«Працювати під обстрілами нас навчило життя»: рятувальники, що розбирали завали у Харкові

Березень став пеклом для багатьох українських міст, у тому числі для Харкова. Росіяни нищили першу столицю з неба, завдаючи ударів по «секретним військовим об'єктам»: університетам, житловим будинкам, адмінбудівлям. Пліч-о-пліч з військовими на місцях «прильотів» працювали й рятувальники.

Розбомблене місто студентських років

25-річний Дмитро Шаповал згадує ранок 6 березня так:

«Підійшов керівник і запитав, у кого є бажання поїхати в Харків. Ну я перший погодився, потім уже приєдналися хлопці з мого відділу. Зібрали речі й після обіду рушили».

Зранку наступного дня перша ротація з 15 полтавських рятувальників уже працювала біля будівлі Харківської ОДА.

Дмитро говорить, що на центральних вулицях міста були ознаки внутрішніх боїв з артилерії та стрілецької зброї: потріскані вікна, пом’яті машини, згорілі вантажівки посеред дороги.

«Видно, що хтось тікав, хтось захищався. Місто розвалене», — констатує рятувальник.

За словами Дмитра, у перші дні після влучання ракети, тіла з Харківської ОДА забирали тероборонці. А пізніше вже рятувальники шукали людей, до яких важко дістатися, й деблокували їх з-під завалів. Полтавським фахівцям вдалося дістати тіло одного хлопця.

Під час роботи були сигнали тривоги, лунали звуки вибухів та пострілів, говорить Дмитро. У таких умовах полтавським пожежникам довелося виконувати свою роботу вперше.

«Працювати під час пожежі нас навчають в університетах, а працювати під обстрілами навчає життя», — каже рятувальник.

Для Дмитра Харків — місто студентських років. Там залишились його знайомі з університету, що тепер уже колеги. Перевестись до полтавського підрозділу вони не погодились, тому хлопець щодня з ними спілкується і підтримує морально.

Каже, що після перемоги хоче допомогти відбудувати країну, щоб той жах, який відчули й побачили люди, скоріше минувся.

«Брат, живий?»

У складі другої ротації полтавських рятувальників до Харкова вирушив Максим Петрушкевич. Його загін працював у житлових будинках, у будівлі Харківської ОДА та Національного університету при Президентові України.

«За весь час я врятував одну людину. Це якраз було на “університеті”. Коли нас направили на об'єкт, ми знали, що, можливо, у підвалі хтось лишився», — розповідає Максим.

Після прибуття його загін забезпечив режим тиші: вимкнули всі двигуни та перекрили рух вулицею. Визначили де приблизно знаходиться людина і приступили до розбору завалів.

Максиму вдалося дістати живого й неушкодженого чоловіка орієнтовно сорока років. Той пробув під завалами близько дев'яти годин. Хоч поспілкуватися з ним не було часу, та рятувальник радіє, що з чоловіком усе гаразд.

«Спілкування було на рівні: живий-неживий? як себе почуваєш? можливо щось треба?», — каже рятувальник.

Максим згадує, що часто доводилось працювати під обстрілами. Спускалися у сховища або, якщо їх не було, розподіляли команду по вулиці в найбільш безпечних місцях.

«Щоб не всіх одразу», — пояснює Максим Петрушкевич.

Чоловік говорить, що до обстрілів швидко звикаєш, навіть сон стає міцнішим. Жартує, що вдома так спати не виходить.

Третя ротація

Олексій Задорожній, капітан служби цивільного захисту, вирушив з Полтави на допомогу харківським колегам у складі третьої ротації. Він був керівником зведеного загону з 12 осіб, який ліквідовував наслідки ракетного удару по Національному університеті при Президентові України.

Тоді потерпілих на об'єкті вже не було. Полтавські фахівці розбирали аварійні ділянки й забезпечували доступ до об'єкта іншим спецслужбам.

Усі троє в один голос стверджують: просто робили свою роботу.

Полтавські рятувальники повернулися додому цілими та неушкодженими. Кажуть, сповнені наснаги й радіють, що змогли допомогти колегам, які знаходяться у самому «пеклі».

Чи поїдуть наші рятувальники ще раз до Харкова або інших регіонів України, поки невідомо.

Раніше ми розповідали історію вагітної харків'янки, яка через обстріли майже місяць жила у метро.