Артем, Родіон, «Богун». Як полтавські рятувальники евакуювали херсонців після підриву ГЕС торік

Родіон Песков працює рятувальником 12 років, два з яких разом з Артемом Мелетом. З ними на службі «Богун» — український всюдихід, створений долати майже будь-які перешкоди: піски, снігові замети, болота і повені. Своє перше випробування боєм чоловіки з Богуном пройшли у Херсоні після підриву Каховської ГЕС російськими терористами. У ті дні машина, розрахована на шість пасажирів, перевозила по 13 людей з тваринами.

До роковин екоциду Родіон і Артем пригадали, що пережили за 10 днів рятувальної місії на Херсонщині, і показали, на що здатен Богун.

Бордюр замість укриття

Чоловіки працювали в Херсоні 10 днів. Другого дня по обіді почався обстріл точки евакуації — місця, де збиралися люди й волонтери. Родіон і Артем у цей момент були на мосту, з усіх боків оточеному водою. Тікати було нікуди, тому за укриття слугував бордюр.

«Мені простіше, бо я впав і притиснувся, як хробак, а браток виглядає», — жартома пригадує Артем, натякаючи на комплектацію колеги.

Лежати довелося години три. Кажуть, найстрашніше — невідомість: коли чуєш «вихід», але не знаєш, куди буде «приліт». Щоразу снаряди падали все ближче. Цивільний, який лежав поруч, кілька разів намагався відійти з мосту. Та щоразу, коли чоловік підводився, обстріл поновлювався. Це означало, що за ними стежив безпілотник.

«Після перших двох прильотів теліпало добре. Таке відчуття було, що серце зупинилося і заново почало битися. Ми ж не обстріляні. Ну і велику роль зіграло, що не було достойного укриття. Діватися нікуди: або лежати на асфальті, або стрибати у воду. Били безпосередньо дуже близько до скупчення людей. Лякали, мабуть», — міркує Родіон.

По евакуйованих і рятувальниках працювало все: і артилерія, і міномет, і Град. Як їм вдалося вибратися — трохи згодом.

Ніщо не віщувало біди

Хлопці пригадують, що спершу сприймали поїздку як буденне відрядження. Нічого не віщувало біди. 6 червня зранку отримали наказ, зібралися і виїхали. Про підрив дамби знали, але конкретної інформації про ситуацію ще не мали. Того дня вода тільки почала підходити до міста.

На допомогу з'їхалися шість всюдиходів з різних областей України: Київської, Черкаської, Кіровоградської, Запорізької, Одеської й Полтавської.

7 червня екіпаж полтавського «Богуна» працював з 6:00 до пізньої ночі. Повернулися на базу останні. За підрахунками Родіона, за день лише їхня машина евакуювала понад пів тисячі людей.

«Як тільки ГЕС підірвали, всім сказали евакуюватися, бо рівень води буде страшний. А ніхто не повірив — чекали до останнього, раптом пронесе. Коли ще води там не було, військові з вантажівками їздили людей забирати, але погоджувалися одиниці», — додає рятувальник.

Кажуть, було відносно тихо. Вибухи лунали, але не так близько. Військові на моторних човнах підвозили людей до мосту. Там хлопці забирали їх у всюдихід й везли на місце евакуації, де вже чекали волонтери.

За словами Родіона, течія була страшна. Вода майже сягала тролейбусних ліній. Плавало все підряд.

«Я навіть говорити не хотів»

Основна маса евакуйованих — пенсіонери. Молодь траплялася рідко. Рятувальники пригадують, що настрої серед людей були різні: дехто був озлоблений, проте більшість висловлювали вдячність.

Родіон наголошує, що під час евакуації рятувальник має бути безпосередньо з людьми, адже випадки бувають різні. Серед численних пасажирів всюдихода чоловік пригадує дівчину з психічним розладом:

«Вона постійно кричала, не могла зрозуміти, де вона є. Я їй пояснював, що ми зараз їдемо, потім будемо пливти, потім трохи ще проїдемося і тебе заберуть. По п'ять раз одне й те саме розказував. Як зараз пам'ятаю: вона мені так руку стисла, як добрий дядько, аж посиніла рука. А по-іншому ніяк не можна було».

Тварин теж багато вивезли: були й коти, й собаки, навіть черепахи. Зі сміхом згадують величезного пса, якого від розхитування ледь не знудило прямо в машині.

