Погляд у закулісся: що відбувається поза сценою театру

Соціум,24 черв.Залишити коментар

Нещодавно у Полтаві відбулася прем’єра спектаклю «№48» від молодіжного театру «Т.Акт». Це вже шоста повнометражна вистава від колективу.

В основу «№48» лягла комедія положень «Він. Вона. Вікно. Покійник» популярного в усьому світі англійського драматурга Рея Куні.

«Сюжет «№48» інтригує: у готельному номері, аби провести разом ніч, зустрічаються помічник прем'єр-міністра Великобританії та чарівна секретарка лідера опозиції. І ніхто б їх не потурбував, якби не з'явився «третій зайвий» – незнайомець у плащі, якого прибило зламаною віконною рамою. Хто він, що робити з тілом, і хто ще турбуватиме цю солодку парочку – ми і дізнаємося у подальшій круговерті подій. У виставі «№48» висміюються проблеми, актуальні і зараз: подружні зради, брехня, дволикість політиків, несправедливість. Але любов усе перемагає», – пишуть про виставу у прес-релізі.

Кореспондентка «Полтавської Хвилі» – одна із акторок. Тому пропонуємо на хвилинку зануритися у світ акторів – від підготовки до перших хвилин прем’єри.

Частина 1. За кілька годин «До»

На сцені Полтавського академічного обласного театру ляльок метушня: на авансцені впевнений у собі молодик заграє до дівчини. Та ніяково сміється. Перед нами Річард Уіллі та Джейн Уорзінгтон – так звуть на цей момент Катерину Кібенко та Миколу Точілкіна. Увечері – прем’єра вистави «№48». Тож мають встигнути все ще раз «прогнати».

«О, міс Уорзінгтон», - містер Уіллі виглядає нетерплячим та, наче, у передчутті чогось. Його партнерка по сцені – знервована, але робить вигляд, що все добре. Між ними виникають іскри та натяки на продовження.

Аби зекономити час, усе відбувається у пришвидшеному темпі. Актори, хоч і бережуть загальний настрій сцени, вимовляють не всі репліки, між ними іноді жартують чи вставляють власні коментарі.

За авансценою, як одне із головних атрибутів дійства, стоїть вікно. Його завісили червоними шторами. За ними – детектив Джек Бейкер (актор – Владислав Могилат), який підглядає за парою. Міс Уорзінгон якраз прямує «подихати свіжим повітрям». Різким рухом відкриває штори – одна із петель зрадницьки відривається – бачить чоловіка і злякано відсахується від нього.

«Добрий де…АА!» - детектива б’є віконною рамою, і той «помирає».

Далі знов пришвидшено: паніка у пари, думки про те, що робити далі, перенесення «тіла» в шафу, поява директорки готелю, помічника містера Уіллі Джорджа Пігдена (актор – Михайло Кишкань)… Поки на авансцені розвертаються нові й нові події, до майже забутих штор підходить Владислав Могилат. У руках тримає голку з ниткою, якими дбайливо пришиває до штор петлю, яка відірвалася ще на початку вистави. Усе задля того, аби на прем'єрі все було ідеально.

Частина 2. У гримерці

Після «прогону» усі зібралися в гримерці. Перед дзеркалом крутить кучері майбутня місіс Уіллі – акторка Світлана Кулініч. Директорка готелю, а поки Ольга Лозовська, розслаблено сидить біля вікна і жує крекер, Катерина Кібенко одягає корсет, а Ярослава Фоніна (Гледіс або міс Фостер) – білу блузу. Хлопці у цей час переносять залишки реквізиту, який буде необхідний під час вистави.

Світлана біля дзеркала вже почала фарбуватись. Погляд спиняється на яскраво червоній помаді на її губах.

«Не дивись через плече акторки, яка гримується», – попереджає Владислав Могилат. Каже, що це приносить нещастя.

«А чого ще не можна робити?», – питаю.

«Поганою прикметою вважається підібрати булавку, а от хорошою – знайти перед виставою цвях. Тоді точно все буде добре. Також актори перед виходом не хрестяться і не звертаються до Бога. Взагалі релігія не сприймає акторів, оскільки вони, за переконанням вірян, лицедії – приміряють на себе багато «облич» та виконують роль Бога. Акторів раніше навіть не хоронили на кладовищі – тільки за його межами», – каже Владислав.

Увесь процес підготовки знімає на камеру фотографиня Антоніна Говоруха.

За годину до початку вистави у гримерку заходить режисерка Олена Суптеля. Перевіряє, чи всі на місці, чи збираються, чи всього вистачає. Виглядає напруженою, проте зберігає спокій.

І ось – лишається 20 хвилин до шостої – саме о 18:00 починається вистава. І вже не Микола Точінкін, не Михайло Кишкань, не Євген Крючко прямують за сцену – це вже йдуть Містер Уіллі у жилетці та костюмі, містер Пігден у штанях зі смішними підтяжками та Ронні у окулярах та з битою.

За сценою на всіх чекає режисерка – задля того, аби підтримати акторів перед виступом. Кілька слів – і... все починається.

Частина 3. На сцені

«Виходьте, міс Уорзінгтон», – на сцену, де вже з’явився містер Уіллі, повільно виходить міс Уорзінгтон. Вона – у відвертому корсеті та шовкових шортиках. На ніжках – чорні туфлі на каблуці-шпильці. Дівчина танцює, намагаючись спокусити містера Уіллі. У той же час помітно, що вона нервує – для неї така ситуація вперше.

За сценою – тиша. Усі актори заворожено спостерігають за тим, що відбувається у світлі ламп, і чекають свого виходу.

Періодично зал вибухає сміхом – а за кулісами тільки росте хвилювання. Кожен готується до виходу по-своєму: хтось мовчки повторює слова, хтось тихо сидить із заплющеними очима, а хтось поводиться так, ніби нічого не відбувається. Проте нервують усі.

І ось нарешті мій вихід. На сцені через світло не видно глядачів, що, з одного боку трошки засліплює, а з іншого і заспокоює. Перша репліка – друга – третя, і вже забуваєшся, що ти – Ярослава Фоніна, а не Міс Фостер. І для тебе більше не існує нікого, окрім містера Пігдена, який «потайки одружився».

Вистава пролітає на одному диханні. І актори, мокрі від поту, проте задоволені, виходять на уклін.

«Я часто використовую такі методи роботи з актором, як режисерська розповідь і режисерський показ. І для цього часто біжу на майданчик, так як не можу всидіти на місці. Мені хочеться перелити в актора своє розуміння ситуації, передати прям оцю енергію, а з місця зробити це неможливо, – розповідає режисерка Олена Суптеля, – Режисер працює над текстом п'єси, над задумом вистави, її рішенням і втіленням, він оживляє літературний твір. П'єса, написана на папері, переноситься на сцену. Але, на мою думку, найголовніше і найскладніше – це робота з актором, бо, які б не були геніальні декорації, вдало підібрана музика, виставлене світло, якщо актор не живе тут і зараз, то вистави не буде».

У ролях: