнхгаузен» — свіжа вистава, цілком логічно орієнтована на масового глядача, яка беззаперечно збиратиме ще зали у Полтаві. Але, на думку автора, є одноразовою. Вона заслуговує на увагу, проте, на відміну від класичного репертуару театру, навряд чи викликатиме бажання дивитись її по кілька разів поспіль.

Утім мораль в фінальній фразі Барона, узятій з однойменного радянського фільму, в якому її своєю чергою запозичили з книги Григорія Горіна, є як ніколи актуальною.

«Ви надто серйозні! Серйозний вираз обличчя – це не запорука того, що ви розумні. Усі дурощі на цій планеті робляться саме з таким виразом. Посміхайтесь, панове. Посміхайтесь»!

У репертуарному плані на квітень повтори вистави є, тож, аби не пропустити дату наступного показу, стежте за оновленнями на сайті театру й, звісно, за афішами на сторінках «Полтавської хвилі».

Редакція «Полтавської хвилі» зібралася, щоб писати не лише швидкі новини, але й хороші та корисні тексти для розумних людей. Підготовка деяких текстів займає тижні або й місяці. А матеріали з фронту завжди супроводжуютьсч ризиком для життя. Але ми віримо, що наша робота допомагає змінювати країну та суспільство на краще. Погані тексти — це швидко й дешево. Хороші — довго й дорого.

Щоб робити хороші, нам потрібна ваша допомога.