Військова стратегія чи дикунство? Чому росіяни роблять те, що роблять — психологія воєнних злочинів

Нам неприємно це визнавати, але російські солдати — люди. Не орки, як усі звикли їх називати, вбивають і катують цивільних, ґвалтують жінок та дітей. Це роблять люди. Чи точніше сказати істоти людського виду?

Станом на 14 квітня поліціянти вже розпочали понад шість з половиною тисяч кримінальних проваджень за фактами вчинення злочинів військовослужбовцями рф на території України. А українська розвідка зібрала й оприлюднила список воєнних злочинців: серед них не лише рядові солдати — перелік майорить командирами та генералами.

Аби бодай спробувати зрозуміти, де закінчується межа людського, та починається тотальна темрява, ми поспілкувалися з експертами, які не на словах розуміють психологію воєнних злочинців. Так чи інакше, всі вони висловили думку, що російські військові — продукт виховання, системи та пропаганди, який виявився не пристосованим до реальності.

Як корабель назвеш, так він і попливе

Військовий психолог Андрій Козінчук для порівняння окреслює портрет нормальної людини з нормальною психікою. Якщо коротко — це людина, яка має любов до себе, вдосталь енергії для турботи про інших та прагнення до самоактуалізації, тобто займає певний щабель у суспільстві. На це безпосередньо впливає система, у якій зростає дитина.

«Наприклад, я є учень і мені треба вчитися. Я йду в школу не для того, щоб бити всіх інших, а для того, щоб чомусь навчитися. Потім студент, чи ПТУ, що завгодно, потім сім'я, кар'єра і таке інше», — пояснює Андрій.

На росії діє інша система цінностей — боротьба за виживання. На думку психолога, батьки з дитинства навчають дітей, що ті мають бути сильнішими за інших, аби вижити. Так триває десятиріччями, може й довше. У результаті маємо народ із спотвореною вихованням психікою.

Путінська паства

Окрім хворої психіки, росіяни мають зґвалтований інфопростір. Роки тотальної пропаганди заклали в їхній свідомості просту та зрозумілу думку: російська армія велика та непереможна.

«Коли Шойгу прийшов на пост, він запросив багато грошей на піар армії: створили телеканал “Звезда”, піарили військових, знімали фільми», — розповідає Андрій Козінчук.

До того ж бензин у вогонь підливали з приводу «побєдобєсія»: привласнення перемоги в Другій світовій, помпезні паради, діти і навіть немовлята у військовій формі з пластиковими автоматами. На відміну від європейського «ніколи знову», з'явилося російське «можем повторить», яке не злякало підготовлену публіку, навіть навпаки.

Важливо розуміти, що росіяни — не жертви пропаганди, а її співучасники. Дорослі люди з критичним мисленням і доступом до інтернету мали шанс хоча б поставити під сумнів цю суміш імперіалізму, шовінізму та визволительства когось іншого, але не себе самого. Однак те, що говорить світ, викликає у них дискомфорт, адже вимагає дій. На відміну від російських наративів: якими б збоченими вони не були, погоджуватися з ними зручно та безпечно, а значить гарантує виживання.

Нічний клуб, який виявився аптекою

Після перетину українського кордону картинка, яка була в головах російських так званих військових, зіштовхнулась із реальністю. Виявилося, що друга армія у світі може «отримати по зубах» від двадцять другої. Міць та велич російського війська, так красномовно оспівана пропагандистами, легко й у великій кількості перетворювалась на купу брухту. Жодних нацистів, бандерівців, або бодай доказів їхньої присутності не було. Замість квітів — прокльони від місцевих.

«Уявіть, що ви йдете на дискотеку: нарядились, нафарбувались, одягли спідницю. Заходите у нічний клуб, а там аптека. До вас підходить продавець у халаті й каже: “Добрий день, у нас анальгін по акції”. У цей момент ваша психіка трохи ніби ламається. Але одне діло, коли це дискотека, а інше — якщо це 20 років того, про що я раніше говорив», — пояснює психолог.

У результаті — росіяни втратили контроль над ситуацією. Щоб його відновити і переконати самих себе, що вони на щось здатні, їхня психіка прийняла рішення: ґвалтувати, грабувати, катувати, вбивати.

«Бо у них оця “Побєда” у голові, а вони програли. Це дуже складна психологічна травма», — каже Андрій.

Він також переконаний, що масове мародерство та руйнування житлових будинків породжене глибокою ненавистю. Люди, які ніколи в житті не мали водогону чи унітазу, пережили справжній шок, який згодом переріс у викрадення собачої будки та брудної жіночої білизни.

На думку колишнього військового Ізраїля, а нині бійця спецпідрозділу поліції Миколи Мікуліча, мотивацією вбивати слугував страх.

«Щось рухалося, і вони думали, що це коригувальник ворожого вогню. Хотіли вижити, тому і вбивали все, що бачили. А ще відчували вседозволеність», — говорить Микола.

Він також робить спробу пояснити факти зґвалтувань, свідчення про які з'являються щодня. Це можна було б порівняти з інстинктом розмноження, але інстинкт неможливо побороти. Тому тут скоріше йдеться про якісь рефлекси.

«Коли людина близька до загибелі, вона хоче залишити потомство. Ті, хто при розумі, просто їдуть в тил. А ті, що знаходяться на ворожій території, мають два варіанти. Кому виховання не дозволяє, той придушує свої бажання. А кому виховання дозволяє, ті поводяться як тварини», — констатує спецпризначенець.

На переконання Миколи, для запобігання таким злочинам має бути військова дисципліна, це повинні присікати самі командири. Якщо цього не відбувається, то маємо істот, які гвалтують дітей, літніх людей та немовлят.

Що далі?

Після нашої перемоги ті, кому вдасться вижити, повернуться до свого усть-залупінська. До своїх жінок, які просили вкрасти додому блендер, та дітей, які носитимуть кросівки, зняті з вбитої в Ірпені дитини.

Військовий психолог Андрій Козінчук висловлює своє бачення того, що станеться з російськими солдатами після повернення на росію.

На його думку, частина з них буде нагороджена «за смєлость», на іншу частину заведуть карні справи «за трусость». Згодом вони почнуть усвідомлювати, що їхню героїчність ніхто не поділяє. Їх скоріше за все боятимуться, але поваги не буде ніякої.

«Через це частина буде в агресії, частина у тяжкій депресії на фоні алкогольної залежності, частина, слава Богу, покінчить життя самогубством», — каже Андрій.

Але звільнитися з армії й піти на завод або влаштуватися менеджером з продажів у них уже ніяк не вийде, переконує психолог. Зрештою, вони стануть проблемою для свого суспільства й отруюватимуть і без того хвору російську спільноту.

А жінки, які у телефонних розмовах говорили своїм чоловікам «ты там украинских баб насилуй», дуже скоро самі стануть жертвами. Бо той, хто одного разу відчув владу над іншими й повну безкарність, уже не зможе зупинитися. Скоріше за все, вони продовжать звірствувати у себе вдома, а їхні родини будуть змушені терпіти ґвалтування, щоденні побої та знущання.