Від танців під ліхтарями до повітряних боїв: історія бойового льотчика з Криму Дениса Василюка
Сильний і мужній за штурвалом літака, турботливий і щирий у цивільному житті. Пілот Денис Василюк загинув 17 травня, виконуючи останнє бойове завдання. Ми розповімо історію – про справжнє кохання, відвагу та незламний дух не лише Дениса, а й його дружини Владислави. Вона нагадує нам про те, що навіть у найтемніші часи є місце для надії і світла.
У 2022 році, коли Денис виконував бойове завдання в районі Краматорська, в борт його літака влучила блискавка. У пілота вийшла з ладу навігація, але йому вдалося посадити літак на місцевому аеродромі навіть без датчиків. Так чоловік отримав свій позивний — Флеш.
Дружина Владислава додає, що Денис завжди був швидкий і маневрував, скільки б за ним не літало ракет.
«Я вважаю, кожному потрібно давати при житті Героя України, тому що на таких застарілих літаках робити такі речі — неймовірно, для мене це люди титани», — говорить дівчина.
Знайомство
Їхня історія почалася на Великдень у 2016 році. Владислава з подругою прогулювались містом, коли їм зателефонував друг і запросив у гості.
Дівчина пригадує, що Денис їй сподобався одразу, хоча й здавався спочатку недосяжним.
«Мені тоді було 20, а Денису 23. Я була сором’язливою, але коли ми почали спілкуватися, відчувала себе собою. Перше, на що я також звернула увагу, було те, що на поличках у нього в квартирі були книги по психології, а я тоді також поринула у цю науку»
Після домашніх посиденьок компанія вирішила продовжити вечір у нічному клубі. Дорогою туди Владислава та Денис розговорились, наче знали один одного тисячу років, і невдовзі посеред міста під ліхтарем, вчив дівчину танцювати вальс, адже вісім років займався бальними танцями.
«У клубі він мені крутив троянди з серветок, це була його фішка. У мене досі вдома залишилось багато таких подарунків, це для мене цінно. Особливо після його загибелі. Це мене гріє», — пригадує жінка.
Коли друзі поверталися з клубу, назустріч їм йшли люди з великодніми кошиками:
«Це якраз про оцю молодість. Наче і соромно, а наче такі молоді і зелені. Я рада, що тоді не було ні ковіду, ні війни. По дорозі додому (він вирішив провести мене додому) ми весь час спілкувалися про відносини, життя, психологію. Виявилося, в нас багато спільного, є схожі захоплення та цінності. Я розповіла, що мені подобається дивитися аніме. Він дуже сміявся з назви “Атака титанів”. Згодом, удвох ми його дивилися не раз», — ділиться Владислава.
Розмовляючи про все, дійшли до під’їзду Владислави. Пізніше хлопець зізнався, що тоді вперше в житті набрався сміливості і хотів її поцілувати. Але дівчина підставила щоку.
«Після цього Денис на цілий тиждень пропав. Я переживала, що трапилось, а виявилось, що він просто засоромився. Вважаю, що це була доленосна зустріч».
Стосунки розвивались, і вже наприкінці осені Владислава з коханим жили удвох, а через рік вперше разом вирушили підкорювати Карпати. Мандри стали їхнім спільним захопленням:
«Коли ми в 2017 році вперше поїхали в Карпати, він просто закохався в них. Ми навіть підкорили Перший Жандарм (гора), це було для мене тяжко, але з його підтримкою ми змогли.
Ми любили бути в компаніях, їздили на природу, готували шашлики. Денис завжди займався шашликом, це для нього наче ритуал. Любили їздити у столицю. Ходити у квест-кімнати. Бувало, ми могли в день пройти три-чотири квести, наскільки спішили жити та хотіли насолодитися кожною миттю, коли у нього був вільний час… А це у повномасштабне вторгнення було не так і часто…За 9 років спільного життя ми не придбали ні машини, ні квартири, але у нас залишилось дуже-дуже багато яскравих емоцій та теплих спогадів. Зараз я розумію, що ми все робили правильно. Ми жили. Як зараз багато хто каже: тут і зараз», — розповідає Владислава про спільні захоплення.
