«У нас тут в кожній хаті своя підпільна лабораторія»: Підслухано у Полтаві

Уже півтора місяця Полтава адаптується до нових реалій. Її вулиці переповнені тисячами вимушених переселенців, які втекли від кривавого жаху в їхніх рідних містах, тисячами волонтерів, які весь час присвятили допомозі іншим, сотнями військових, які постійно поспішають кудись у своїх (хоча ні, державних!) справах. У центрі міста вже майже не залишилося того дрімотного спокою, який зазвичай у весняну пору панує серед літніх майданчиків і перехожих.

«Полтавська Хвиля» знову вийшла на вулиці Полтави послухати, про що ж говорять містяни зараз — після півторамісячної боротьби з російськими окупантами. Результати нашої минулої «прогулянки» — за посиланням.

6 квітня. Один зі спальних районів Полтави

Висока білява жінка у чорній, місцями потертій курточці переходить дорогу на «зебрі». За нею, відстаючи, йде чоловік у толстовці з великим малюнком на грудях. Тільки-но вони ступають на тротуар, як чоловік підхоплює жінку під руку й далі вони вже йдуть поруч.

Жінка увесь час тримає біля вуха телефон і голосно розмовляє:

— Свєта, він придурок! Він придурок, Свєта! — повертає голову до чоловіка і вже до нього: — Льоня скажи, шо він неадекватний!

Чоловік мовчки киває, на що жінка відвертає голову і продовжує комусь говорити:

— Путін – маньяк і псіхопат. Йому вже всьо равно. Моя сестра-мєдік каже, що по ньому видно. Йому вже січас гори сарай – гори і хата. Аби тіки українцев роздраконити.

На це Льоня матюкається і вставляє:

— Скоро до Жиріновського відправиться, урод кінчений…

Далі пара завертає за ріг будинку і прямує в бік одного з під’їздів. Жінка увесь цей час мугикає, слухаючи голос із динаміка.

Того ж дня. За кілька метрів від зупинки у спальному районі

Неподалік від зупинки — кілька яток з овочами та фруктами. Тут же й стоїть авто з салом та м’ясом. Високий, кремезний, у засмальцьованому халаті, всіяному брудно жовтими та коричневими плямами, чоловік розкладає найкращі шматки свинини на маленький столик поперед себе. Біля нього стоїть худий юнак і дивиться на те, що робить його товариш.

Високий щось розповідає низьким басовитим голосом:

— …Я такому сосєду голову одріжу, якщо свєт не виключатиме! Сказали: маскування! Вже місяць вночі хоч глаз на вулиці виколи, а у нього одного вікна на всю горять! Навіть шторами не закриває, падлюка!

Юнак у відповідь тихіше:

— Ну, блін, так а чим ти їх будеш…

— Вася, що мені, от що? Глянь на мене, що мені ті сосєді! — На цих словах високий починає вигравати м’язами. А потім бере і вганяє ніж у сало.

9 квітня. Ще один спальний район міста. Місцевий ринок, магазин одягу

У магазині продавчиня шукає чергову пару джинсів покупчині. Та стоїть за шторкою (так відгородили у магазині «роздягальню»), тож чути лише її голос:

— Їм промивають мозок і розказують, шо тут промиті ми!

На це продавчиня ствердно хитає головою і продовжує:

— Ага, для них те, шо скажуть, так і є. Кажуть, що чорне це біле, вони й погоджуються. Кажуть вбивати — вони охоче і вбивають. Думають, шо тут нацисти одні. А де ви тут у мене в магазині свастику бачите?

На це зі сторони шторки лунає сміх.

— Та отож! Та я оце як в тєлєграмі почитаю, шо вони несуть, то жахаюсь! У нас то гуси — вбивці, то бджоли коронавірус їм розносять. Можна подумать, у нас тут в кожній хаті своя подпольна лабораторія!

— А ви брєд про Чорнобиль чули? — продавчиня підносить знайдену бажану пару джинсів і із-за шторки з’являється жіноча рука.

— Нє, а шо там?

— Та кажуть, шо про «рудий ліс» ми самі придумали. Шо у 45-ому там партизани ховалися, і нічого не було, значить, і зараз нічого не буде.

Кількасекундна мовчанка і вибух сміху з обох боків.

15 квітня. Центр Полтави

У центрі Полтави блукає жінка років сорока. З нею за руку йде маленька дівчинка. На вигляд їй років 5. Жінка підходить до перехожих і питає російською:

— Подскажите, пожалуйста, а где здесь горисполком?

Кілька людей знизують плечима і прямують далі. Але одна пара зупиняється і показує напрямок:

— Тут за углом буквально. Вы не пропустите, людей очень много.

— Спасибо, а вы не из Харькова?

На це пара в один голос:

— Оттуда! Вы из какого района?

Жінка дивиться на дитину, а потім підіймає очі.

— ХТЗ. Мы долго там были, живем вглубине, так что нас не обстреливали, но вот пару дней назад и у нас началось… Было очень страшно, ребенок не мог спать ночами. А у меня седые волосы появились. Вот решили бежать в Полтаву…

16 квітня. Одна із церков міста

Із церкви виходить бліда жінка. Робить кілька кроків подвір’ям, обертається і починає хреститися. Потім довго стоїть і дивиться в бік храму. Хитається.

Кореспондентка питає, чи з нею все добре

— Добре, дитино… Я за здравіє поставила своєму синочку… Щоб додому повернувся… Захисник мій.

Вона ще трохи стоїть, думаючи про своє, а кореспондентка йде далі… З надією, що у наступному «Підслухано» вже буде про нашу Перемогу.

Нагадаємо, що в інформаційному потоці, важливо не розпорошуватись на сотні джерел, аби зберігати спокій. Ми замість вас моніторимо всі офіційні джерела та оперативно збираємо в одному місці всю найсвіжішу та перевірену інформацію:

Не забудьте також підписатись на наш телеграм-канал, у якому ми даємо тільки важливу інформацію про перебіг війни.