«Злізь із моєї шиї»: як захистити особисті кордони

Тема особистих кордонів для нашого суспільства нова. Більшість із дитинства звикла, що батькам не можна відмовляти, що вони можуть перевіряти портфелі чи без стуку заходити до нашої кімнати, що не можна відмовляти вчителям чи родичам тощо. Із таких дітей часто виростають безвідмовні та «беззубі» люди.

«Мій чоловік не вміє казати слово «Ні». Через це він майже не буває вдома – то допомагає друзям, то йде до своєї матері, то залишається допізна на роботі. При цьому, його шеф може телефонувати і на вихідних, і у відпустці. Дійшло до того, що чоловіку легше взагалі не відповідати на дзвінки – так йому не доведеться комусь у чомусь відмовляти. Я думаю, що це порушення його особистих кордонів і неповага до самого себе», — розповідає полтавка Валентина. Каже, що з чоловіком вже 20 років разом, і він завжди був надто добрий. Це часто ставало причиною сварок, оскільки дружині така безвідмовність чоловіка не подобається.

Кореспондентка (К.) «Полтавської Хвилі» Ярослава Фоніна поспілкувалася із психологинею, гештальт-терапевткою та арт-терапевткою Єлизаветою Коров’янко, яка розповіла: що ж таке ті «особисті кордони», навіщо вони необхідні і як допоможуть в житті.

К. Що ж таке ті «Особисті кордони, і чому про них згадали лише зараз?

Є.К.: У дитинстві ми бачили, що забирати зарплату в чоловіка, порпатися в кишенях дітей, вламуватися у ванну кімнату, коли там знаходиться хтось із членів сім’ї, читати чужі щоденники — це нормально.

Саме тому в нас багато тих, хто навіть не знає про існування особистих кордонів, або ж не розуміє, як їх встановити.

З точки зору керівника, співробітник, який не вміє відстоювати свої кордони — дуже вигідний. Адже на нього можна звалити будь-яку роботу, змусити працювати вечорами і у вихідні, не доплачувати зарплату і навіть не пускати у відпустку.

З точки зору деяких «друзів», дуже вигідно використовувати інших у якості помийного відра і зливати їм своє емоційне лайно. Причому цей процес односторонній, і при спробі злити їм своє, вони раптово випарюються, як вранішня роса на сонці.

З точки зору деяких батьків, дуже вигідно маніпулювати вже дорослими дітьми. Віджати у них квартиру, вимагати кошти, їздити у відпустку за їх рахунок, коли діти не можуть собі цього дозволити, але віддають мамі останнє. І триста лєт такій мамі не впала психотерапія для дитини. Бо ж ті психологи в усьому винні, вони навчать дєточку поганому.

Що ж таке «особисті кордони»? Це те, що відділяє вас від інших людей, ваше «Я» він «не Я».

Сюди можуть належати особистий простір, ваші цінності, потреби, емоції, бажання. Особисті кордони, по суті, визначають, ким ви є, а ким не є.

Людина, що дозволяє порушувати свої кордони, дає можливість оточуючим маніпулювати собою. Не усвідомлення власних кордонів заважає зрозуміти, що входить у ваші обов’язки, а що ні, де починається, а де закінчується ваша відповідальність. Люди, з нечіткими межами вважають себе відповідальними за весь світ. І перед батьками-аб’юзерами в неоплатному борзі невідомо за що, і що війна, і що діти в Африці недоїдають – також вони «винні».

К. Якими є люди без особистих кордонів?

Є.К. Такі люди, як правило, дуже терплячі. Вони здатні винести годинний монолог знайомої про те, що їх абсолютно не цікавить. Терплять, коли домашні заходять в їхню кімнату під час приватної розмови з психологом в Скайпі. Їх можна без докорів сумління експлуатувати на роботі, доручаючи їм термінову роботу на вчора і пропонуючи попрацювати у вихідні і без відпустки. Якщо уважно дослідити їх «шию», на ній можна виявити натовп утриманців, що годуються за їх рахунок.

Крім того, нечіткі особисті кордони можуть бути причиною психосоматичних хвороб і психологічних розладів, наприклад, депресії, призводити до залежностей (хімічних, харчових, емоційних тощо). Проблеми з особистими кордонами не дають побудувати здорові близькі відносини і формують позицію жертви.

К. Як відвоювати свої кордони?

Є.К. Для цього вам знадобиться емоція злості. Адже злість — вірний маркер того, що хтось ваші кордони порушує. Ясно тепер, чому на цю емоцію було накладено табу в радянському і пострадянському суспільстві.

«Злитися не можна, потрібно терпіти», «Фу, як тобі не соромно! Чемні діти так себе не ведуть», — говорять батьки, коли дитина намагається проявити агресію. Тим самим виховуючи «беззубу», нездатну постояти за себе особистість.

