Зламана кафедра, голодний студент та фото на згадку: полтавці пригадали, як були студентами

Багато людей вважають студентство — найкращим часом свого життя. У кожного, є кілька історій, які приємно згадувати (або ні). 17 листопада Україна відзначає Міжнародний День студента. «Полтавська хвиля» зібрала спогади людей про цей відрізок життя. Але спочатку трохи історії.

У жовтні 1939 року поліція та підрозділи СС розігнали мирну демонстрацію з нагоди 21 річниці створення Чехословацької Республіки. Під час цього тяжко поранили студента медичного факультету Яна Оплетала. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, перетворився у протест проти окупації, у якому взяли участь тисячі людей. І це знову призвело до сутичок з поліцією. Про це повідомляють в Czech Radio.

16 листопада 1939 року у Берліні Адольф Гітлер вирішив закрити чеські вищі навчальні заклади «на три роки», хоча насправді вони відкрилися тільки після перемоги над нацизмом.

17 листопада чеських студентів у Празі та інших університетських містах почали масово арештовувати. 9 провідних представників студентських організацій стратили у празьких в'язничних стінах, понад 1200 арештували і наступного дня відправлено в Заксенгаузен.

Тоді у гуртожитки вривалися солдати, били студентів, потім вивозили їх на околиці Праги.

Як повідомляє Радіо Свобода, про це все дізналася Міжнародна Рада студентів. На своїх зборах 1941 року у Лондоні вона затвердила 17 листопада як День студентів, у пам'ять про події в Чехії. Відтоді міжнародне студентство просуває ідею визнання 17 листопада міжнародним днем студентів на рівні ООН.

Спеціально до Дня студента «Полтавська Хвиля» поспілкувалася з полтавцями про їх студентське життя.

І ось що вони нам розповіли.

Сніжна зима та романтика в електричці. Анастасія, 27 років

У нас в старому альбомі з чорно-білими фотографіями є одна, де мама сидить в електричці з закритими очима. Їй там років двадцять. Вона якраз поверталася з навчання додому, втомилася після пар і заснула. А хлопець, який сидів навпроти, замилувався нею і сфотографував. Коли мама проснулася, той хлопець розповів, що не втримався і зробив світлину, поки вона спала. Сказав, що вона дуже гарна. Також дізнався ім’я, прізвище та адресу, аби потім відправити світлину. І надіслав таки. Який же романтичний час, все ж таки, студентство!

А ще мама розповідала, що одного разу зимою випав такий сніг, що вони усім студентським гуртожитком вибігли на вулицю і, як маленькі, кидалися сніжками та ліпили снігових баб.

Мама каже, що за 5 років навчання у Слов'янську таке було лише раз.

Табличка та «скасована» пара. Ельвіра, 26 років

Нам потрібен був один викладач, здати лабораторні роботи чи ще щось. Ми прийшли на кафедру, а там табличка «Нарада», і ми розуміємо, що чекати невідомо скільки. Тому ми просто зняли табличку і зайшли серед наради, мовляв, а у вас тут нарада, а ми не знали. Здали роботи та пішли. Потім одногрупник ще місяць у рюкзаку тягав цю табличку.

Також одного разу у нас була потокова лекція (було груп 3-4), на яку викладач не прийшов. І ми за законом студентів (якщо через 15 хвилин після початку лекції викладач не з’являється, можна йти) пішли. Але наступна пара (семінар) теж у нього. Ми групою пішли до нього (а він чай п'є з якимсь чоловіком, забув про пару), і почали скиглити. Мовляв, у нас зараз пара скасувалась, а ваша наступна, а ми втомилися, можна ми підемо додому. І він нас відпустив, після 5 хвилин прохань. Я стояла в кабінеті і думала як би не засміятися...

Вікно та розвалена кафедра. Олександр, 34 роки

Я навчався в університеті на початку двохтисячних. На одній із пар попросили мене відчинити вікно на кафедрі. Я заліз на висоту 4 метри — смикаю вікно, смикаю... Не відкривається. Вирішив смикнути його якнайсильніше — і тут вікно відкрилося поривом вітру різкіше та більше, ніж я розраховував. І мене знесло. З висоти 4 метрів приземляюся на дерев'яну кафедру. А я такий величенький хлопчик, тож, звісно, проламую її. Вийшов гарний отвір, рівний. І тут — кроки в коридорі. Я швидко вилажу, встигаю сісти на перше-ліпше місце, як в аудиторію заходить препод… Одна ремарка: викладач був сліпий, майже нічого не бачив.

Мої одногрупники і я сиділи тихіше води, нижче трави. Єдине, на що сподівалися, аби викладач не впав у ту яму… Тим паче, це була остання пара, якби досиділи і пішли, ніхто і не дізнався, хто це зробив. Але, певно, що не з моїм щастям! Викладач починає розповідати, відходить назад, падає у яму так, що одна голова стирчить. Але мені пощастило, він подумав, що це під ним проломилося, тож мені нічого не було.

Голодний Сашко і пари. Анна, 22 роки

Наш одногрупник Саша постійно стежив за своїм тілом. Тобто ходив в зал, правильно харчувався, і при цьому мав власний розпорядок дня. Харчувався він також відповідно цьому. Саме тому носив із собою контейнери з гречкою, яйцями, куркою.

Одного дня у нас мала бути пара з найсуворішою викладачкою, можливо, навіть з усього університету. Заняття почалося, викладачка сиділа і заповнювала журнал. Як тут Саша починає діставати всю їжу, яку мав з собою, і їсть. При чому, сидів він на першій парі.

Оксана Андріївна ( а так звуть викладачку) почала його соромити і намагалася вигнати з аудиторії. Той почав збирати контейнери з їжею та повільно вийшов. У процесі в нього випала ложка, тож він виніс все в коридор і потім за нею повернувся. Хвилин через п’ять він повернувся за хлібом, який забув у рюкзаці, а ще через п’ять — за протеїновим коктейлем. Загалом усі його пересування забрали у нас пів пари точно! І так він робив щоразу.

У результаті викладачі, у яких пари випадали на обід, просто перестали зважати на Сашка. А ми почали ним трошки захоплюватися — бо він перший переміг, так би мовити, обставини для власного комфорту.

Щаслива кімната і Королі. Ніна

— Доля знайде вас і на печі, —каже народна мудрість.

—Ага, ще б, — скептично скажете ви. І дарма.

Мене вона знайшла якраз там. Правда, піччю була моя кімната 217 гуртожитку ПДПУ(нині ПНПУ). 18 років тому хлопці з сусіднього вишу прийшли знайомитись із дівчатами. Саме в Міжнародний день студента. І серед них був мій Король. Він якось так вирішив, що буду його, і всі інші хлопці повинні піти з мого життя. Я не дуже пручалась, дивилась, що з того вийде. З того часу 5 років туризму і 13 еміграції. Не віриться, що аж так багато літ... Дякую за дім, дерева (і кущі-він любить троянди), двох Королів. І ще. Він стійко переносить мою феєричність, мої слабкості, ставить гірчичники (буквально позавчора), щоб видужала, радіє, коли в домі смачно пахне чимось новим і завжди поспішає до нас, найрідніших. І тут згадую побажання моєї подруги, банальне, але таке хороше: щоб завжди хотілось іти додому, — написала Ніна Король у 2014 році. Цьогоріч пара відзначає вже 25-ту річницю. — До слова, моя 217-а кімната познайомила ще 2 пари студентів, які стали родинами. Це за ті роки, що я там жила.

Нагадаємо, сьогодні ми писали, де полтавці зможуть відсвяткувати День студента.