Трагічна історія полтавського письменника, або чому варто читати книгу Степана Процюка «Місяцю, місяцю»

На початку 2023 року у видавництві Юлії Сливки друком вийшла книга про Григора Тютюнника під авторством Степана Процюка «Місяцю, місяцю».

На сайті видавчині зауважують, що книга — «дещо несподівана спроба заглянути за лаштунки творчої лабораторії одного з найцікавіших письменників другої половини XX століття. І тоталітарна машина, смертельно несприятлива як для творчості, так і для життя».

Ми розібралися, чому книгу таки варто прочитати.

Григір Тютюнник один із кращих українських новелістів. Письменник родом із Полтавщини. Мав брата Григорія, довгий час писав та спілкувався російською мовою. Його тексти перекладали багатьма мовами світу, а радянський союз тримав чоловіка у міцних лещатах. Зрештою, не витримавши політичного тиску, письменник повісився у власній ванні.

Книгу про Тютюнника- молодшого написав Степан Процюк. Це не перша книга про письменників у творчому доробку автора. Зауважимо, що видавчиня байопіка — Юлія Сливка. Без перебільшень не викликає сумнівів той факт, що тексти, які проходять через її руки — якісні.

У книзі 196 сторінок. Папір білий і приємний на дотик, до того ж окрім тексту є ілюстрації та фото Григора Тютюнника. Тримати таку книгу в руках — одна насолода.

Власне, усі хто вчився в школі, щось про Григора та й пам'ятають. То чи має ця книга художню цінність? Має. Передовсім ми читаємо не лише біографічні факти, а разом із письменником ніби долаємо увесь життєвий шлях, пропускаючи крізь себе те, що з ним сталося. Краще розуміємо його як людину, знаходимо причини того, що лежало в основі його вчинків.

Цей текст — спроба зрозуміти письменника з психологічної точки зору. Автор показує нам Григора маленьким, розповідає про стосунки з матір'ю протягом усього життя. Показує вплив на письменника старшого брата, розповідає про речі, які вплинули на рішення Григора говорити спочатку російською, а потім знову українською. Підводить нас до розуміння Григорового рішення вчинити самогубство.

«Григір промовляв сам до себе, ніби  молився або замолював славу, відчуваючи якийсь  коломогильний страх.  Він таки, ніде правди подіти, дуже любив російську літературу, особливо раніше, навіть з Людою спершу говорив по-російськи, а вона з ним – по-українськи. Наша література здавалася йому вторинною, провінційною та малоцікавою, із плачами та стогонами про малоземельність, із усіма атрибутами обласного масштабу…» (уривок з книги)

Читач ніби проживає життя з Григором. Від його народження до смерті. Голод та війна, перше кохання та розчарування в ньому, перші тексти, літературні злети й падіння, бійки, алкоголізм, нервові розлади.

«Голоси радіожурналістів постійно щось перебивало. Вони кудись пропадали, мовби хтось тягнув їх до підземелля, щоб там катувати або усипити якимось галоперидолом, який, кажуть, починав ставати «модним».

— А чого так нечітко. Грицю? — півп’яно і перепитував Григір.

— Глушать, бляді, — на брата дивилися величезні, замежово сумні, очі.

— А чому глушать? — Григір направду не розумів.

— Тому що наша влада хоче, щоб ми багато чого не знали і не розуміли – величезні очі були безконечно терпенними.

У Григоровій голові  лунали незвичні словосполучення — приховано радянським режимом… замовчано комуністичною владою…

— Грицю, то хіба вони злочинці?

— А ти думав, хто? Вихователі дитсадка? Хто згноїв дядька Павла і нашого батька!? Не вони!?» (уривок з роману)

Степан Процюк дуже влучно за допомогою діалогів зобразив мовні особливості полтавського краю. Коли читаєш уривки розмов Григора з дівчиною чи з матір'ю — ніби переносишся у той регіон.

Якщо ви любите динамічні трилери, або детективи — ця книга не для вас. Однак, якщо вас цікавить власне минуле, розвиток країни та життя людей у ній — радимо прочитати.

Книга залишає посмак. Після прочитання хочеться відкласти її та рефлексувати. Аналізувати певні вчинки, приміряти на себе ситуації. Якщо автор хотів, аби за допомогою тексту читачі глибше пізнали Григора Тютюнника як особистість — безперечно йому це вдалося.

Рекомендуємо також випуск подкасту Олександра Михеда про Григора Тютюнника.