Вона буде дуже чемною, терплячою людиною, на якій можна їздити і всіляко експлуатувати. Це і успішно роблять батьки, друзі, колеги, роботодавці, сусіди… Сама ж така людина страждає від неврозів і психосоматичних хвороб, адже, коли немає можливості говорити ротом про те, що тебе не влаштовує, про це «скаже» тіло через алергію, мігрень, хвору спину тощо.

Аби «відвоювати» свої кордони, слід реабілітувати емоцію злості. Вона — наш дуже цінний помічник, який сигналізує, що щось іде не так.

Спробуйте згадати, в яких випадках ви відчували злість чи роздратування за останній тиждень?

• Можливо ви чекали подругу, яка запізнилася на дві години, але забула вас вчасно про це попередити.
• Або хтось в автобусі напахтився так, що виїдало очі.
• А може, ви відчули роздратування, коли колега по роботі в черговий раз намагався повісити на вас свої обов'язки.

• Можливо ваші рідні вривалися у вашу кімнату під час важливої розмови в зумі.
• Або мама прийшла у ваш дім і намагалася наводити там свої порядки…

Певна, що ви знайдете такі випадки, де ви відчули, але вже звично проігнорували своє роздратування, перетерпіли. Згадайте їх зараз і випишіть для себе.

А тепер подумайте, як саме ці дії інших людей можуть порушувати ваші кордони?

• Скажімо, подруга, яка запізнилася на 2 години, посягає на ваш час, який ви могли б використати на інші справи.
• Людина, яка поливає себе парфумом і змушує інших дихати цим, не питаючи в них дозволу, посягає на їх комфорт.
• Колега на роботі посягає на ваш відпочинок, користуючись вашим невмінням відмовляти.
• Ваші рідні і мама посягають на вашу фізичну територію, вважаючи її своєю.

З цього прикладу виходить, що у вас є певна територія і посягання на неї викликають у вас роздратування, яке ви успішно придушуєте. Однак, тепер ви починаєте щось розуміти про свої кордони і можете задати собі наступне питання:

Як я ставлюсь до порушення моїх кордонів?

Можливо вас все влаштовує і ви не хочете нічого міняти. А може вам закралася думка, що якось все це неправильно, так бути не повинно і час вже щось змінювати. Тоді наступне питання:

Що б ви хотіли змінити?

Було б добре от прямо прописати бажаний результат.

Що можна зробити з людиною, яка облилася парфумами і не розуміє, що інші від цього не в захваті? Або з дядьком, який псує повітря в кав'ярні цигаркою? Чи з компанією, яка на пляжі розпалила вогнище і все це несе у ваш бік? Можна, звісно, воювати з ними, відстоюючи своє право на комфорт, але чи воно того варто? Душевних зусиль (а може й фізичних) витратите багато, а результат такий собі.

Інша справа, коли мова йде про людей, з якими ви спілкуєтесь щодня. Ваші рідні, друзі, колеги, керівництво. Тут вже не вийде просто так дистанціюватися: пересісти з автобуса в таксі, піти в іншу кав’ярню чи змінити пляж. Тому перше, що необхідно, це сказати іншим людям про те, що ваші кордони є, вони проходять ось тут і ви просите надалі враховувати це.

Навряд вас почують з першого разу. Але ви хоча б навчитеся окреслювати свої кордони і зрозумієте для себе, як з вами можна чинити, а як ні.

К. Як навчитися говорити про те, що не влаштовує?

Є.К. Пропоную вам просту формулу, яка допоможе вам почати говорити про те, що вас не влаштовує:

1. «Я відчуваю…» Що ви відчуваєте, коли подруга запізнилася на 2 години і не попередила вас? Або коли мама наводить у вашій хаті порядки на свій лад чи приходить без дзвінка? Імовірно, це буде роздратування, злість, ви будете сердитись.

2. Опис ситуації. Власне, я вже описала її в пункті 1. Наприклад, ваша злість виникає, коли мама приходить в гості без дзвінка.

3. Причина, або що це означає для вас.

4. Чого б вам хотілося замість цього, або в зв’язку з цим?

Зрозуміло, що як тільки ви почнете відстоювати свої кордони і знімати інших зі своєї шиї, їм це не сподобається. Буде бунт, адже вони вже звикли, що це їх територія, і вони використовують її як самі захочуть.

Але ніхто й не каже, що буде просто. Тому в цій нелегкій справі може бути дуже корисною робота з психологом. Звісно, ваші близькі з часом адаптуються до нових умов. Можливо частина друзів чи знайомих відпаде, але на їх місце прийдуть адекватні люди, які вміють відстоювати свої кордони і поважати кордони інших.