Від бальних танців до штурвалу літака
Денис Василюк народився і виріс поблизу Джанкоя, у Криму. Дитинство майбутнього пілота пройшло поблизу аеродрому, тож часто випадала нагода спостерігати за літаками. В шкільні роки Денис грав на гітарі, полюбляв гірський туризм, пробував себе у боксі та вісім років присвятив бальним танцями. Після школи вирішив стати льотчиком і вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Мужній, турботливий і сильний — цими трьома словами описує коханого Владислава Василюк:
«В цивільному світі був доброю людиною, яка піклувалась про всіх, не лише про мене».
Коли почалась російсько-українська війна, перед Денисом постав вибір: лишитися з родиною і друзями у Криму, чи переїхати до материкової України.
«Не знаю чому він обрав цей бік не дивлячись на те, що там батьки й друзі, це питання для мене відкрите. Знаю, що він любив Україну і до останнього вірив в перемогу. До речі, слово "патріот" мені не подобається, але йому тут було тепло, саме в цій країні», — міркує Владислава.
Тож з 2014 року Денис Василюк служив у лавах 831 бригади тактичної авіації у Миргороді. Через два роки змінив навчальний літак на Су-27 — літак мрії, яким марив.
У той самий час захищав Донбас, брав участь в Операції Об’єднаних сил, став ветераном війни. Коли контракт зі Збройними Силами закінчився, Денис з дружиною вирішили пожити життям без довгих відряджень, планувати спокійно поповнення в сім’ї, проводити більше часу разом. Це було не легке рішення, бо Денис дуже любив небо та літати, але йому було цікаво пожити цивільним життям і спробувати свої сили у новій професії.
Спільний друг Олег запропонував Денису спробувати себе в ІТ. Пілот пройшов курси й вже за два тижні знайшов роботу. В цей час Владислава працювала фотографом.
«В нас були такі щасливі шість місяців, коли ти міг поставити відпустку коли захочеш, взяти вихідний коли захочеш, ні перед ким не звітувати, жити, відпочивати, спокійно засинати, не нервувати. Але йому це було дуже тяжко, тому що він обожнював небо і літати на Су-27», – пригадує Владислава.
Згодом, чоловіку таки довелося повернутися за штурвал. Це змінило не лише плани, а й долі подружжя.
Розлучені небом
Востаннє пара бачилась 15 травня 2024 року, коли Денис прилетів на кілька годин додому. Тоді вперше за чотири роки роботи фотографом у Владислави зламався фотоапарат. Жінка поїхала ремонтувати техніку до Києва, а 17 травня подружжя мало зустрітися у Миргороді.
Проте, цього не сталося. Того ж дня дівчині повідомили, що літак Дениса Василюка збили.
Коли пілот виконував бойове завдання на Харківщині, у борт влучила російська ракета. В останній політ, за секунди до удару, Денис скинув дві авіабомби, чим врятував піхоту. Це підтвердили піхотинці, повідомлення яких потім показали дружині Героя. Льотчик загинув на ювілей своєї матері.
«Найстрашніше було прокинутись і зрозуміти, що це не сон», — розповіла Владислава в одному із відеощоденників.
«У тебе на лівій руці крило, в мене – на правій»
За кілька місяців до вторгнення пара сиділа в закладі, зайшла мова про тату. Жінка показала коханому ескіз з парними татуюваннями у вигляді крил.
«Тоді Денис загорівся цим, сказав: “Будемо ходити за руки, в тебе на лівій руці крило, в мене на правій, це буде класно”. В березні він набив тату й був щасливий. Я думала зробити це пізніше, було страшно, всі ж казали що боляче», — говорить Владислава.
Наважитись здійснити мрію коханого жінка змогла лише після його загибелі.
«Коли зайшла в кабінет, в мене одразу навернулися сльози. Я розуміла, що два-три місяці тому він сидів на цьому самому місці. Найважчим було, що Денис ніколи не побачить моє тату, хоча дуже хотів. Я рада, що зробила це. Таке відчуття, наче крило завжди тут було».
З початку повномасштабної війни Денис Василюк здійснив близько 100 бойових вильотів. Виконував бойові завдання на всіх напрямках фронту. Зокрема перехоплював повітряні цілі, знищував дрони, крилаті ракети і ворожі засоби ППО, а ще техніку та живу силу противника. Брав безпосередню участь у звільненні острова Зміїний, де протидіяв ворожим винищувачам. За цю операцію отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня
Кохання назавжди і навіть більше
У 2018 році пара вперше поїхала за кордон, до Парижу.
До Франції вирушили автобусним туром з нічними переїздами. Денис та Владислава разом збирали гроші. Жінка пригадує, що спершу поїздка здавалась чимось недосяжним, але попри всі сумніви плани втілили в життя.
