«Валєра з дитбудинку», «нічна перукарня» і міліція: полтавці розповіли смішні історії з дитинства

Кажуть, що «у родині є старші діти та гімно мале». Кореспондентка «Полтавської Хвилі» Ярослава Фоніна вирішила перевірити цю приказку на прикладах, і попрохала читачів розповісти кілька історій із дитинства, які б ілюстрували відносини між братами й сестрами. Найсмішнішими ділимося із вами.

«Валєра» (Олександр, 27 років)

«Зараз із моїм старшим братом у нас гарні та дружні стосунки. Різниця у віці – три роки, і зараз це вже не відчувається.

Але в дитинстві це був кошмар. Ми постійно билися, бувало таке, що і «здавали» один одного батькам, постійно підколювали і жартували.

Один із таких жартів, який розтягнувся на кілька років, був «Валєра». Валєра – вигаданий моїм братом та його друзями хлопець, який начебто проживав у дитячому будинку. За розповідями брата, Валєру дуже любили мої батьки. І навіть планували мене обміняти на нього.

Якщо батьки кудись їхали, брат казав, що то «до Валєри», якщо щось купували – «то теж Валєрі відвезуть». Навіть коли дарували подарунки на свята, «Валєра отримував більше і краще» і, чомусь, завжди те, чого хотів я.

Часом про цю історію забували, але якщо я сварився з братом, то одразу чув від нього погрози: «Будеш балуватись – Валєру заберем, а тебе дєтдом відправим!»

Домашня перукарня, або «Моя сестра мене дратує» (Діана, 24 роки)

«У дитинстві мене завжди дратувала моя сестра. Вона – молодша на два роки, і, не знаю, можливо це особливості віку чи що, але вона в усьому мене копіювала. «Нова сукня? Хочу таку ж!», «Новий телефон? А можна мені такий самий?».

Батьки завжди виконували її прохання. У результаті, ми ходили однакові, навіть зачіски – і ті були схожі.

Якщо ж наявність однакового одягу та техніки я ще могла пережити – можна було одягти щось інше, то волосся дратувало більше всього.

Якось вночі (мені було 8 років, їй – 6) я тихцем підкралася до її ліжка. У руках тримала дешеві ножиці, ті, що дітям в школу на уроки образотворчого мистецтва купують. Як зараз пам'ятаю: різали вони дуже погано, плюс у них постійно відвалювалося одне із кілець.

Тож поки вона спала я з тими ножицями «пограла в перукаря» і зарізала їй пасма волосся спереду. Тоді у нас обох були чубчики, і її я підрізала так коротко, як могла. Ножиці різали, як я вже казала, погано, смикали за локони, тож, не дивно, що десь наприкінці «процедури» мала проснулася.

Побачивши мене, перелякалася, почала плакати, прибігли батьки... Словом, тоді я добре отримала по дупці, а ножиці мені забороняли чіпати ще близько року.

Але то ще не вся історія. Аби сестра не ображалася, наступного ранку я дозволила їй теж підстригти мене. Вона зрізала мені волосся на скронях, і ми ще кілька місяців ходили, як «здрасті».

«Пригоди дівчинки-невидимки» (Антон Фонін, 28 років)

На жаль (або на щастя), рідних братів та сестер не маю, але у мене є молодша двоюрідна сестра.

Коли їй було років сім, вона захоплювалася мультиком «Пригоди Джекі Чана».

«Пригоди Джекі Чана» – американський анімаційний телесеріал, що розповідає про пригоди вигаданої версії зірки екшн-фільмів Джекі Чана. Більшість епізодів містять посилання на справжні фільми Чана. Згідно сюжету, археолог Джекі Чан, його племінниця Джейд та дядечко потрапляють у пригоду, зв'язану з магічними талісманами, у котрі багато років тому воїн-чаклун Ло-Пей заточив сили демона вогню Шенду. Демону допомагає організація Чорна Рука. Агенція Секція 13 наймає Чана, щоб той допоміг їм зібрати талісмани першими. Джекі вдається зібрати всі талісмани, але талісман тигра відділяє від нього його злу частину і та допомагає Чорній Руці вкрасти талісмани. Шенду оживає і летить в Гонконг для помсти людству.

Один із талісманів – талісман Змії– начебто дарував власнику здатність до невидимості. Я зліпив такий із пластиліну та пофарбував його лаком. Вийшло, наче, непогано. Подарував його сестрі зі словами, що він магічний, і це той самий з мультику. Тільки сказав, що є з ним одна проблема: він зламаний, тому не діє на дорослих. І всі, крім дітей, могли її бачити. Мала раділа неймовірно, а цілий день вдавав, що її не бачу.

Мій обман викрився на наступний день, коли вона пішла в школу. Ввечері, після її повернення, вона пожбурила медальйон в мене і набила мені на лобі ґулю. Зараз це смішно, а тоді ми не розмовляли кілька тижнів.

Помирилися, коли я записався на карате, і запропонував їй навчити кільком прийомам Джекі Чана. Звісно, я їх вигадав сам, але заодно і помстився за ґулю.

Антон з сестрою Ярославою

Брат, міліція та пакети з водою (Владислав, 34 роки)

Зі мною та моїм молодшим на два роки братом постійно траплялися якісь смішні історії. Наприклад, одна з них про міліціонера. Коли ми були дітьми, то часто лазили по дахам гаражів. Міліція (а тоді була саме вона) завжди намагалася нас зловити.

Одного разу (мені було років 9, брату - 7) ми разом із друзями тікали від міліціонера, якому вдалося нас засікти біля одного з гаражів. Так як мій брат був наймолодший, залізти на дах, аби швидко скритися від правоохоронця він не зміг, тож міліціонеру вдалося схопити його за ногу. Малий тоді дуже злякався й не втримався - обпісявся. Оце все потекло по штанині і крапало міліціонеру на фуражку. Так як була осінь, накрапав дощ, то правоохоронець відразу не допетрав, що відбулося. Він пожалів брата, відпустив його. Той встигнув відбігти на три метри, як чує: «Ах ти ж...», але вже все, брат втік. Що у цей момент робив я? Сховався у місце, де мене не було видно, спостерігав і намагався не дуже голосно сміятися.

Якщо ж ви думаєте, що я такий поганий через те, що не допоміг брату, то ні - для нас підколювати один одного було нормально. Часто, коли я грав з друзями в «квадрат» (малюєш на асфальті квадрат, ділиш на 4 секції і буцаєш м’яча один одному. Вилітає той, у кого м’яч перескакує за великий квадрат), міг попросити брата, аби той виніс води. Малий погоджувався, піднімався на наш поверх, а потім набирав повний пакет води і скидував мені на голову.

Брат в корзині - Ірина Лазаренко, 25 років

Маю молодшого брата. Росли з ним дружньо, майже не сварилися.

Пам’ятаю, як він любив кататися зі мною на велосипеді. Тобто, на велосипеді була тільки я - брата садила у червоний причеп на колесах, який мені нагадував корзинку.

Через те, що пристрій був пластмасовий, він дуже гуркотів по сільських дорогах. Шуму було дуже багато, але нам з братом подобалося.

Іра Лазаренко разом із її братом

Як показує досвід, навіть у найбільш дружніх родинах серед дітей бувають і сварки, і бійки, й інші неприємності. Проте часто ті історії, які в дитинстві здаються трагедією, потім викликатимуть лише сміх.

Хочеш бути в курсі останніх новин Полтави та області? Підписуйся на наш Телеграм-канал. Ми не спамимо новинами, а даємо тільки найголовніше.

Ще з рубрики: "Новини регіону"