Потік людей був такий шалений, що рятувальники не мали часу навіть поїсти. Працювали без перерв.

«Я навіть говорити не хотів. Їсти не хотілося взагалі. Спека, волога, і ми “літаємо” туди-сюди. В голові одне: як би швидше туди приїхати, зробити роботу і вернутися назад. Ми в "Богуні" й чай пили, і курили, бо не було можливості навіть зупинитися. Все на ходу робилося. Перший день так і пройшов, навіть сподобалося», — додає Родіон.

Евакуація самих себе

На другий день під час обстрілу рятувальники лежали на мосту близько трьох годин, намагаючись якомога міцніше притиснутися до бордюру, аби їх не зачепило уламками. Та коли зрозуміли, що там вони як на долоні, то вирішили перебігти трохи далі, де можна було спуститися під міст. Ще певний час разом з волонтерами й цивільними простояли у хащах, по пояс у воді.

Згодом наша артилерія відкрила вогонь у відповідь. Артем та Родіон отримали дозвіл на евакуацію самих себе. Вони поверталися з мосту останні й забрали з собою ще дев'ятьох людей.

«Вже як вернулися в частину, я ліг і не можу заснути. Скільки людей, дітей — вони ж все прекрасно бачили. Якщо ви вже підірвали ту дамбу, пішла вода, ну навіщо ви по цивільних так “валите”? Оцей шок прийшов уже вночі», — обурюється Артем.

Згадувати ті події рятувальникам більше не хочеться.

«Люди пережили майже рік в окупації, а потім таке горе. Ти пливеш і бачиш, як людина стоїть на даху і благає зняти її, бо в неї повна хата води й діватися нікуди», — відмахується Родіон.

Та водночас, лишилися й приємні спогади. В один голос чоловіки кажуть про гордість, яку відчули за наших людей, про доказ української згуртованості проти біди, який побачили на власні очі.

«Я був шокований нашою організацією населення. З'їхалися моментально з усіх куточків. Якось аж сльози наверталися, що у нас так багато небайдужих людей», — каже Артем.

Покликання і досвід

Родіон — один із найдосвідченіших водіїв серед полтавських рятувальників. Чоловік може керувати всіма машинами, які зараз є у підрозділі. «Богун» не виключення.

«Хочете — смійтеся з мене, але я мріяв стати рятувальником. Ще в сьомому класі, коли вчителька питала хто ким хоче бути, я вже знав відповідь. Чогось тягнуло мене сюди. Так уже 12 років працюю».

У Артема досвіду в ДСНС менше, однак він має інші виняткові навички. До роботи рятувальником чоловік працював на заводі, де виробляли «Богунів». Тож він знає кожен гвинтик машини.

«Пів години мені вистачить зараз, щоб зрозуміти в чому суть несправності», — підтверджує рятувальник.

Після початку великої війни Артем потрапив під скорочення. Коли полтавському підрозділу передали всюдихід, чоловік приїхав навчити хлопців керувати «Богуном» і обслуговувати його. Так і лишився. Сподівається, що на службі робить важливий вклад для країни.

Дикий кабан

«Богун» — універсальна машина, яка може рухатися по будь-якому типу ґрунту: від твердого до болота, снігу, піску, пояснює Артем. Через це хлопці жартівливо порівнюють всюдихід з диким кабаном і лагідно називають монстром.

Особливість «Богуна» в тому, що він може плавати незалежно від глибини води. Головне, щоб не було великої течії, бо машина гребе протекторами на колесах.

Його швидкість на воді — 6 км/год, а по твердій поверхні близько 40 км/год. Розрахований на шість людей особового складу плюс водій. Всередині всюдиходу є шанцевий інструмент, рятувальне обладнання, ноші для поранених.

Хлопці пригадують, що найбільше вміщали 14 людей за один раз. Але так навантажувати машину небезпечно. Якщо всі сідають на один бік, машина на воді перехиляється і починає плавати кругами, тобто стає некерованою.

Розхід пального у нього маленький: залежно від умов пересування це від п'яти до восьми літрів за годину, тобто економна машина. Може везти тонну вантажу. Ще один плюс, що це українська розробка.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історії полтавських рятувальників, які розбирали завали у Харкові.