«Денис з кримського села, для нього поїхати за кордон було чимось нереальним. Я в цьому плані більш сучасна була: “давай туди, давай туди”, а він на все погоджувався. Ми були щасливі разом. Завжди одне одного доповнювали. Він був більш приземлений та дивився на цей світ реалістично, а я відповідала у наших відносинах за титул "мрійника" та за те, що все можливо, якщо ми чогось щиро хочемо», — розповідає Владислава.
Саме тут пілот зробив пропозицію коханій, спогад про це Владислава хотіла б зберегти назавжди.
«Цей день був неідеальний, в хорошому сенсі, ми втомлені, бо цілу ніч в автобусі не спали. Я ще й взула чобітки на підборах і ми пішки пішли до Ейфелевої вежі, бо на таксі не було грошей. Дорогою посварились, в цьому було скільки життя! Денис хотів зі мною помиритися, стати на одне коліно і зробити пропозицію. Тільки він хотів це зробити, почав навіть витягати обручку, а біля нас афроамериканець робить жінці пропозицію, зі своїм “marry me”. Денис потім поділився зі мною цією ситуацією. Це було дуже кумедно», — з усмішкою згадує дівчина.
Тож увечері, коли пара повернулася на це саме місце, коли на кілька хвилин на вежі спалахують сотні ліхтариків, Денис зробив Владиславі пропозицію.
«Я планувала трохи повередувати, типу я подумаю, але відразу відповіла“так”. Ця поїздка була така щира, чиста, ми заради неї довго трудились. Я так хотіла показати Денису світ, хотіла дарувати емоції. Як говорила, він був більш приземлений, а я давала йому крила», — каже Владислава.
Невдовзі у 2019 році пара зіграла весілля. Дівчина захоплено говорить, що це було як у казці: сукня на замовлення, відкрита церемонія як у американських фільмах, романтична атмосфера.
«Наше весілля було таким, про яке я мріяла. Я завжди була і є романтичною фігурою, мені хотілося казки. І Денис дарував мені цю казку. Йому дуже подобалась ця моя частина. Він завжди називав мене "Моя леді", але на жаль ця казка, як виявилось не про "вони жили довго та щасливо". 17 травня все обірвалось…Я досі не хочу приймати реальність без нього. Я безмежно його кохала, як і він мене»
Владислава додає, що ніколи не думала, що ресторан, у якому святкували весілля, стане і місцем суму, адже після похорону там відбували і перший день, і 9, і 40 днів.
Але незважаючи на це, заклад для Владислави залишається місцем сили. З ресторану є вихід до пляжу де на весіллі була церемонія. Жінка приходила туди майже дев’ять днів, зустрічати захід сонця, саме там їй було спокійно.
Місто пам’ятає
Пройшло понад два місяці після останнього польоту льотчика. Пам’ять про пілота бережуть зокрема таблички у закладах, де він любив проводити час. Владислава разом з друзями створили їх та віднесли до найулюбленіших кафе та барів Дениса. Дізнавшись про це, власники інших закладів міста теж захотіли долучитись.
В одному з барів, створили коктейль на честь Дениса Василюка. Він називається «FLASH».
«Максим — волонтер, дуже допомагає військовим. Він мало знав Дениса, але вони дуже здружилися. В один із вечорів Денис підписав в барі прапор, хоча рідко це робив. Після загибелі пілота Максим запропонував зробити шот на його честь. Я йому дуже вдячна», — додає Владислава.
4 серпня, у день Повітряних сил, Президент присвоїв Денисові Василюку звання Героя України, та нагородив орденом «Золота Зірка». Нагороди Володимир Зеленський вручив Владиславі.
«Сьогодні було дуже багато важливих подій: день Повітряних сил України. Офіційно прибула перша партія винищувачів F-16, де мені пощастило спостерігати за цими неймовірними соколами в небі поряд з Президентом та іншими поважними людьми ЗСУ. І найголовніше для мене: вручення посмертно Героя України моєму коханому чоловіку Денису Василюку під позивним “FLASH”», — написала в соцмережі дружина пілота.
Відеощоденники
Своєрідною терапією для Владислави стали відеощоденники, які вона публікує у соцмережах.
«Коли Денис загинув, я розуміла, що сама не справлюся і мені потрібні люди. Відеощоденник — наче моя сповідь, щоб отримати підтримку і зрозуміти, що я не одна. Це наче похід до психолога. На той момент мені дуже було шкода, що Денис був як герой у тіні, і мені хотілося, щоб про нього знав весь світ. Мені хотілося, щоб його знали не просто, як воїна. Хочеться, щоб наші герої були на слуху».
Перше відео у Тік-ток набрало майже мільйон переглядів. Щодня Владиславі пишуть люди, діляться своїми історіями та розповідають, що ці щоденники допомагають їм проживати своє горе. Для жінки такий фідбек неочікуваний.
«Мені багато жінок і матерів зараз пишуть, ми підтримуємо одна одну. Лікуючи себе, я лікую інших», — розповідає Владислава.
Жінка радить тим, хто проживає втрату, не закриватися і просити про допомогу. Також важливо не боятися своїх різних станів і не боятися проявити емоції, казати про свої потреби. А ще шукати якісь активності.
Як не треба підтримувати
Коли людину спіткає втрата, оточення хоче підтримати, проте, ефект від такої підтримки не завжди позитивний. Владислава розповіла, які фрази не варто говорити тим, хто переживає горе.
«Найбільш дратівлива фраза — “я тебе розумію”. Навіть людина, яка в схожій ситуації, не зможе повністю зрозуміти мене, тому що кожна історія горя індивідуальна.
Також “ти молода, ти знайдеш іншого”. Наскільки люди знецінюють почуття, які були між мною й Денисом. Я розумію, чому так кажуть, але вважаю це дуже токсичним і недоречним. Наче такі люди, яке це говорять - ніколи не любили.
Бісить фраза “герої не вмирають”, вона надто романтизована. Те що відбувається на війні мають називати по факту. Герої вмирають, їх вбивають і хотілося б про це говорити. Хочеться, щоб суспільство розуміло їх цінність».
Сюди ж додаються розповіді що робити, а що ні, плакати чи не плакати.
На похорон чоловіка Владислава зробила укладку та макіяж, одягла улюблене плаття, яке так подобалось коханому. Такий зовнішній вигляд не всі зрозуміли.
«В Миргороді іноді “долітають” від жінок 50-60 років питання, чого я не плакала. Просто в багатьох дуже стереотипне мислення в плані того, як людина повинна проживати горе. Як я зрозуміла з розмов, я мала кидатися до труни, ревіти, бути в істериці, за собою не доглядати. Я роблю інакше, для багатьох це шок. Мовчу про російські пабліки, Денис там наробив шуму, напевно, навіть більше ніж в Україні. Коли опублікували фото з похорону, то там був треш, писали “вона що, на дискотеку зібралася?”. Мені досі смішно, бо я так не вважаю», — ділиться жінка.
Плани на майбутнє
Владислава планує далі розповсюджувати інформацію про Дениса. Зараз жінка пише книгу, вона матиме назву «FLASH — кохання назавжди й навіть більше. Історія українського бойового льотчика». В ній буде чотири частини, одна біографічна, друга — «Життя до та після», третя більш художня про стосунки — «Кохання назавжди і навіть більше». Четверта частина розповідатиме, як Владислава проживає горе, щоб читачі знайшли світло в цій книзі. Це буде психологічно-терапевтичний розділ, де авторка хоче долучити досвід інших жінок, які втратили «свій Всесвіт».
Товариш Владислави домовився з волонтерами, тож книгу зможуть записати в аудіоформаті. Щоб якомога краще розповісти про коханого, жінка планує брати інтерв’ю у побратимів.
Владислава хоче здійснити спільну мрію і побачити океан. Ще при житті Денис оплатив частину поїздки на Мадейру. Цього року Владислава планує здати на права і купити авто — подружжя майже рік збирало на машину. А ще почати працювати психологом і допомагати тим, хто в схожій ситуації, адже коханий завжди підтримував її у цьому.
«Головне не втратити себе, мандрувати, поїхати колись у звільнений Крим до родини Дениса. Недавно мені побратим нагадав, що Денис хотів пролетіти літаком над рідним селом, сісти поруч на аеродромі».
«Не дивлячись, на все що відбувається, хочу бути частинкою Дениса, яка світла, щира і завжди вірить у щось хороше, бо він був такий», — підсумовує розмову Владислава.
— «Кохання?» — запитував Денис.
— «Назавжди» — відповідала Владислава.
— «І навіть більше» — завжди продовжував пілот.
